Читати книгу - "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Грали сопілки, скрипки й бас. Музика пульсувала у крові, й відчувалося, як вона виходить з тіла через голову, через вуха і всі пори тіла, а разом із музикою виходили труд, спекота й цілоденна кривда, і не залишалося всередині нічого, лиш пустка, ясна й легка. І це було добре.
А горілка чиста й мила, жид у борг дасть, аби пили.
Абрам ставить крейдою на стіні риски: п’ять — і закреслює, п’ять — і закреслює. На риску п’ють усі, бо хто б то стільки грошей носив із собою. Поки вечір добіжить кінця, багато хто вип’є значно більше, ніж треба, і значно більше, ніж можуть собі дозволити, бо за одним келишком легко приходить другий, а за другим — третій. Абрам сумлінно записує. Горілка повернеться до нього якщо не дзвінкими крейцерами, то у вигляді яєць, цибулі, курей, а може, навіть і корови, якщо хтось вип’є достатньо багато. Нема й мови, щоб не заплатив, господа-бо належить дворові, а жид не має кращого приятеля й захисника, ніж польський пан. Важко сказати, що мало б статися, аби всадити клин у дружні стосунки жида і поляка.
Тут кріпак, а там господар, все село в корчмі сьогодні.
Навіть ті, що нечасто в селі бувають, приїхали сьогодні до кнайпи Тінтенфаса. Приїхали не тільки хлопи з родинами, багаті й бідні, але й смолярі, і виробники дьогтю, і кілька розбійників. З’явилася навіть відьма, що недавно переїхала до старого лісу на горі Преображення. Підсіла до двох бескидників, одного товстого й кошлатого, схожого на кабана, а другого — молодого, з майстерно заплетеним ковтуном на голові. Хвильку поговорили, однак недовго, бо товстий пас очима свіже пиво, а той, із ковтуном, дівчат. Відьма на павучий штиб сховалася в кутку, і бачив її тільки той, хто дуже цього хотів. Але хотів мало хто, тільки одна скручена ревматизмом баба і ще дві дівки з набубнявілими животами. Бо майже всі скупчилися біля Якуба Шелі.
В руках Шелі пива жбан, Шеля бавиться, як пан.
То потанцює, то вип’є, то голосно сміється, пригортаючи до себе Мальву. Хлопи дивляться на дівчину з подивом, а на самого Якуба — із заздрістю, бо має він те, чого жоден з них не матиме. Але баби тримаються від нього здаля й перешіптуються: чи чувана це річ — шльондру додому приводити, власній жінці на сором і ганьбу. Злі на своїх чоловіків, що вони так Шелі заздрять. Як заграє музика, Мальва виходить на середину й танцює, а Якуб — іноді — з нею. Бо Якуб має вже свої роки, а Мальва танцює, як осатаніла, до цілковитого знесилення, поки її ноги тримають. Барвиста спідниця вирує, мокре волосся липне до чола. Танцює. Крутяться біля неї інші хлопи, молоді й старі, але кожен не надто довго. Усі знають, що Якуб затовк ціпом наймита Вітека, коли той надто запанібрата повівся з Мальвою. Затовк у білий день, холоднокровно, не зважаючи на те, бачить хтось чи ні. А чого дивуватися? Мальва — це його коханка, а Якуб же як лев. Лев Бескиду, так.
Як оркан, гримить капела. Пийте, хами, ставить Шеля.
Ставить молодим і старим, бідним і багатим, хлопам і бабам. Звідки гроші має, то має. Ходять чутки, що від доброго старости Йозефа Брейнля, бо з ним начебто Якуб живе в близькій приязні. А може, зі Львова, від губернатора. Так, справді, то невідомо. Навіть його жінка, Сальця, не знає, звідки ті грошики. Але важливо, що ставить, що можна задурно пити.
Цокіт копит десь у брам. Хтось гукає: їде пан!
То один, то другий з-поміж селян підводиться і навіть намагається хильцем висковзнути, бо цього року дідич не зібрали ще належності за невідроблену панщину, а належність цю переважно збирали батогами. Упродовж кількох останніх років робив це від імені пана Вікторина його брат Нікодем, який до покарань батогами були не дуже схильні, і все це дійство надзвичайно нудило його. Кінчалося все на трьох ударах або на грошових виплатах, переважно невеликих. Покарання, однак, залишається покаранням, і ніякого нема задоволення збирати удари від наглядача. Тому коли до корчми під’їздить ландо Богушів, майже всі хами вилітають із корчми, ніби крилаті мурашки в липневий день; одні, щоб тихцем чкурнути, інші — щоб підлеститися й, можливо, уникнути побиття. Навіть капела виходить надвір. Вельможний пан Нікодем Богуш, завжди пухкенькі, протягом останніх років розтовстіли до непристойності. Внаслідок цього ледве могли рухатися, а до цього ще додавалися напади ішіасу й подагри. Попри те пан Нікодем шпарко вискакують з карети й допомагають вийти своїй дружині та кількарічній доньці. За дружину взяли собі жінку огрядну, негарну й добру; це й так вже багато, якщо ти книжкова міль. Донечка ж, Софія, нагадує веселу свинку, обвішану стрічечками й шлярочками. Останнім висідають вельможний пан Вікторин. Побачивши його, хами перестають шептатися. Навіть музиканти збилися з ритму і замовкли на половині такту. Багато хто пам’ятає, що означала поява пана Вікторина на дожинках. Начебто більше десяти років були на водах, і щось там у ньому за цей час змінилося, а якось навіть пробачили всі заборгованості; так кажуть, але пам’ять є пам’яттю, і тільки деяким старим людям дарована ласка забування.
Це забава, а не погреб. Грай, музико, грай нам добре!
Так каже Якуб, підходячи до Богушів із горнятками, повними горілки. Знайте, вельможне панство, що хлоп, хоч бідний і голодний, але гонор свій хамський має і навіть панові дідичу горілку поставить. А хіба що? Так каже. Усі дивляться, що зроблять Богуші: і хами, й дворові слуги, і жиди, бо ж ясно видно, що Шеля провокує, що кидає рукавицю. Але пан Вікторин спокійно беруть один кухлик, підносять догори. Зі своєї винокурні п’ю, кажуть, отже, на здоров’я всім. І одним духом усе до дна, і входять до корчми, рівненько, наче не горілку пили, а воду. Музика лунає знову, стогне скрипка, гудуть сопілки, бамкає бас. Але все одно з появою панства псується атмосфера. Наче пиво скисло й засмерділося. Не один хам тривожно чекає, коли панство візьметься до стягання заборгованостей. І чи то правда, що будуть хлопів мордувати. Так надходить смерк, іржавий і хмарний. Починає сіятися дощ.
Вже час суду, набік лави, пан наш добрий і ласкавий.
Хоча бунт і спротив густішають у хлопських душах, але всі виконують наказ наглядача Михаїла і відсувають лавки під стіни, аби звільнити місце посеред кімнати. Бунт і спротив густі, але страх перед
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак», після закриття браузера.