Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

12.5

 

«Перевірити асіанку, принцесу-втікачку та лайса. Полагодити динаміки. Подивитися тупу комедію для вимкнення мозку, бажано серій на десять», – розмірковував Атрік, вибираючи між трюмом, каютою та проблемами, тобто спілкуванням з поліцією.

Про докторку він і не думав, а дарма. Вона теж уміла додавати гостроти повсякденню. Ніколи не знаєш, чим обернуться її намагання бути як усі.

Матіса сприйняла інтерес імодаліської влади з вражаючою байдужістю і помчала глянути на свою агафу, однак повернулася напрочуд швидко.

– Що тут? – спитала, витираючи забруднені синім руки об і без того заляпаний незрозумілими барвниками халат. – Те саме?

– Наче запис. – За минулий час Атрік проаналізував потік словесного сміття від поліції і зауважив, що опис кар небесних і королівських повторюється. – А у вас?

– Я трішечки недодивилась, і знеболювальне стало легким наркотиком, – поскаржилася докторка Лью і дістала з кишені пакетик, наповнений великими кристалами. – Івтін, або «вжик», на Рорайні абсолютно легальний. Не цікавить? Жалко викидати, продукт ідеальний.

– А самі чому не користуєтесь? – В голос непомітно закралася образа, тому що в розумінні Атріка його образ розв’язного дивака ніяк не поєднувався з наркоманією.

– Навіщо? – щиро здивувалася Матіса. – «Вжик» смердить як наймерзенніша гидота з вигаданих природою та людиною. Хоча пробірки чистить добре, не заперечую. Але мити мені нічого, а на Веєрі нас напевно обшукають вздовж і впоперек. Я б не ризикнула сунутися на дипломатичну територію з наркотичним засобом на борту. У вас у машинному хіба немає іржі? Старого мастила? Фарби? Від’їсть усе.

Зізнаватись у тому, що за минулі дні він кілька разів вичистив машинний відсік до блиску чисто від нудьги, і тепер там не те що бруду – порошинки не знайдеш, Атрік не став.

– Обійдуся народно-популярними методами, – відповів різкувато. – Що ви?.. Гей! Не викидайте це в утилізатор, особливо в кухонний! Поліція йде за нами, вони можуть відслідковувати наші викиди!

– Тільки у кіно. – Матіса попрямувала на кухню, розмахуючи пакетиком. – Насправді треба розпорошити багато мішків речовини на кшталт «вжика», щоб аналізатор вловив його сліди. От якби ми збагачений уран скинули, запитань не було б. Так! – Сердитий вигук явно адресувався тому, хто був усередині приміщення. – Що тут відбувається, Юналі? Відколи це суп варять із шоколаду? І не треба годувати цим лайса!

Відповіді Атрік не почув, та й чи була вона взагалі? Дворянка-втікачка зомліла, і довелося тягнути її в медпункт, попутно вислуховуючи каяття Матіси.

– Я не думала, що вона так відреагує на своє ім’я, – журилася докторка. – Що у ньому поганого? Будь-хто може дізнатися. Хто має зв’язки – у базі даних, хто не має – в галанеті. Пошук по фото працює чудово, а було б у світі менше людей, то працював би ще й швидко. Скільки нам залишилося до Веєри?

– Тридцять годин, доку, та й поліція, схоже, не відступить. І навіщо їм нас переслідувати? Райс уже в них, сама собою «Каселона» – лиш корито.

Немов прислухаючись до розмови, «Зара» підгадала момент і оголосила, що патрульні кораблі віддаляються. У новинному потоці Імодалісу немає нічого про арешт Олександра Райса, проте ім’я Юналі Солай згадувалося у зв’язку із затриманням якихось порушників кордону системи Фарріса.

– За цією здихлею женуться? – здивувався Атрік. – Світ здурів остаточно. Гаразд, займайтеся своїми рослинами, доку, а я піду утилізувати вашу продукцію. Більше нічого забороненого нема?

Матіса зніяковіло опустила очі і вказала на десятилітрове відро з кришкою, заховане під каталкою.

– Так вийшло, – сказала вибачливо. – Я сиділа на віртуальній фермі лайсів і пропустила важливу стадію, та ще й змішалося дещо ненароком… Це важкий наркотик, неочищений, навіть просто суміш сировини. У деяких світах за виробництво такого одразу дають смертний вирок, і в господарстві воно марне. Але за сорок годин із нього можна синтезувати…

– Не можна, – перебив Атрік. – У нас немає сорока годин. Ще будуть сюрпризи, доку?

– Ну… Я постараюся зосередитись і поставлю собі нагадування про важливі справи.

– Чудово. – Здається, він починав розуміти, чому Райса складно вивести з рівноваги не тригерною темою. До хаосу швидко звикаєш. Ще трохи – і це сприйматиметься як норма. – Постарайтеся.

Матіса відповіла присоромленим поглядом і згорнула вікно віртуальної ферми.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍