Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1, Ян Фей"

менш ніж за сто кроків від передньої частини формування. Снаряди стрільців на них не вплинули. Крусс був воїном золотого рангу, і зір у нього був чудовим. Він бачив, що м'які стріли не можуть проникнути навіть у шерсть Чорних Вовків. Військо позаду нього рухалося вперед. Повелитель Сірого Ведмедя був хитрий і нерішучий. Він не міг на нього покластися. Він міг лише наказати своїм солдатам рухатися вперед. Люди не могли обігнати Чорних Вовків, як і коні. Крусс прожив на Півдні тридцять років, і він це дуже добре знав.

Холодне повітря в лісі гнітюче, але холод у серці був ще холоднішим. Чорних вовків було всього кілька сотень, і вони були схожі на жеребців. Вони були настільки швидкими, що здавалося, що їм немає кінця-краю. Його долоні спітніли, і вона згустилася на руків'ї меча. Його дихання ніби зупинилося.

Однак першим з лісу вибіг молодий Лицар.

.

Брандо підвів голову.

,

Спочатку Крусс подумав, що це один з його розвідників, але потім зрозумів, що це не так. Юнак підняв голову і подивився на нього. Вони вдвох дивилися один на одного здалеку, але йому здавалося, що його повністю проглетіли наскрізь.

Хто ти? У Крусса було погане передчуття.

Лорд Крусс, ви все ще мрієте повернути назад на поле битви Канднар? Ти втратив свою честь на полі бою, і я повернув її тобі.

.

Слова Брандо змусили його голосно заплакати. Обличчя його було смертельно бліде, наче він поринув у найглибший кошмар. Лорд Крусс показав тремтячим пальцем на Брандо і заїкнувся: Ти ти Двадцять років тому він покинув своїх товаришів на полі бою і втік. Він думав, що про це ніхто не знає, але сьогодні його викрив молодий чоловік.

.

Брандо нічого не сказав. Він не хотів знущатися над іншою стороною. Як він сказав, він хотів лише повернути втрачену славу іншій стороні.

,

Позаду нього зграя чорних вовків вирвалася назовні, як хвиля. Коні та вовки були істотами, які протистояли один одному, але Брандо, який їхав верхи на коні, зміг випростатися посеред зграї вовків, зовсім не рухаючись. Ця дивна сцена викликала у людей ще більший жах. Потім чорний вовк зіткнувся з благородними воїнами Крусса.

Чорна фарба наче змішалася з сіро-зеленою бойовою лінією.

.

У цей момент час ніби сповільнився. Списи, які розташовувалися горизонтально на тілі чорного вовка, але навіть металеві списи не могли проникнути крізь жорстке хутро чорного вовка, не кажучи вже про кам'яну палубу внизу. Списи гнулися і тріщали вздовж зерна. Тріщина! Тріщина! Тріщина! Розбита тріска призвела до того, що з першої лінії оборони піднялася хмара диму.

.?

Більшість знатних воїнів Крусса були тільки в білому званні. Більшість офіцерів у піхоті були лише у Залізному званні, тож як вони могли зрівнятися зі Срібними чорними вовками? Перша лінія оборони, сформована тисячами піхотинців, була в одну мить прорвана наскрізь, перетворившись на решето, повне дірок.

Людські воїни почали відступати, змішані з криками та криками.

Лорд Крусс, здавалося, щойно прокинувся від кошмару. Він негайно наказав своєму лицареві стабілізувати другу лінію оборони. Сила лицаря була на рівні Срібного рангу. Як тільки вони увійшли в стрій, вони взяли на себе командування і намагалися стабілізувати бойовий дух солдатів за допомогою простих солдатів.

Однак формування Крусса вже почало руйнуватися до центру. Вовки вирвали величезну діру посередині, а центр нори був спрямований на лорда Крусса, який знаходився на вершині гори. Можливо, саме завдяки словам Брандо лицар графа Ранднера не відступив. Він тримав у руках свій довгий меч і мовчки спостерігав за розвитком битви внизу.

.

Лицар наказав увійти на два фланги, і два фланги, які зазнали найменших атак чорних вовків, швидко стабілізувалися. Солдати Крусса поступово зрозуміли, що кількість чорних вовків насправді не така вже й велика. Після переполоху солдати почали намагатися оточити їх зі спини.

?

Чи відмовилися вони від основної формації?

.

Яке сміливе рішення.

Брандо підвів голову і здалеку подивився на лорда Крусса. Відстань між ними була меншою за кілометр. Ця відстань не була ні близькою, ні далекою на полі битви при Вонде, і можна сказати, що це було випробування мужності та мудрості командирів з обох сторін.

,

Лорд Крусс стояв нерухомо, дивлячись на нього. Насправді він хотів використати себе як кілок, щоб оточити себе та вовків.

Така сміливість не здивувала Брандо, адже він і так цього очікував.

За якусь мить вовки були повністю оточені. Двісті чорних вовків і понад сто Тіньових Скельних Звірів із залізним рангом зіткнулися з удесятеро більшою кількістю солдатів-людей. Відступати вже не було варіантом. Обидві сторони змагалися, хто першим здобуде перемогу.

.

Брандо виховав Халрана Гею.

.

Вовки автоматично відкрили йому шлях. Пегас, на якому він їхав, здавалося, відчув поклик свого господаря і почав прискорюватися. Його скакун був не звичайним Пегасом, а подарунком Ельфів Дерев. Цей Пегас був Духом Природи, в жилах якого текла Срібна Кров. Це був нащадок Святого Коня Каланара, Срібного Зернятка, міфічної істоти на одному рівні з Єдинорогом. Він був сильнішим і швидшим за середньостатистичного Пегаса, і мав здатність керувати рослинами та вітром. Брендель їхав верхи на крилах Вітру, летів разом з вітром.

Немов видовжена біла лінія, перед ним більше не було вовків. Замість них стояли блідолиці людські воїни зі списами в руках. Брандо намалював дугу з мечем у руці, ніби сім мечів з'явилися одночасно. Дзвін! Дзвін! Дзвін! Дзвін! Повз нього пролетіло більше десяти списів.

Брандо простягнув ліву руку і крикнув: Гейл: дай мені владу.

Це було заклинання вітру другого кола Елементаліста, Променева течія.

Сплеск повітря вибухнув розсіяно, створивши ураган позаду Брандо. Він рушив уперед, і стіна вітру теж рушила вперед. Солдати, що стояли перед ним, були відтіснені, утворивши напівсферичну людську стіну. Людська стіна розійшлася в повітрі, і ці нещасні хлопці впали далеко в натовп.

. ,

Повелитель Чорного Вовка йшов пліч-о-пліч зі своїм господарем. Він народився з силою пікового Срібного ярусу, і після його Кам'яного Перетворення його плечові обладунки, лоб і спина виросли стрічкоподібною кам'яною плитою, значно збільшивши його силу та захист. На цей момент він вже був близький до раннього Звичайні солдати взагалі не могли наблизитися до нього. Одного його виття було досить, щоб група людей ослабла в колінах.

-

Один чоловік і один вовк в одну мить відкрили в натовпі п'ятдесятиметрову стежку. За ними слідувала зграя чорних вовків, розширюючи прохід.

.

Але збоку вийшли двоє