Читати книгу - "Фірма"

Мак-Діри поквапилися до бару, в якому Генрі вже подавав гравцям у доміно пиво та цигарки.

Баррі Ебанкс стояв, спершись на одну з опор відкритого бару, й спостерігав, як вдалині зникали, ховаючись за край острова, човни. Кожен буде спинятися двічі — в місцях під назвами Арка Бонні, Грот Диявола, Скеля Рока, місце катастрофи Роджера — там він плавав, пірнав і навчав пірнати інших уже тисячу разів. Деякі особливі місця він сам колись знайшов.

Подружжя підійшло ближче, і Мітч упівголоса познайомив Ебанкса з Еббі. Ебанкс був не надто чемним, але й не грубим. Вони вийшли на пірс — там команда готувала до виходу в море десятиметровий рибальський човен. Ебанкс видав тираду команд, які непосвяченим здалися нісенітницею, а молодий матрос, що їх вислухав, здавалося, був чи то глухим, чи то зовсім не боявся свого боса. Мітч стояв поруч із Ебанксом, наразі — капітаном судна — і вказав на бар, що виднівся на березі за п’ятдесят ярдів оддалік від них.

— А ви знаєте, хто ті всі люди в барі? — запитав він.

Ебанкс похмуро глянув на Мітча.

— Вони намагалися тут за мною слідкувати. Просто цікаво, чому, — відповів той.

— Звичайні бандити — сказав Ебанкс. — Чужих немає.

— А ви тут в околицях сьогодні зранку чужаків помічали?

— Послухайте, це місце приваблює дивних людей. І я не веду облік людям дивним і людям нормальним.

— А ви не бачили рудого товстого американця, важить щонайменше триста фунтів?

Ебанкс похитав заперечливо головою. Палубний матрос віддав кінці, й човен кормою вперед рушив від пірса у відкрите море, і далі за горизонт. На подушках, що встеляли лаву, сиділа Еббі й дивилася услід суденцю. Під ногами в неї була пластикова торбинка, а в ній — два нових комплекти для плавання — ласти й маски. Вони підготувалися до поїздки — мали і попірнати, і поплавати, і порибалити, коли рибка клюватиме. Цей поважний чоловік сам погодився їх супроводжувати. Правда, лише після того, як Мітч переконав його, що їм варто обговорити дещо особисте разом. Питання, що безпосередньо стосуються смерті його сина.

На заскленому балконі другого поверху будинку відпочинку «Кайман Кай» стояв типчик нордичної зовнішності й спостерігав за тим, як коло човна то ховалися в хвилях, то випірнали дві голівки в масках для сноркелінгу. Тоді передав бінокль Двохтонному Тоні Веклеру, та тому слідкування швидко набридло, й він віддав бінокль назад. Вражаюча блондинка в чорному купальнику з високими, мало не до ребер, вирізами стала позаду скандинава й взяла його бінокль. Особливо їх зацікавив матрос.

Заговорив Тоні.

— Я не розумію. Якщо розмова серйозна, то для чого їм той молокосос? Навіщо їм зайва пара вух?

— То може, там тільки й розмови було, що про плавання й про рибальство? — припустив скандинав.

— Я не знаю, — відповіла блондинка. — Ебанксу не притаманно проводити час на рибальському човні. Він любить займатися з дайверами. І має бути якась особлива причина тому, що він день згає на двох новачків, що вирішили зайнятися сноркелінгом. Щось не так.

— Хто той малий? — запитав Тоні.

— Ще один пішак, — сказала вона. — В нього таких дюжина.

— Ти можеш з ним потім поговорити? — запитав скандинав.

— Аякже, — мовив Тоні. — Притиснися до нього міцніше, пофліртуй. Він швидко заговорить.

— Я спробую.

— А як його звуть? — поцікавився скандинав.

— Кейт Рук.

Кейт Рук вправно підігнав човен до пірса коло Рум Пойнта і пришвартував його. Мітч, Еббі та Ебанкс вибралися з нього й пішли на берег. Кейта на обід не запрошували. Він лишився на борту й лінькувато заходився драїти палубу.

Бар «Кораблетроща» був за сто ярдів від берега, у тіні дерев, що в цих місцях було рідкістю. Приміщення темне й вологе, вікна завішені сіткою, на стелі скрипіли лопатями вентилятори. Не було ані музики, ані доміно, ані дартс. Відвідувачі поводилися тихо, за кожним столом велася своя приватна розмова.

Із крайнього добре було видно море. Вони замовили острівну їжу — чизбургер і пиво.

— Цей бар відрізняється від інших, — тихо зауважив Мітч.

— Ще й дуже, — мовив Ебанкс. — А цьому є важлива причина. Тут збіговисько місцевих наркодилерів, які володіють багатьма кондомініумами й готельчиками. Вони сюди злітаються на власних літаках, вкладають гроші в наші чудові банки й проводять тут кілька днів, навідуючись до своїх володінь.

— Гарні сусіди.

— І справді дуже гарні. Володіють мільйонами і тримають їх при собі.

Росла фігуриста мулатка мовчки поставила на стіл перед ними три пляшки «Ред Страйп». Ебанкс прибрав звичної для цього бару пози для розмови — обперся ліктями на стіл і нахилився вперед.

— То ти гадаєш, що вам вдасться від них піти?

Мітч з Еббі одночасно нахилилися теж, і всі три голови зійшлися в центрі столу — якраз над пивом.

— Не піти, а втекти. Тікатимемо, аж вітер гудітиме, та я звідти заберуся. І мені знадобиться ваша допомога.

Той якусь хвилю обдумував почуте, тоді підвів голову, стенув плечима.

— А що ж я можу зробити? — відпив перший ковток пива.

Еббі побачила її першою; і тільки жінка могла вичислити іншу жінку, яка б так напружувалася з наміром підслухати чужу розмову. Сиділа та спиною до Ебанкса. Це була міцна блондинка, обличчя ховала під дешевими гумовими сонячними окулярами; вона поглядала на океан і якось занадто уважно дослухалася. Коли вони троє нахилилися над столом, та нашорошила вуха, аж вся випрямилася. Сама сиділа за столиком для двох.

Еббі нігтиками натиснула на стегно чоловіка. За столом стало тихо. Блондинка в чорному ще прислухалася, тоді знову взялася до свого напою.

Провівши тиждень на Кайманах, до п’ятниці Тарранс покращив свій гардероб. Зникли солом’яні сандалі, вузькі шорти й тінейджерські окуляри. Вже не було й блідих ніг. Ноги спеклися на сонці, стали червоними. Пронидівши три дні у тропічній провінції — на острові Кайман Брак, представники уряду США спинилися у дешевому номері на Великому Каймані далеченько від пляжу «Сьома миля» і задалеко від моря. Влаштували вони там щось на кшталт командного поста й аналізували всі пересування Мак-Дірів та інших цікавих їм осіб. У готелі «Кокос» вони ділили номер з двома ліжками і душовою з холодною водою. У четвер зранку вони зв’язалися з Мак-Діром і призначили термінову зустріч. Той відповів відмовою. Сказав, що