Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

Жоден із тих, хто міг би пригадати пристрасне блискавичне переживання інтенсивної закоханості, не описав би свій вибір партнера тоді як «вільне добре продумане рішення». Кохання просто накочується на людину з ейфорією і такими сильними тілесними реакціями, як серцебиття, пітніння, безсоння, із емоційною залежністю, гостро сконцентрованою увагою, нав’язливими думками про партнера, бажанням заволодіти ним, захищати його, а також із відчуттям нестримної енергії. Ще Платон (427—347 рр. до н. е.) поділяв цю думку про автономність такого процесу. У сексуальному імпульсі він бачив третю частину душі, розташовану між діафрагмою та пупком, і характеризував його як геть нерозумну частину душі, яка не піддається дисцип­ліні. Спіноза (1632—1677) також вважав, що вільної волі немає. Він проілюстрував це в «Етиці ІІІ», теорема 2, наочним прикладом: «Так дитина вважає, що вона добровільно жадає молока; розлючений хлопчисько — що він прагне помсти; боягуз — що він хоче втекти. П’яний вважає, що говорить із власного рішення свого духа те, про що, протверезівши, волів би промовчати. Так божевільний, балакун, хлопчак та багато інших людей такого типу думають, що вони говорять вільним рішенням свого духа, тимчасом як вони просто не в змозі стримати свій язик». Цим він чітко показує, що такі риси характеру закладені раз і назавжди і змінити в них уже нічого неможливо.

Виходячи з нинішнього рівня знань у нейробіології, про повну свободу не може бути й мови. Багато спадкових чинників та вплив довкілля своєю дією на мозок на ранніх етапах нашого розвитку закладають його структуру та функції на все життя. При цьому обдаровують нас не тільки багатьма здібностями і талантами, але й накладають на нас чимало різних обмежень: вроджену схильність до виникнення різних залежностей, до певного рівня агресії, до гендерної ідентичності та сексуальної орієнтації, а також диспозицію захворіти на синдром дефіциту уваги та гіперактивності, межовий розлад особистості, депресію чи шизофренію. Тож наша поведінка значною мірою визначена уже від самого народження. Цей погляд, що є діаметрально протилежним поширеній у 60-ті роки вірі в можливість формувати людину, називають «нейрокальвінізмом». Така назва взята із вчення про визначеність наперед, яке сильно вплинуло на життя кальвіністів. Сьогодні ортодоксальні протестанти також виходять із того, що ще при народженні Бог для кожного визначив, як він чи вона житиме, буде проклятим чи спасенним, а отже, потрапить до пекла чи до раю.

Численні речі, закладені в період раннього розвитку, стосуються не лише психічних захворювань, але й наших нормальних щоденних функцій. Самим нам здається, що ми теоретично можемо обирати між одностатевими і різностатевими стосунками, проте закладена ще в материнській утробі сексуальна орієнтація не залишає нам жодного шансу вільно приймати рішення на користь однієї з теоретичних можливостей. До того ж ми народжуємося в певному мовному середовищі, яке всебічно формує структуру нашого мозку та його функції, причому генетична схильність не може ні на що повпливати, а ми не маємо можливості обирати собі рідну мову. Релігійне середовище, в якому ми живемо після народження, вирішує, чим ми наповнимо вроджену частку духовності: релігійною вірою, матеріалізмом чи значною активністю в охороні довкілля. Наші генетичні схильності та численні фактори, що чинять довготривалий вплив на ранній розвиток мозку, накладають на нас багато «внутрішніх обмежень». Тому ми не можемо змінити гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, рівня агресії, свого характеру, налаштування щодо релігії чи рідної мови. Так само нам не дано прийняти рішення і раптом оволодіти якимось талантом чи не думати про щось. Бо, як зауважив Ніцше, думка приходить, коли їй завгодно, а не коли завгодно мені. Так само мало ми можемо впливати на свої моральні рішення. Ми схвалюємо чи не схвалюємо певні речі не тому, що інтенсивно думали про них, а тому, що не можемо по-іншому. Етика є породженням наших прадавніх соціальних інстинктів, які, за словами Дарвіна, спрямовані на дії, що не зашкодять групі. Звідси напрошується парадоксальна думка, що людський зародок на початку свого розвитку в материнській утробі є, власне, єдиним, хто має хоч якусь свободу — якщо не згадувати про його генетичні обмеження. Проте зі своєю обмеженою свободою він не може нічого вдіяти, оскільки його нервова система ще не дозріла. Коли ми виросли, наш мозок піддається модифікації тільки в дуже обмеженому обсязі, а поведінку можна формувати в дуже вузьких межах. Тоді ми маємо певний «характер». А останню дещицю нашої свободи обмежує ще й те, чого нам не можна робити або допускати із суспільних міркувань.

XVIII.2 Мозок — гігантський несвідомий комп’ютер

Коли мені треба прийняти неважливе рішення, я вважаю

за доцільне зважити всі «за» і «проти».

Проте в дуже важливих питаннях рішення повинно прийти

із несвідомого, з чогось, що знаходиться всередині нас.

Зиґмунд Фройд

Дуже багато речей ми вирішуємо «за мить», «навмання» чи керуючись «інтуїцією», не розмірковуючи про це свідомо. Ми обираємо собі партнера, в якого закохуємося з першого погляду. Підозрюваний відверто визнає, що вбив чоловіка, перш ніж усвідомив це. Малкольм Ґледуелл ( Malcolm Gladwell), журналіст, що пише на наукові теми, у своїй книзі «Осяяння. Влада моменту» вражаюче описує, які важливі та складні рішення наш мозок приймає несвідомо всього за декілька секунд. Проте все це відбувається щойно після того, як наш несвідомий комп’ютер здійснить гігантську кількість аналізів. Так само, як літак керується автопілотом, причому живий пілот із плоті та крові не бере в цьому жодної участі, так і наш мозок у суттєвих речах виконує свою складну роботу несвідомо. Проте для цього його потрібно тренувати. Лише після інтенсивного підгодовування свого несвідомого мозку інформацією дуже досвідчений «експерт у мистецтві» може розвинути чуття на підробки, а обстеження дуже багатьох пацієнтів дає можливість медикові виробити «клінічний погляд», за допомогою якого він ставить діагноз одразу, як тільки пацієнт зайшов до кабінету. Функціональні МРТ показали, що для свідомого логічного мислення і для прийняття інтуїтивних рішень ми використовуємо різні мозкові схеми. Так лише при інтуїтивних рішеннях активуються інсулярна кора та передня доля цингулярної кори. Значення цих двох ділянок головного мозку для здійснення автономного контролю ілюструє навіть наша мова, коли ми говоримо про інтуїтивні рішення, нібито «відчули» щось.

Наш мозок вимушений працювати значною мірою автоматично і несвідомо, адже нас атакує незліченна кількість інформації. За допомогою вибіркового сприйняття ми несвідомо вихоплюємо те, що для нас важливо. Якщо окові показувати фото оголеного тіла так швидко, що людина не встигає сприйняти їх свідомо, то погляд гетеросексуального чоловіка все одно спрямовується на зображення оголених жінок і відвертається від голих чоловіків. А в чоловіків-гомосексуалістів і гетеросексуальних жінок очі шукають еротичні картинки оголених чоловіків, в той час як реакція жінок-лесбійок та бісексуалок розподіляється між тим, що обрали гетеросексуальні чоловіки та жінки. Програмування мозку на ранньому етапі розвитку робить сексуальну орієнтацію несвідомим процесом.

У цих підсвідомих процесах емоції також відіграють дуже велике значення, і в них широко задіяна вегетативна нервова система. А в прийнятті моральних суджень емоції відіграють навіть вирішальну роль. Передлобна кора є вирішальною для прийняття рішень у ситуації моральної дилеми, наприклад, коли врятувати життя багатьох людей можна тільки пожерт­вувавши життям одної людини. Більшість із нас