Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

смерти — так, смерти, — на пiдставi дослiдiв над трьома собаками й однiєю триклятою мавпою?

Парамор (з надмiрним презирством до вузькости Крейвенового особистого погляду). Так. Це було все, на що я змiг дiстати дозвiл.

Крейвен. Ну, знаєте, Параморе, мене це прикро вражає. Я не хочу бути недружнiй, але я, справдi, надто прикро вражений. Чи ви, чорти б його взяли, усвiдомлює, що ви наробили? На цiлий рiк позбавили мене м’яса й напоїв, зробили з мене загальне посмiховисько, — нещасного вегетарiанця й тверезника.

Парамор (пiдводячись). Ну, що ж, ви можете тепер надолужити згаяний час. (Гiрко, указуючи Крейвеновi на «Журнал»). Ось! можете самi прочитати. Верблюда годували м’ясом, розчиненим у алкоголi; i його вага при цьому збiльшувалась. Їжте й пийте, скiльки хочете. (Усе ще неспроможний стояти без пiдтримки, подається повз Кетбертсона до рухливої шафи й стоїть там, спиною до них, прихилившись до шафи й спершись об руку).

Крейвен (буркотливо). Аякже! Вам легко балакати, Параморе. Але що ж я маю сказати у Товариствах захисту тварин i у вегетерiанських товариствах, що обрали мене на вiце-президента?

Кетбертсон (смiючись). Ага! Ви зробили з цього чесноту, еге ж, Дене?

Крейвен (тепло). Я зробив чесноту з неминучої потреби, Джо. Нiхто не може мене огудити.

Джулiя (заспокiйливо). Ну, ну, нiчого, таточку! Ходино краще знов до їдальнi й поснiдай добре.

Крейвен (здригаючись). Ух! (Жалiбно). Нi, я вже втратив старий смак до цього. Всю вдачу менi попсовано тим, що я живився дитячою кашкою. (До Парамора). Ось до чого призводять усi оцi вiвiсекцiї. Ви робите свої дослiди над конями, а потiм, унаслiдок цього, намагаєтесь уподiбнити мене до них, годуючи бобами.

Парамор (уривчасто, не змiнюючи пози). Що ж, як вони пiшли вам на користь — тим краще для вас.

Крейвен (сварливо). Це все прекрасно, але це дуже прикро. Ви й наполовину не тямите, яка це серйозна рiч — переконати людину, що їй лишається всього один рiк жити; справдi, Параморе, ви цього не тямите. Я мушу вам сказати: я склав заповiта, в чому не було зовсiм нiякої потреби, я помирився з цiлою купою людей, з якими був посварився i яких я не зношу за звичайних умов. Далi, вдома я дозволив своїм дочкам запанувати надi мною до такої мiри, до якої не припустив би, якби знав, що передо мною ще цiле життя. Я силусиленну передумав i перечитав серйозних речей i позачергово ходив до церкви. А тепер виявляється, що це все було даремне гаяння часу. Чорти б його взяли, це аж надто гидко: краще б уже менi вмерти як мужчинi, коли я сам зголосився.

Парамор (як i ранiше). Може, й помрете. У вас ненадiйне серце, якщо ви бачите в цьому яке задоволення.

Крейвен (ображено). Пробачте менi, Параморе, але мушу вам сказати, що я втратив довiр’я до вашої думки як думки медика. (Параморовi очi спалахають, вiн випростовується i слухає). Я заплатив вам добрячу винагороду за ту консультацiю, коли ви винесли менi вирок, i не можу сказати, щоб ваша послуга була рiвноцiнна.

Парамор (повертаючись i з гiднiстю позираючи Крейвеновi просто в обличчя). На таке не варт i вiдповiдати, полковнику Крейвейне. Я поверну вам вашу винагороду.

Крейвен. А, тут не про грошi йдеться; але, гадаю, ви мусите втямити своє становище. (Парамор холодно одвертається геть. Крейвен рвучко кидається за ним слiдом, вигукуючи з каяттям). Але, може, це гидко з мого боку натякати на це. (Простягає Параморовi руку).

Парамор (щиросердо стискаючи її). Але ж нi в якому разi. Ви цiлком маєте рацiю, полковнику, — мiй дiагноз був хибний, i я мушу вiдповiдати за наслiдки.

Крейвен (тримаючи його руку). Нi, не кажiть цього. Це ж було так природно, адже в мене така печiнка, що про неї кожен дiагноз буде хибний. (Довге стискання руки, аж надто тяжке для Параморових нервiв. Тодi Парамор вiддаляється до нiшi лiворуч од Ібсена й кидається на канапу з напiвстримуваним риданням, схиляючись над «Британським Мединим Журналом», поклавши лiктi на колiна й спершись головою об руки).

Кетбертсон (що лишався з Джулiєю на другому кiнцi кiмнати). Ну, годi вже про це. Вiтаю вас, Крейвене, i бажаю вам довгого життя. (Крейвен простягає руку). Нi, Дене, спершу вашiй дочцi. (Нiжно бере руку Джулiї й простягає її Крейвеновi, в чиї обiйми вона кидається з вибухом почуття).

Джулiя. Любий, старенький таточку!

Крейвен. А що, Юльця рада, що старенькому татковi надали ще кiлька рокiв?

Джулiя (ледве не плачучи). О, така, така рада! (Кетбертсон голосно хлипає. Полковник зворушений. Сильвiя, сходячи в їдальнi, рiзко зупиняється, побачивши їх утрьох. Парамор у нiшi залишається непомiчений нею).

Сильвiя. Агов!

Крейвен. Скажи їй новину, Джулiє, — з моїх вуст вона звучала б смiшно. (Пiдходить до Кетбертсона, що плаче, i, потiшаючи, поляскує його по плечi).

Юлiя. Сiллi, ти подумай тiльки! Татко зовсiм не хворий. Це була тiльки помилка доктора Парамора. О, любий! (Схоплює Крейвенову лiву руку й нахиляється, щоб її поцiлувати, в той час як його права рука все ще на Кертбертсоновому плечi).

Сильвiя (презирливо). Я так i знала. Звичайно, це просто було од переїдання. Я завжди казала, що Парамор дурень. (Усi враженi. Кертбертсон, Крейвен i Джулiя змiшано повертаються).

Парамор (незлобиво). Нiчого, мiс Крейвен. Це саме кажуть тепер по всiй Європi. Нiчого!

Сильвiя (трохи збентежена). Менi так шкода своїх слiв, докторе. Ви повиннi пробачити — доччинi почуття.

Крейвен (трохи ображено). Тобi, Сильвiє, це, очевидно, досить байдуже.

Сильвiя. Я не збираюсь розводити сентименти над цим, таточку, ти ж це знаєш. (Пiдходячи до Крейвена). Та й потiм, я завжди знала, що все це нiсенiтниця. (Пестячи його). Бiдний, любий, старий татку, i чого б це твiй вiк мав бути обмеженiший, нiж у будь-якого iншого? (Злагiднiвши, вiн плескає її по щоцi. Джулiя нетерпляче одвертається вiд них). Іди ж до курильнi i покажи-но тепер, на що ти здатний пiсля цiлого року тверезости!

Крейвен (пустотливо). Ти, погане дiвчисько! (Хапає її за вухо). Ходiмо, Джо, чи що! Найкраще тепер пiсля всiх оцих хвилювань.

Кетбертсон. Я не соромлюсь цього, Дане. Це гаразд на мене вплинуло. (Пiдходить до столу й погрожує кулаком погруддю, що понад камiном.) Це б i на тебе теж вплинуло гаразд, якби ти мав очi й вуха, щоб це сприйняти.

Крейвен (здивовано). Хто це?

Сильвiя. Але ж, розумiється, любий старий Генрiх.

Крейвен (вражений). Генрiх?

Кетбертсон (нетерпляче). Ібсен, чоловiче, Ібсен. (Виходить крiзь дверi на сходи, за ним слiдом iде Сильвiя, по дорозi