Читати книгу - "Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів"

посеред зими,

все що воно може, це просто рухатись —

зі Сходу на Захід, кохана,

зі Сходу на Захід.

Елегія для Урсули

Човни, завантажені іспанським часником,

по довгій дорозі ввійшли до порту,

обвішані водоростями, ніби фальшивим золотом.

Я знаю — цієї ночі до ранку

сухі простирадла пронизливо

пахли матроськими робами і смолою;

так як ніколи летіли зірки на побережжя,

і доки ти не прокинулась, човни, оминаючи бакени,

забивалися тобі між пальців.

Що ти могла побачити перед тим, як померла?

Безперервність повітряного потоку не дозволяє

затамувати подих, безперервність дихання

не дає зупинитись, переходячи через кордони.

Що саме дозволено бачити наостанок

тим, хто має померти?

Десь на півночі материка починала

громадитись крига,

і найглибші серця цибулин

на світанку холонули і зупинялись.

Чи ти розгледіла сніг у піднебіннях рибин,

які викидалися із води?

І чи упізнала ти ріку,

що тяглася вниз кам’яним рельєфом,

наче купа мокрих важких

простирадел?

У свої двадцять вісім

я пам’ятаю стільки імен,

про які вже ніхто не говорить в теперішньому часі,

стільки імен, від вимовляння яких

піднебіння забивається кров’ю і снігом,

що навряд чи наважусь говорити

про тебе в умовний спосіб;

по-моєму, смерть — це ніби перейти з однієї

порожньої кімнати в іншу,

здіймаючи протяг, який вириває розетки

і вистуджує кров тим, хто залишився.

І юні хоробрі птахи з обвітреними серцями,

і хвилі північних озер, що стоять по горло у воді,

не наважуючись вийти на берег,

і високі дерева — позбавлені листя,

мов громадянства:

повертайся туди, де на повіках тверднуть

тьмяні перлини чекання,

де на пісках виростають водорості

і солодкий тютюн,

де, не зрадивши прапора і не знайшовши спокою,

щоранку збираються юнги із затонулих човнів,

і над ними до ночі літають душі

розчавлених помаранчів.

Гумова душа

Як будь-яка інша історія,

ця історія добрих дитячих стосунків

поступово добігає кінця.

Підлітки в стані вічної

застуди і закоханості,

які намагаються звести до купи

розлоге плетиво подорожніх вражень

врешті вмовкають заворожено

під травневим дощем,

що ховається в їхньому волоссі,

аж його тепер

звідти і не вичешеш жодними гребенями.

Лише потопельники — ці ангели повільних річок,

стоять під водою і

вигинаються за течією,

мов листя морської капусти,

і лише сварливі ворони перебираються з неба

до неба і знуджено дибають

в горішній ріллі,

переносячи на плечах своє домашнє

начиння і смугасті лантухи з пір’ям.

Як будь-які інші речі,

речі з цієї історії насправді

легко надаються до озвучення,

хоч ви так і не змогли

сказати одне одному про жодну з них.

Аж ось виявляється все так легко і просто —

привиди, що вистромлюють до неї

з дощу

свої риб’ячі обличчя;

кавові зерна, що пускають

коріння

в теплому ґрунті

її безсоння;

її простирадла, що схожі

на листівки

з відозвами страйкуючих

комітетів.

Китайська кухня

Тепле пиво, холодні баби…

Том Вейтс

Китайська кухня

Цей випадок трапився років п’ятнадцять тому, якщо я не помиляюсь.

Тут поруч, на сусідній вулиці, може, ти пам’ятаєш, є такий високий будинок,

у якому тоді здавались кімнати,

і там поселилося кілька китайців,

що, як виявилось, перевозили наркоту в своїх шлунках,

мов небачений небесний кав’яр, здатний зламати цю вкінець загроблену цивілізацію.

Кімнати здебільшого винаймали всілякі шарлатани і таксисти,

також повітроплавці, позбавлені своїх небесних болідів, все варили на кухні каву

і слухали джазові радіостанції,

і речі починали світитися в темряві і не відкидати тіней,

а колишні регбісти за пивом і картами курили кемел

і говорили про своє довбане регбі.

В китайців щось не залагодилося з бізнесом, про це потім багато писали,

сам знаєш, як це буває: одного разу щось там собі не поділили — і по всьому,

тож влаштували жахливу стрілянину на задньому дворі,

заганяючи в підвали щурів і птахів у небеса.

Я час від часу туди заходжу, коли повертаюсь додому, роблячи невеликий гак,

розглядаю пожежні драбини і небо,

у