Читати книгу - "Джерело"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви маєте рацію. Ми шукаємо рядок із вірша Блейка.
— «Тигре, твій вогненний гнів в чорній пущі забринів»[76]? — припустив отець Бенья.
Ленґдон усміхнувся, на нього справила враження ерудиція отця Беньї, який пам’ятав в оригіналі найвідомішу поезію Блейка — релігійний шестистроф, у якому звучить питання, чи той самий Бог створив і лютого тигра, і сумирне ягня.
— Отче Бенья, — звернулася до настоятеля Амбра, уважно дивлячись під скло, — у вас часом немає з собою телефона чи ліхтарика?
— На жаль, ні. Може, я візьму лампадку з могили Антоніо?
— Прошу вас, будь ласка! Це дуже допоможе.
Бенья поспішив по світильник.
Щойно він відійшов, Амбра збуджено прошепотіла Ленґдонові:
— Роберте! Едмонд цю сторінку обрав не через картину!
— Як?
«Адже на сторінці 163 більше нічого немає».
— А це хитрість.
— Ти мене спантеличуєш, — відповів Ленґдон, вдивляючись у гравюру.
— Едмонд обрав сторінку сто шістдесят три, бо при цьому не можна не показати водночас і текст на сусідній сторінці — сто шістдесят два!
Ленґдон подивився наліво, намагаючись вчитатися в аркуш перед «Ветхим деньми». У тьмяному світлі він практично нічого не міг розібрати, крім того, що сторінка повністю списана від руки.
Бенья приніс лампадку і дав Амбрі, яка освітила нею книжку. М’яке сяйво залило відкритий том — і Ленґдон затамував подих.
Перед ним справді був текст — як і всі оригінали Блейка, рукописний, — із малюнками на полях, рамками й різними оздобами. А головне — на цій сторінці були красиво виписані поетичні строфи.
——
Просто над їхніми головами агент Діас ходив туди-сюди храмом, гадаючи, де подівся напарник.
«Фонсека вже давно мав повернутися!»
Коли в його кишені завібрував телефон, він подумав, що то, напевне, Фонсека, але на екрані висвітилося ім’я, якого Діас зовсім не очікував:
Моніка Мартін
Він навіть уявити собі не міг, що від нього треба PR-координаторці, але в будь-якому разі вона б мала зв’язатися з Фонсекою, адже в їхній команді головний він.
— Добрий вечір, — сказав він. — Це Діас.
— Агенте Діас, це Моніка Мартін. Тут одна людина має з вами поговорити.
За мить на лінії залунав знайомий потужний голос:
— Агенте Діас, це командор Ґарса. Будь ласка, повідомте, чи в безпеці сеньйорита Відаль.
— Так, командоре, — бовкнув Діас, який весь напружився, зачувши той голос. — Сеньйорита Відаль у повній безпеці. Ми з агентом Фонсекою зараз із нею і в безпеці перебуваємо в…
— Не по телефону! — спинив його Ґарса. — Коли там безпечно, то там її й тримайте. Нікуди не йдіть. Для мене таке полегшення чути ваш голос. Ми намагалися додзвонитися до агента Фонсеки, але він не відповідає. Він з вами?
— Так, командоре. Він відійшов кудись зателефонувати, але прийде…
— Мені нема коли чекати. Зараз мене затримано, і сеньйорита Мартін позичила мені телефон. Слухайте уважно. Історія з викраденням, як ви, звичайно, здогадалися, — повна вигадка. Вона поставила сеньйориту Відаль під великий ризик.
«Навіть не уявляєте!» — подумав Діас, згадуючи недавню шалену сцену на даху Каси Міла.
— Так само неправда, що я підставив єпископа Вальдеспіно.
— Я теж так думав, командоре, але…
— Ми з сеньйоритою Мартін намагаємося зараз з’ясувати, як дати раду цій ситуації, але доки ми це зможемо, ви маєте тримати майбутню королеву подалі від чужих очей. Це зрозуміло?
— Звичайно, командоре. Але хто віддав такий наказ?
— Це не телефонна розмова. Просто зробіть, як я кажу, тримайте Амбру Відаль подалі від очей журналістів і небезпеки. Сеньйорита Мартін буде вас повідомляти про всі новини.
Ґарса поклав слухавку, і Діас опинився сам-один у темряві, намагаючись зрозуміти, що діється.
Щойно він поклав телефон назад у кишеню, як почув за спиною шурхіт. Озирнувшись, побачив, як із темряви до нього потяглися дві білі руки і вчепилися в голову. Одним махом вони схилили її набік.
Діас відчув, як шия хруснула й голову зсередини мов жаром обпекло.
І все почорніло.
Розділ 71
ConspiracyNet.com
ОСТАННІ НОВИНИ
НАДІЮ НА РЕВОЛЮЦІЙНЕ ВІДКРИТТЯ КІРША НЕ ВТРАЧЕНО!
PR-координатор королівського палацу Моніка Мартін зробила офіційну заяву, що майбутню королеву Іспанії Амбру Відаль викрав і тримає в полоні американський професор Роберт Ленґдон. Палац закликав місцеву поліцію долучитися до пошуків королеви.
Наш інформатор [email protected] щойно надіслав нам таке повідомлення:
ЗАЯВИ З ПАЛАЦУ ПРО ВИКРАДЕННЯ 100 % ФАЛЬШИВІ — ЦЕ ТРЮК, МЕТОЮ ЯКОГО Є НЕ ДАТИ ЛЕНҐДОНОВІ ДОСЯГТИ СВОЄЇ МЕТИ В БАРСЕЛОНІ (ЛЕНҐДОН/ВІДАЛЬ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ЩЕ МОЖУТЬ ЗНАЙТИ СПОСІБ ОПРИЛЮДНИТИ ВІДКРИТТЯ КІРША). ЯКЩО ЇМ ЦЕ ВДАСТЬСЯ, ТО ТРАНСЛЯЦІЇ ПРЕЗЕНТАЦІЇ КІРША МОЖНА ОЧІКУВАТИ В БУДЬ-ЯКУ МИТЬ. ЗАЛИШАЙТЕСЯ З НАМИ.
Неймовірно! І ви першими дізналися про це: Ленґдон і Відаль утекли, бо хочуть завершити те, що розпочав Едмонд Кірш! Як видається, палац відчайдушно прагне зупинити їх. (Знову рука Вальдеспіно? І яка в цьому роль принца?)
Щойно в нас будуть новини, ми радо з вами поділимось, але залишайтеся з нами, бо таємниці Кірша сьогодні ще можуть відкритися!
Розділ 72
Принц Хуліан дивився з вікна паламаревого «опеля» на довколишній краєвид і намагався зрозуміти дивну поведінку єпископа.
«Вальдеспіно щось приховує».
Ось уже минула година, відколи єпископ тайкома вивів Хуліана з палацу — вже сама по собі дуже дивна дія, — запевняючи, що дбає про його безпеку.
«Просив ні про що не питати… просто довіритися».
Єпископ був йому як рідний дядько, йому дуже довіряв батько Хуліана. Але пропозиція Вальдеспіно сховатися в літній резиденції викликала в Хуліана сумніви з самого початку. «Щось не те. Мене ізолюють — ні телефона, ні охорони, ні новин, ніхто не знає, де я».
Тепер, коли машина перебиралася через залізничні колії біля Будиночка принца, Хуліан дивився на дощану дорогу попереду. У ста метрах попереду виднів в’їзд на довгу алею, яка вела до літньої резиденції.
Хуліан, уявивши собі порожній будинок, раптом відчув інстинктивне бажання бути обережним. Він нахилився вперед і поклав руку на плече паламареві.
— Зупиніть тут, будь ласка.
Вальдеспіно здивовано подивився на нього.
— Але ж ми майже…
— Я хочу знати, що відбувається! — крикнув принц, і в маленькій машині його голос прозвучав ще гучніше.
— Доне Хуліане, сьогодні бурхливий день, але ви маєте…
— Довіряти вам?!
— Так.
Хуліан учепився в плече молодого водія і показав на поросле травою узбіччя.
— Зупиніть тут! — наказав він.
— Їдьте! — у свою чергу, командував Вальдеспіно. — Доне Хуліане, я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело», після закриття браузера.
