Читати книгу - "Червоний горобець"

порожню Іванівську площу. Його представницький мерседес проминув вузьку браму у внутрішній двір гірчично-жовтої будівлі Сенатського палацу й зупинився під тьмяно освітленою в’їзною аркою. Востаннє він був у цих стінах на отриманні другої зірки. Сьогодні ж мусить довести, що заслужив зберегти її.

Помічник постукав, відчинив двері, відступив. Кабінет президента був відносно невеличкий і щільно обшитий панелями. Єдиним об’єктом на поверхні його столу була зелена мармурова підставка для ручок; світло настінних світильників притлумлене. Президент був у чорному костюмі й білій сорочці без краватки. Єгоров намагався не бачити, що Путін у самих лише шкарпетках, а туфлі засунуті під стілець. Президент сидів за маленьким інкрустованим столиком, склавши руки на колінах. Жодних паперів, жодних проводів, жодного телевізора. Єгоров сів за стіл.

— Добрий вечір, пане Президенте, — сказав він.

Обличчя Путіна було, як завжди, маскою, одначе сьогодні він здавався стомленим.

— Генерале Єгоров, — сказав Путін, поглянувши на наручний годинник, а затим звівши свій електричний погляд на Ваніне обличчя. «Починайте. Але недовго». Єгоров підлаштував голос:

— Розвіддані, отримані з Америки, продовжують бути багатим джерелом критичних даних і майбутніх кібернагод.

Путін кивнув, сині очі не змигнули.

— Наш таємний агент у Вашингтоні, ЛЕБІДЬ, продовжує постачати вичерпну технічну інформацію щодо військових космічних апаратів США. Kosmicheskie Voyska — космічні війська — оцінюють його роботу на відмінно. Мій резидент у Вашингтоні…

— Тобто мій резидент, — сказав Путін.

— Авжеж; ваш резидент — генерал Голов — щонайобережніше керує ЛЕБЕДЕМ, — сказав Єгоров, наказуючи собі бути обачнішим, коли він у такому настрої.

Постукав помічник і заніс тацю з гарячим чаєм у витончених, філігранних podstakanniky, на обідках склянок лежали срібні ложечки, у кожній — по кубику цукру. Тацю поставили неподалік, на стіл для нарад у кутку кабінету, разом зі срібною тарілочкою з мадленками. Ні те, ні інше було не дістати, тож до них не доторкнулися.

— Продовжуйте, — сказав Путін по тому, як помічник вийшов.

— Ми продовжуємо шукати крота ЦРУ, вірогідно, у Службі. Розкрити його — це лише справа часу.

— Важливо зробити це, — сказав Путін. — Матимемо більше доказів, що іноземці, американці, працюють на підрив нашого уряду.

— Так, пане Президенте. Це вкрай важливо. Кріт загрожує безпеці наших агентів…

— Наприклад, таких, як ЛЕБІДЬ, — сказав Путін. — Нічого не має статися з нею, жодних komprometirovat, міжнародного розголосу, ніяких провалів.

Єгоров кивнув, зацікавлено відзначивши, що президентові відома стать ЛЕБЕДЯ. Пам’ятав, що не згадував про це раніше.

— Ми визначили офіцера ЦРУ, який керує цим кротом. Я запускаю операцію проти нього, аби здобути ім’я цього агента.

— Неймовірно, — сказав Путін, колишній офіцер КГБ, — але для проведення такої операції вам не потрібен мій дозвіл.

— Це складна konspiratsia, — сказав Єгоров, кружляючи довкола теми. — Я маю намір використати одного з наших офіцерів, щоб вступити в контакт з американцем, скомпрометувати його. Мені потрібне ім’я того агента.

Маска Путіна злегка змінилася, виражаючи чи то дискомфорт, а чи задоволення, Єгоров не міг достеменно сказати.

— Треба робити все розважливо й помірковано. Я не схвалюю фізичного викрадення офіцера ЦРУ. Так не можна чинити зі службами конкурентів. Наслідки цього кроку будуть неконтрольовані.

Голос президента був шовковистий, він нагадував кобру, що надимає свій капюшон. Порцеляновий годинник Фаберже на бічному столі дзенькнув, відбивши півгодини. Чай у протилежному кутку кімнати захолов.

— Звичайно. Я вживу всіх необхідних заходів, пане Президенте. Окрім мого наказу, за всіма діями проти американця стежитиме старший офіцер.

— А молодшого офіцера — це ж жінка, правильно? — нещодавно відновили у службі контррозвідки?

— Саме так, — сказав Єгоров, спостерігаючи за рухом схожих на ліверні ковбаски губ.

— І чи правильно я пам’ятаю, що ця молода жінка — ваша небога? — він заглянув Єгорову у вічі. — Донька покійного брата?

— Родина — найкраща опора, — мляво сказав Єгоров.

Це був прояв всезнання, сили, спрямований на те, щоб шокувати. Так робив Сталін.

— Вона слухатиметься всіх моїх наказів.

— Нехай вступить у контакт з американцем, проте я не схвалюю активних заходів. Про це не може бути й мови.

Вочевидь, Путін знав, що такий варіант обговорювали раніше.

— Як скажете, пане Президенте, — мовив Єгоров.

За дев’ять хвилин по тому кроки Єгорова відлунювали на сходах, поки він ішов до машини, що чекала його надворі. Він завалився на заднє сидіння, обмірковуючи катастрофи, що чигають на амбіційну кар’єру. Коли його мерседес прошмигнув у Боровицькі ворота, Ваня не помітив іншу представницьку машину, не таку шикарну, що прямувала до Сенатського палацу, з якого він щойно вийшов, і в якій їхав начальник Управління КР, невеличкий Олексій Зюганов.

Кремлівські мадленки

Приготувати генуезьке тісто, збивши яйця з сіллю й всипавши цукор та екстракт ванілі. Додати борошно й вершкове масло до утворення густої маси. Вилити у змащені олією і присипані борошном формочки для мадленок і запікати за середньої температури до утворення рум’яної шкоринки на краях. Дістати з формочок і охолодити на дротяній решітці.

27

Сенаторка США Стефані Буше (Демократична партія, Каліфорнія) не звикла самотужки кермувати чи паркувати машину, ходити коридором без супроводу, ба навіть відчиняти власні двері. Будучи віце-головою Спеціального комітету розвідки Конгресу, вона мала цілу фалангу стажерів та службовців, які понесли б її на ношах, якби вона того забажала. І саме в цю мить вона б не відмовилась від допомоги: передній бампер її машини стукнувся об бампер авто попереду, злегка хруснувши. Срана паралельна парковка. Сенаторка Буше викрутила кермо й натисла на газ. Задні колеса вдарились об бордюр, а перед машини й досі стирчав на дорогу. Буше ляснула долонею об кермо. Подалася вперед, щоб краще бачити. Ззаду засигналила машина. «Паркуйся або їдь далі».

Сенаторка Буше опустила вікно з пасажирського боку і крикнула іншому авто, що протискалося повз:

— Пішов нахер!

Буше знала, що їй слід бути обачнішою; вона ж бо знана особа — ба навіть знаменитість — на Пагорбі, але той хуєсос не сміє просто так сигналити їй. Із четвертої спроби Буше вдалося втиснутися на стоянку. На темній і тінистій H-стрит у Вашингтоні, округ Колумбія, стояв надвечірок. Замикаючи машину, вона помітила, що заїхала на бордюр заднім лівим колесом, ну то й чорт із ним. Повернулася й попрямувала тротуаром повз елегантні будівлі з коричневої цегли з освітленими косими скляними ліхтарями георгіанськими входами.

Буше мала сорок років, вона була низенька й худорлява, з дещо хлопчачою фігурою, ноги — засмаглі й стрункі. Колючі зелені очі й ніс ґудзиком відтінялися білявим волоссям, що сягало плечей. Рот був єдиною рисою, що не пасувала до образу нестримної енергії й корпоративної влади. Він був невеличкий, перекошений, з тонкими, стиснутими устами, — який покусає, щойно відкрившись.

Буше піднімалася ланцюгом влади Пагорба, замолода, щоб бути сенатором, але все одно знала, що заробила свою посаду в Спеціальному комітеті розвідки неабиякою підготовкою і важкою працею. Вона засідала і в інших комітетах, проте жоден не був таким престижним, як СКРК. Дванадцять років тому її обрали до Конгресу після складної кампанії в окрузі Південна Каліфорнія, перенасиченому підрядниками від міністерства оборони й аерокосмічної агенції. Вона спритно освоїла асигнування і тримала мішок з грошима над головами людей, щоб одержати те, чого хотіла. Піднятися