Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

був дуже великого зросту, лице мав червоне від постійного п’янства, живіт величезний, одне стегно було скалічене — перечепився за колісницю, коли прислуговував Гаєві на перегонах. Врешті, його замучили й забили дрібними ударами в Гемоніях, а звідти стягнули гаками в Тибр.

18. Загинув разом з братом і сином на п’ятдесят сьомому році життя[741]: не помилилися у здогадах ті, що покладаючись на випадок у Вієнні, про який уже згадувалося[742], пророкували йому потрапити в руки якогось галла: вбив його Антоній Прим, полководець ворожого війська, що родом був із Толози — в юності він мав прізвисько “Бекон”, що означало “півнячий дзьоб”.

10

Веспазіан

1. Врешті, рід Флавіїв прийняв на себе керівництво імперією й укріпив її, розхитану та розтривожену після заворушень і загибелі трьох правителів. Цей рід не був славний, не мав зображень предків[743], але ніколи не соромив республіку, хоча й вважають, що Доміціана заслужено покарали за жадібність і жорстокість. 2. Тит Флавій Петрон, що мешкав у місті Реате, у громадянській війні був центуріоном чи волонтером[744] у війську Помпея, втік із Фарсальської битви й подався додому, згодом отримав прощення і звільнення від служби та зайнявся збором податків. Син його, на прізвисько Сабін, у війську не служив, хоча одні говорять, що був старшим центуріоном, а інші, що коли був на керівній посаді, отримав звільнення через недугу. Після цього він збирав сорокові[745] податки в Азії, й у деяких містах йому навіть поставили пам’ятники з написом: “Справедливому збиральнику податків”. 3. Пізніше почав займатися лихварством у Гелветії[746], там же й помер, залишивши дружину Веспазію Поллу з двома синами від неї, старший з яких, Сабін, став міським префектом, а молодший, Веспазіан, імператором. Полла народилася в Нурсії у порядній родині, її батько, Веспазій Полліон, тричі був трибуном у війську і начальником табору[747], а брат — сенатором преторського рангу. По дорозі, як іти з Нурсії у Сполет, на шостій милі на горі було місце, що звалося Веспазії, де стояло багато пам’ятників Веспазіїв — очевидний знак відомості й давності роду. 4. Не заперечуватиму того, що говорять деякі, начебто батько Петрона походив з Транспаданського[748] району і займався підрядами поденних робітників, які щороку приходили з Умбрії в Сабінію на польові роботи, та й сам згодом осів у місті Реате, там і одружився. Я не міг знайти про це жодних свідчень, хоч докладав чималих зусиль.

2. Народився Веспазіан у маленькому сабінському селищі поблизу Реате, що звалося Фалакрини, ввечері п’ятнадцятого дня до грудневих календ, за консульства Квінта Сульпіція Камерина і Гая Поппея Сабіна, за п’ять років до смерті Августа[749]. Виховувала його Тертулла, бабуся по батьковій лінії, у своєму помісті Кози[750]. Тож як був правителем, часто відвідував місця свого дитинства і залишив помістя в такому ж вигляді, як воно було колись, щоб залишити неторкнутим все, до чого звикли очі. З великою повагою ставився до бабусиної пам’яті, так що на свята і врочистості пив тільки з її срібного кухля. 2. Досягнувши повноліття, довго не хотів одягати сенаторську тогу, хоча брат уже носив її, і тільки мати змогла переконати його. Наполягала вона більше сваркою, аніж проханнями чи авторитетом, постійно й образливо називаючи його братовим запобігачем[751]. 3. Вислужився до військового трибуна у Фракії, згодом, будучи квестором, за жеребкуванням отримав провінцію Крет і Кирену. Змагався за посаду едила і претора, одну отримав з великими зусиллями і шостий за списком, а другу — за першим поданням і першочергово. Коли був претором, намагався всіляко догодити Гаю, якого ненавидів сенат: призначив позачергові видовища на честь його перемоги в Германії, а караючи змовників, постановив покинути їх непохованими[752]. Коли Гай вшанував його запрошенням на обід, висловив йому подяку перед вищими чинами[753].

3. Тим часом, одружився на Флавії Доміцилі. Вона була коханкою Статилія Капелли, римського вершника з Сабрати в Африці: Флавія мала тільки латинське громадянство, але невдовзі суд рекуператорів[754] проголосив її вільнонародженою і римською громадянкою на клопотання її батька, Флавія Ліберала, який був родом з Ферентина, і був не більше, ніж писарем при квесторі. Від неї мав трьох дітей — Тита, Доміціана й Доміциллу. Однак пережив дружину й доньку, втративши їх, ще як був мирянином. Після смерті дружини знову взяв до себе свою колишню коханку Ценіду, вільновідпущеницю й секретарку Антонії, і мав її за законну дружину, навіть коли вже був імператором.

4. За імператора Клавдія під впливом Нарциса послали його легатом легіону в Германію, звідти перевели в Британію, де брав участь у тридцяти битвах із ворогом. Переміг два сильних племені, підкорив двадцять міст і острів Вектис, що поблизу Британії, змагаючись частково під керівництвом легата Авла Плавта, частково під керівництвом самого Клавдія. 2. За це дістав тріумфальні відзнаки, а згодом — два жрецькі сани і, зрештою, консульство, яке посідав два останні місяці в році. Відтоді й аж до проконсульства проводив час у спокої й на самоті, побоюючись Агриппи, що все ще мала силу біля сина й ненавиділа друзів уже померлого Нарциса. 3. Відтак, за жеребом одержав Африку, і керував нею з належною достойністю[755], хоча якось під час повстання в Гадруметі його закидали ріпою. Тож повернувся зовсім небагатий і, втративши довіру кредиторів, заклав усі свої маєтки братові, а сам для підтримання свого становища зайнявся торгівлею мулами, і через це в народі його називали “мульщиком”. А ще кажуть, що його звинуватили у вимаганні двохсот тисяч сестерціїв з одного юнака, якому він випросив сенаторське вбрання супроти волі його батька, і за це його добряче покарали. 4. Супроводжував Нерона в Ахейській[756] подорожі, проте часто виходив або засинав, коли той співав, чим накликав на себе величезну немилість: йому заборонили не тільки супроводжувати, але й вітати імператора, і він подався в маленьке віддалене село, де переховувався і жив у страхові, допоки не отримав провінцію і військо. 5. Ще віддавна по цілому Сході поширилася стійка думка про те, що доля призначила вихідців з Юдеї володіти світом. Це провіщення стосувалося Римського імператора, як згодом випадково виявилося, однак юдеї, сприйнявши його стосовно себе, збунтувалися, вбили намісника, вигнали консульського легата, що прибув із Сирії на допомогу, і відібрали орла. Аби придушити заворушення, було необхідне велике військо та чималої відваги полководець, якому безпечно можна було б довірити справу такої ваги: тому