Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

у Криму в кінці 1920 року, перед взяттям півострова більшовиками, армію не меншу за 100-120 тисяч шабель і багнетів. Бо вивіз із Криму до Туреччини більше 80 тисяч людей. Якщо серед евакуйованих було хоча би половина військових, то навіть в такому разі «чорний барон» вивіз із Криму більше 40 тисяч офіцерів і солдатів.

«Поспешно отходившим белогвардейцам удалось оторваться от сов(етских) войск на 1–2 перехода (???). С помощью франц(узских) кораблей до 80 тыс. солдат, офицеров и гражданских беженцев были эвакуированы в Турцию. 15 нояб(ря) без боёв были освобождены Севастополь и Феодосия, 16 нояб(ря) Керчь и 17 нояб(ря) Ялта…» [25, т. 19, с. 383–384].

Звернімо увагу, генерал-лейтенант Врангель міг евакуювати свою армію з Криму без поспіху, бо мав у резерві «1–2 перехода». Це твердження радянської енциклопедії, а не домисли. Тобто, якщо врахувати, що більшовицькі історики весь той період перебрехали, то Врангель, напевно, вивіз із Криму армію не меншу 100 тисяч вояків. А радянські кінофільми про «втечу білогвардійців з Криму» — є суцільною брехнею-вигадкою.

Із цього виходить, що генерал-лейтенант П.М. Врангель тримав на Перекопі, Чонгарі, Сивашу та Ішуні армію у 50–70 тисяч шабель та багнетів. Тобто, щоби здолати опір білогвардійців, більшовики мали протиставити їм не меншу армію. А в них у жовтні місяці таких сил на Півдні України не було. Послухаємо Лева Троцького: «Нельзя не отметить, что одной из причин тех чрезвычайных размеров, которые приняла катастрофа под Варшавой (13–25 серпня 1920 р. — В.Б.), явилось поведение командования южной группы советских армий с направлением на Львов…

Наши армии откатились на четыреста и более километров…

— Что мы имеем на Западном фронте? — возражал я. — Морально разбитые кадры, в которые теперь влито сырое человеческое тесто. С такой армией воевать нельзя…» [244, с. 436].

А ось як описала Варшавський розгром більшовицьких військ Велика Радянська Енциклопедія (третє видання):

«К 25 августа (1920 року. — В.Б.) гл(авные) силы 15-й, 3-й и 16-й армий с большими потерями отошли (втекли. — В.Б.) в р(ай)он Липска, восточнее Белостока и Брест-Литовска. 4-я армия с 3-м конным корпусом и 2 дивизии 15 армии, израсходовав все боеприпасы, были вынуждены интернироваться в Вост(очной) Пруссии». [25, т. 4, с. 318].

В такому стані перебувала Червона армія у вересні місяці 1920 року. Ми з цього приводу наводили слова Лева Троцького. Думаю, він своє дитя оббріхувати не міг. У той час, коли в Нестора Махна під рукою була цілком боєздатна, відмобілізована 100 000-на армія. І більшовики (Ленін і Троцький) про те знали.

Хочу пояснити, як більшовики поповнювали свої військові частини у 1919–20 роках. Оскільки ті війська направлялися, після розгрому армій Денікіна, переважно на українські та польський фронти, то до них (армій більшовиків) зганяли усіх недобитих білогвардійців, обіцяючи їм збереження життя. Згадайте роман М. Шолохова «Тихий Дон» і поведінку Григорія Мелехова в Україні та Польщі. А ось опис Першої Кінної армії, як то кажуть, з натури, від Ісаака Бабеля:

«…Виноградов метался на взбешенном скакуне и возвращал в бой бегущих казаков.

— Лютов, — крикнул он, завидев меня, — завороти мне бойцов, душа из тебя вон!..

Виноградов колотил рукояткой маузера качавшегося жеребца, взвизгивал и сзывал людей. Я освободился от него и подъехал к киргизу Гулимову, скакавшему неподалеку.

— Наверх, Гулимов, — сказал я, — завороти коня…

— Кобылячий хвост завороти, — ответил Гулимов и оглянулся. Он оглянулся воровато, выстрелил и опалил мне волосы над ухом.

— Твоя завороти, — прошептал Гулимов, взял меня за плечи и стал вытаскивать саблю другой рукой. Сабля туго сидела в ножнах, киргиз дрожал и озирался. Он обнимал мое плечо и наклонял голову все ближе.

— Твоя вперед, — повторял он чуть слышно, — моя за тобой следом, — легонько стукнул меня в грудь клинком подавшейся сабли. Мне сделалось тошно от близости смерти и от тесноты ее. Я отвел лицо киргиза, горячее, как камень под солнцем, и распаривал его так глубоко, как только мог. Теплая кровь зашевелилась под моими ногтями, защекотала их, я отъехал от Гулимова, задыхаясь, как после долгого пути. Истерзанный друг мой, лошадь, шла шагом. Я ехал, не видя пути, я ехал не оборачиваясь, пока не встретил Воробьева, командира первого эскадрона. Воробьев искал своих квартирьеров и не находил их. Мы добрались с ним до деревни Чесники и сели там на лавочку вместе с Акинфиевым, бывшим повозочным Ревтрибунала. Мимо нас прошла Сашка, сестра 31-го кавполка, и два командира подсели на лавочку…» [245, с. 91–92].

Такими виноградовими, гулімовими, лютовими (бабелями), акінфієвими, воробйовими та іншими у 1919–1921 роках Україна була переповнена. Що вони шукали на нашій землі — невідомо. Собою ці зайди уособлювали смерть. Того ж таки, 1920-го року, Ревтрибунал розстріляв Гулімова. Хоча Ісаак Бабель про те не пише. А 1941-го більшовики (ще до війни) знищили й самого Ісаака Бабеля за те, що писав правду. Та залишились ворошилови, будьонні, воробйови, акінфієви й інші… Отака була Червона армія та більшовики, і не тільки у 1920 році…

Ось що пише ВРЕ (третє видання) про армію Врангеля у ті часи: «Польское правительство отправило на пополнение армии Врангеля бывших деникинцев, разрешило ему сформировать на польск(ой) территории новую армию (до 80 тыс. человек)…» [25, т. 5, с. 421]. Тому Ленін і Троцький не могли спокійно дивитися на боєздатну, стотисячну армію Махна.

21 вересня 1920 року вони створили так званий «Южный фронт», передавши йому тільки «Крымский участок Юго-Западного фронта…» [25, т. 5, с. 421].

Особисто «товариш Ленін», як заявляла дружина Махна — Галина, пропонував очолити фронт її чоловікові. Але Нестор Іванович відмовився, хоча пообіцяв надати свої військові сили для розгрому армій Врангеля. Цьому факту є цікавий доказ: М.В. Фрунзе «вступил в командование (фронтом) 27 сентября (1920 года)…» [25, т. 28, с. 109].

Тобто М.В. Фрунзе обійняв посаду після того, як від неї відмовився Махно. Звернімо увагу — очолити фронт запропонували більшовику Фрунзе, який до того не мав зв’язків з Махном. Ленін з Троцьким вирішили цього разу «батька» не дратувати.

Ще 2 жовтня більшовики, за вказівкою Леніна, у Старобільську підписали з Махно воєнний договір про спільні дії проти Врангеля.

У Великій Радянській Енциклопедії (третє видання) є цікаве свідчення про участь армій Махна на першому етапі протистояння з Врангелем, тобто у жовтні 1920 року. Послухаємо:

«28 октября Южный фронт, располагая значит(ельным) превосходством сил над противником (армії Врангеля. — В.Б.) перешёл в наступление и к 31 окт(ября) разбил силы Врангеля в сев(ерной) Таврии, хотя наиболее боеспособным частям белых удалось уйти в Крым…» [25, т. 7, с. 233].

Мобільні армії Махна рухалися за відступаючими військами Врангеля, а іноді й випереджали білих. В той час, коли