Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

мав розповісти вже давно. Я розказав про всі події, які засвідчували, що моє втручання в його справи абсурдне і недоречне. Він був вражений. Він про це й не підозрював. Ба більше, я сказав, що помилявся, коли думав, що він байдужий вашій сестрі. Я бачив, що його любов до неї не розвіялася, і був певен, що вони будуть щасливі разом.

Елізабет не стримала усмішки, коли зрозуміла, як легко він керує Бінґлі.

— Коли ви сказали Бінґлі, що моя сестра його любить, ви покладалися на власні спостереження чи на мої слова?

— На власні спостереження. Під час наших останніх двох візитів я мав нагоду поспостерігати за нею зблизька і впевнився у її любові.

— Ваші слова для нього важливі.

— Так. Скромність Бінґлі непідробна. Він завеликий боягуз, щоб покладатися в такій важливій справі на власну думку, але його довіра до мене все спростила. Я мусив де в чому зізнатися — це спершу його образило, і то справедливо. Я розповів йому, що минулої зими ваша сестра провела три місяці в Лондоні, про що я знав, але від нього навмисне приховав. Він розлютився. Проте його гнів, я певен, розвіявся, щойно він пересвідчився у почуттях вашої сестри. Відтоді він щиро мені пробачив.

Вже неподалік від дому Елізабет і Дарсі перестріли зграю нечестивих — десь із десяток мерців окопався у саду за якийсь десяток ярдів від дороги. Потвори повзали по землі і вгризалися у стиглу цвітну капусту, яку прийняли за мізки. Посміявшись, Елізабет і Дарсі вирішили йти далі, а зомбі їх навіть не зауважили. Проте, обмінявшись поглядами й усмішками, вони зрозуміли, що це їхня перша нагода битися пліч-о-пліч.

Тож наготувалися до бою.

Розділ 59

— ЛЮБА МОЯ ЛІЗЗІ, де ж це ти ходила? — спитала Джейн, щойно

Елізабет увійшла до їхньої кімнати. За столом усі спитали про те саме. Вона не знайшлася, що сказати, і відповіла, що вони заблукали. І заша-рілася — проте ніхто й не запідозрив, що ж сталося насправді.

Вечір минув спокійно. Ті, про чий близький шлюб було відомо, балакали і сміялися; ті, про чий відомо не було, мовчали. Дарсі був не з тих, у кого щастя породжує надмірні веселощі, а схвильована й розгублена Елізабет намагалася уявити, що ж подумає її сім’я, коли почує такі новини.

Уночі вона розповіла про все Джейн. Зазвичай довірлива, Джейн, проте, ніяк не йняла віри її словам.

— Ліззі, та ти смієшся! Не може бути! Та щоб ти заручилася з містером Дарсі! Ні, ні, ти мене дуриш. Я знаю, що це неможливо.

— Ото вже перші привітання! У мене тільки на тебе й було надії, а як навіть ти мені не повірила, то хто ж повірить? А я ж чесно кажу, ані слова неправди. Він досі мене любить, і ми заручені.

Джейн звела на неї сповнений недовіри погляд.

— Ліззі, це просто неймовірно. Я ж знала, що він тобі не до душі.

— Зовсім ні. То все в минулому. Може, звісно, я не завжди любила його так сильно, як зараз, проте в таких випадках надміру гостра пам’ять — злочин неприпустимий. Надалі я й сама про те не згадуватиму.

Джейн не могла здолати зачудування. Елізабет знову запевнила її, що це все — щира правда.

— Господи, вухам своїм не вірю! Але ж мушу вірити. Моя мила, мила Ліззі, я... я тебе вітаю, але чи ти цілковито в цьому певна? Пробач за таке запитання, але. ти певна, що будеш із ним щаслива?

— Навіть не сумніваюся. Ми вже постановили, що будемо найщасли-вішим подружжям на світі. Ти за мене рада, Джейн? Ти б хотіла мати такого брата?

— Ще й дуже. Це була б найбільша втіха для Бінґлі й для мене. Але ж ми вважали, що це неможливо! Ти справді його любиш? Ліззі, тільки не виходь за нелюба! Ти певна, що достатньо його любиш?

— О так! Ти зрозумієш, що я його люблю навіть більше, ніж треба, коли я все тобі розповім.

— Про що ти?

— Мушу зізнатися, що люблю його навіть більше, ніж нашу гру «Добрий день, я олень». Тільки не сердься!

— Сестричко, мила, будь серйознішою. Негайно розкажи мені все, що я мушу знати. Давно ти в нього закохалася?

— Це відбувалося поступово — навіть не знаю, що ж поклало цьому початок. Проте гадаю, все почалося тоді, коли я зауважила, як штани Дарсі обтягують його англійське єство.

Коли Джейн іще раз закликала її говорити серйозно, це нарешті подіяло. Вона урочисто запевнила Джейн у глибині своїх почуттів, а та іншого й не бажала.

— Тепер я цілковито щаслива, адже знаю, що ти будеш така ж щаслива, як і я. Я завжди його шанувала. А те, що він тебе любить, — додаткова підстава для поваги. Він — друг Бінґлі і твій майбутній чоловік, а отже, немає для мене дорожчої людини, ніж він, крім Бінґлі і тебе. Ліззі, ти від мене стільки всього приховувала! Ти мені майже не розповіла, що сталося в Пемберлі й Лембтоні!

Елізабет пояснила, чому мовчала. Тепер уже вона не могла приховувати, яку роль Дарсі відіграв у заміжжі Лідії. Коли вони нарешті договорили, минуло вже півночі.

— Лишенько! — вигукнула місіс Беннет, стоячи біля вікна наступного ранку. — Знову цей неприємний містер Дарсі вчепився до нашого любого Бінґлі! Чого він увесь час нав’язується? Чого б йому не сходити на полювання й не лишити нас нарешті у спокої? Куди його подіти? Ліззі, сходи з ним погуляй, щоб він не плутався в Бінґлі під ногами.

Елізабет ледь не розсміялася, почувши таку доречну пропозицію, хоч їй і було прикро, що мати говорить про нього в такому тоні.

Щойно джентльмени увійшли, Бінґлі зустрів її таким промовистим поглядом і так тепло потис їй руку, що не лишалося сумнівів — він знає все. Незабаром він сказав:

— Місіс Беннет, у вас тут немає інших алей, де Ліззі могла б заблукати?

— Нехай містер Дарсі, Ліззі й Кітті сходять на могильник на горі Ок-гем, — запропонувала місіс Беннет. — Це гарна довга прогулянка, а містер Дарсі там ще не бував.

— Інші, може, й потішаться, — озвався містер Бінґлі, — але ж для Кітті це, напевно, задалеко, вона втомиться. Правда, Кітті?

Кітті підтвердила, що краще посидить удома. Дарсі висловив гаряче бажання оглянути могильник, а