Читати книгу - "Відьмак. Сезон гроз"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 88
Перейти на сторінку:
судити. — Тіціана Фреві глянула на нього з-під вій. — Має себе добре, виглядає так, що лише заздрити. Я й заздрю, якщо вже залишатися щирою.

Ґеральт устав. Підійшов до корчмаря, який від страху ледь не зомлів.

— Та не треба було… — сказала скромно Тіціана, коли за мить корчмар поставив перед ними глечик «Ест-Ест», найдорожчого білого з Туссану. І кілька додаткових свічок, заткнутих у шийки старих пляшок. — Зайві клопоти, — додала вона, коли за мить на столі постали полумиски: один— з пластами підсушеної шинки, другий— з в’яленою фореллю, третій— з асортиментом сирів. — Ти забагато витратиш, відьмаче.

—Є нагода. І є чудове товариство.

Вона подякувала, кивнувши. Та всміхнувшись. Усмішка була вродливою.

Будь-яка чародійка, що скінчила школу магії, ставала перед вибором. Могла залишитися в університеті як асистентка майстринь-процепторок. Могла просити котрусь із незалежних майстринь про те, аби перейти під дах як постійна практикантка. Або могла обрати шлях двімвеандри.

Система ця була запозичена в цехах. У багатьох із них учень, який підіймався до підмайстра, мав обов’язок здійснити мандрівку, під час якої брався за тимчасову роботу в різних майстернях, у різних майстрів, то тут, то там, урешті, через скількись там років він повертався, аби скласти іспит та прийняти чин майстра. Утім, була й різниця. Змушеним мандрувати, але таким, що залишилися без праці, підмайстрам досить часто заглядав у вічі голод, а мандрівка часто ставала поневіряннями. Двімвеандрою ставали з власної волі й бажання, а Капітул чародіїв створював для мандруючих магічок спеціальний стипендіальний фонд— з того, що Ґеральтові доводилося чути, досить великий.

— Той жахливий тип, — приєднався до розмови поет, — носив медальйон, схожий на твій. То був один із Котів, вірно?

— Вірно. Я не хочу про це говорити, Любистку.

— Ославлені Коти, — поет звернувся до чародійки. — Відьмаки, але невдалі. Невдалі мутації. Шаленці, психопати та садисти. Котами прозвали себе самі, бо вони й справді наче коти: агресивні, жорстокі, непередбачувані та різкі. А Ґеральт, як завжди, применшує, аби нас заспокоїти. Бо загроза була, причому чимала. Чудо, що обійшлося без різанини, крові та трупів. Була б бійня, як в Ієлло чотири роки тому. Я будь-якої миті очікував…

—Ґеральт просив про це не говорити, — відрізала Тіціана Фреві ґречно, але рішуче. — Шануймо це.

Він глянув на неї із симпатією. Видалася йому милою. І симпатичною. Навіть дуже симпатичною.

Чародійкам, як він знав, вроду підправляли: престиж професії вимагав, аби магічка пробуджувала здивування. Але прикрашання ніколи не були досконалими, завжди щось залишалося. Тіціана Фреві не була винятком. Чоло її відразу під лінією волосся позначали кілька ледь помітних слідів після віспи, перенесеної, напевне, у дитинстві, коли вона ще не мала імунітету. Лінію красивих губ трохи псував малий хвилястий шрам над верхньою губою. Ґеральт невідомо вкотре відчув злість, злість на свою уважність, на очі, що наказували реєструвати подробиці, що значили так небагато, детальки, які були ж нічим стосовно того факту, що Тіціана сиділа з ними за одним столом, пила «Ест-Ест», їла в’ялену форель та всміхалася до нього. Відьмак бачив та знав дійсно небагатьох жінок, чию вроду можна було вважати бездоганною, а шанс, аби якась усміхнулася до нього, він мав усі підстави вважати близьким до нуля.

— Він говорив про якусь нагороду… — Любистка, коли той допадався до якоїсь теми, важко було збити з пантелику. — Хтось із вас у курсі, про що йшлося? Ґеральте?

— Поняття не маю.

— А я маю, — похвалилася Тіціана Фреві.— І дивуюся, що ви не чули, бо справа була голосною. Фольтест, король Темерії, визначив нагороду. За зняття прокляття із зачарованої дочки. Як каже плітка, укололася вона веретеном та заснула, бідолашна, вічним сном. Лежить у труні з кришталю в замку, що заріс глодом. Згідно з іншою пліткою, труна та скляна, а розмістили її на вершині скляної гори. Згідно зі ще однією, принцесу перетворили на лебедя. Згідно з іншою, — на страшну потвору, на стригу. У результаті прокляття, бо принцеса та— плід кровозмісного зв’язку. Ті плітки начебто вигадує та розпускає Візімір, король Реданії, який із Фольтестом має територіальні суперечки, він сильно з ним розсварився й зі шкіри лізе, аби йому докучати.

— Це й справді виглядає наче вигадка, — оцінив Ґеральт. — Сперта на казку чи легенду. Заклята та змінена принцеса, прокляття як кара за інцест, нагорода за зняття прокляття. Класика та банальність. Той, хто таке вимислив, недовго над цим думав.

— Справа, — докинула двімвеандра, — має чіткий політичний підтекст, тому Капітул заборонив втручатися в неї чародіям.

— Байка чи ні, але отой Кіт у таке вірить, — відповів Любисток. — Він точно поспішав до Визіми, до тієї зачарованої принцеси, аби зняти закляття та забрати обіцяну королем Фольтестом нагороду. Підозрював, що Ґеральт також туди прямує й хоче його обігнати.

— Він помилявся, — сухо відповів Ґеральт. — Я не прямую до Визіми. Немає в мене наміру лізти голими руками в той політичний окріп. То робота саме для когось такого, як Бреген, що перебуває, як він сам казав, у скруті. Я не в скруті. Мечі знайшов, витрачатися на нові не мушу. Засоби утримання в мене є. Завдяки чародіям із Ріссбергу…

— Відьмак Ґеральт із Рівії?

— Так і є,— Ґеральт зміряв поглядом урядника, що стояв поряд із набурмосеним виразом обличчя. — А хто запитує?

— Це неістотно. — Урядник задрав голову та відкопилив губу, намагаючись здаватися важливим. — Істотним є судовий позов. Який я зараз вам вручаю. При свідках. Згідно із законом.

Урядник вручив відьмакові сувій паперу. Після чого вийшов, обдарувавши ще Тіціану Фреві поглядом, сповненим презирства.

Ґеральт зірвав печатку, розгорнув сувій.

— «Datum ex Castello Rissberg, die 20 mens. Jul. anno 1245 post Resurrectionem[48],— прочитав. — До Гродського суду в Горс Велені. Позивач: комплекс Ріссберг, цивільна спілка. Відповідач: Ґеральт із Рівії, відьмак. Позов про повернення квоти 1000 (тисяча) крон новіградських. Вносимо про primo: наказ позивачеві, Ґеральтові з Рівії, повернути суму в тисячу крон новіградських разом із належними відсотками. Secundo: відсудження в позивача коштів на процес згідно з наказаними нормами. Tertio: надати вироку режиму миттєвого виконання. Обґрунтування: позивач виманив у комплексу Ріссберг, цивільної спілки, плату в тисячу крон новіградських. Доказ: копії банківських переказів. Сума становила оплату авансом за послугу, якої позивач не виконав і через злу волю виконувати наміру не мав… Свідки: Бірута Анна Маркветта Ікарті, Аксель Мігель Еспара, Іго Тарвікс Сандоваль…» Сучі діти.

— Я повернула тобі мечі,— опустила погляд Тіціана. — А одночасно стягнула тобі на шию проблеми. Той возний мене обдурив. Сьогодні вранці підслухав, як я випитувала про тебе на паромній пристані. І відразу

1 ... 81 82 83 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Сезон гроз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьмак. Сезон гроз"