Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

Вентуринья. Крамар? Та ні, скоріше — убогий шинкар.

Широке й самотнє ложе турка у Великій Пастці, перевертаєшся з боку на бік, а тут, на тобі, то принади дівчини на віддані, то жар звабливої удовички — обидві гарні, обидві жагучі; то розпусна голизна цілого грона краль, на чолі із Зезіньєю Пальмою.

Ільєуска Аруза, дочка й спадкоємниця Жаміла Скафа, або «Найкращих меблів і розкішних матраців», учениця педагогічного училища, сором’язлива незайманиця; крім чеснотливості — багатий посаг. І зовсім не сором’язлива і не цнотлива — зовнішність часто оманлива, — та ще й майже безпосажна.

Жусара овдовіла недавно й була на диво апетитна, апетитна не тільки тому, що чоловік її був недолугий. Покійний Каліл Рабат залишив їй у спадщину «Східний дім» і рідкісну колекцію рогів, щоб вони дісталися шлюбної ночі тому, хто заступить його на подружньому ложі й за прилавком крамниці.

2

Коли Фадул Абдала приїхав якось в Ільєус поповнити запаси, розрахуватись з постачальниками та помилуватися морем, його запросили, разом із Алваро Фарією, на вечерю до Жаміла Скафа, розбагатілого земляка, власника «Найкращих меблів і розкішних матраців».

Фадула здивувало запрошення, яке він одержав у барі «Шик» біля гавані, оскільки Жаміла він знав мало, як і той його. Випадкові зустрічі в барах, кабаре, борделях, ручкання, люб’язності — оце і все. В барі, за аперитивом, за обідом у «Каструлі султанші» в Понталі, за пивом з мокекою із креветок Фадул іноді з превеликою втіхою слухав Алваро Фарію — ото вже кладезь ученості, хоч до праці й лінивий. Для застілля, для мудрих балачок до пари Алваро Фарії лише Фауд Каран — той в Ільєусі, а той в Ітабуні.

Дім Жаміла — повна чаша, шепнув йому Алваро, а донька — персик. Присадкуватий вусань, непосидючий балакун, земляк, запросивши його, додав: «Після вечері гайнемо в пансіон Тілде, який нещодавно відкрито в Унані. Французький шик».

3

Гостей було тільки двоє, Алваро й Фадул, а вечеря скидалася на бенкет: стіл угинався від арабських і бразильських страв та солодощів. Фадул наминав, аж за вухами лящало.

Він їв і хвалив свої улюблені ласощі: яке чудове кібе і яке смачне араіфе — пиріжок, начинений мигдалем і облитий медовим сиропом. Виявляється, вечерю готувала донька, юна вчителька Ару за: куховарка з неї вправна. Звісно, не сама, допомагав їй цілий гурт служниць.

За столом Аруза сиділа як засватана. Коли її про щось запитували відповідала коротко. Анекдоти й оповідки Алваро Фарії її не смішили, дарма що інші хапалися за животи. Ще до того як сіли за стіл, Жаміл хвалився перед Фадулом, яка здібна в нього донька:

— Вона в грудні одержує вчительський диплом, грає на піаніно, шпарить напам’ять вірші. Я грошей не шкодував, навчав усього. — Він помовчав, ніби прикидаючи, у що обійшлося доччине навчання, тоді додав: — А що вже працьовита, слухняна! І в Бога вірує.

Про вроду батько й не заїкнувся, і коли вона з’явилася у вітальні, Фадул витріщився зачудовано. Жаміл відрекомендував:

— А це, друже Фадуле, донька моя, Аруза.

Фадул простяг ручисько, гречно всміхнувся. Правду казав Алваро Фарія: Аруза — персик. Кучерява, повногуба, волоока, тонкостанна, груди напинають білу блузку, клуби кругляться під вузькою синьою спідницею. Перед Фадулом стояв його ідеал жінки. Пощастить же комусь! Жаміл додав:

— А це мій друг Фадул Абдала, про якого я розповідав тобі.

Аруза тільки глипнула на нього й мовила майже нечутно:

— Дуже приємно.

Красуня, вродою всіх ільєуських дівчат затьмарить. Фадул задумався, як її краще назвати, і згадав Коран: бегума. Бегума, мусульманська принцеса.

4

Після вечері, сито відригуючи, Жаміл запросив гостей перейти до вітальні — випити кави. Підвелися.

— Куди ти, Арузо?

Аруза була вже в коридорі. Зупинилась і буркнула, не дивлячись на батька:

— До Беліньї, незадовго.

— Гості в нас, твоє місце тут.

Аруза вернулася, сіла за стіл. Після кави Жаміл попросив дочку:

— Відкрий піаніно й зіграй щось моїм друзям.

Дочка послухалась. Почала з «Першої ласки». Алваро Фарія захоплено поплескав, мабуть, справді об’ївся. Прозвучали «По хвилях» і «Для Елізи». Аруза хотіла закінчити концерт, одначе Жаміл сказав:

— А мій не зіграєш?

Сіла знову за піаніно, ушкварила «Турецький марш», — усі були в захваті. Фадул і Алваро ще аплодували, а дівчина вже підвелась і підійшла до батька.

— То я вже можу йти?

Свавільниця, подумав Фадул, відчуваючи, як зростає напруження: голос Жаміла, попри усмішку під вусами, виказував гнів:

— Ні. Сідай отут і побалакай з Фадулом.

Батько знову завзято засперечався з Алваро Фарією про місцеві справи. Аруза й Фадул перемовилися кількома словами; його спроба зацікавити її Кораном і Біблією не мала успіху. Вона кусала губи й ніби не чула його: покарана студентка чи незайманиця, роздратована тим, що вийшло не по її?

Дона Жордана, мати, поглядала стурбовано й всміхалася гостеві; вона поспішила на виручку, непомітно для Жаміла. Завела з Фадулом розмову про арабські ласощі: розказувала рецепти, сперечалася про дози меду й кунжуту.

Опасиста, кругленька, проте обличчя ще зберігало сліди колишньої вроди. Вже двадцять літ, як батько, Шафік, просватав її за Жаміла, і вона пішла за нього, найзнадливіша бегума в Ільєусі. Врода в Арузи від матері, зате свавільність і затятість — батькові.

Під вікном хтось уперто насвистував жваву мелодію з «Турецького маршу».

5

Дорогою до пансіону Тілде, з його несправжніми, але шикарними француженками, — то такі штучки, що пальчики оближеш, запевняв Алваро Фарія, — Жаміл Скаф раптом спинився і, взявши Фадула під руку, з нервовим смішком запитав, як йому сподобалася Аруза.

— Красуня, бегума. А про виховання й говорити годі.

Тоді земляк приголомшив його запитанням:

— Хочеш одружитися з нею? — І додав скоромовкою, мало не задихаючись: — «Меблі» процвітають, я відкриваю філіал в Ітабуні й закладаю какаову плантацію в Ріо-де-Брасо. Аруза в нас одиначка. — Тоді знову запитав: — Хочеш одружитися з нею?

Ошелешений несподіваною пропозицією, Фадул навіть не оцінив належно французьку любов, якої удостоївся. Вже згодом, у готелі «Мамеде», до нього дійшло, що то Жаміл Скаф вибирав жениха для Арузи.

Жамілове бажання знайти жениха для дочки було цілком природним і зрозумілим, гідним усілякої похвали. Бо який батько не дбає про щастя й майбутнє своєї дитини?

Фадул попрохав дозволу трохи подумати, мовляв, у наступний приїзд до Ільєуса він неодмінно дасть відповідь. І подякував за виявлені честь і довіру.

6

Наступного ранку, подавшись на вокзал, Фадул Абдала рушив дорогою, що привела його до підніжжя гори Конкіста. Випадково чи зумисне? На вершині гори стояв