Читати книгу - "Інферно"

Ленґдон, задумливо дивлячись на неї. — Наскільки я розумію, ви не такого результату очікували?

Сінскі опанувала себе й поправила на шиї амулет.

— Не зовсім так. Скажіть... а вам не здається, що ця мапа пекла закликає мене шукати й знайти?

— Так. Cerca trova.

— А там не йдеться, де я маю шукати?

Ленґдон потер руки й замислився, а тим часом біля стола збиралися працівники ВООЗ, цікаві до інформації.

— Прямо про це не йдеться, ні... хоча я маю досить добре уявлення про те, де вам слід почати.

— Тоді розкажіть мені, — сказала Сінскі з несподіваною для Ленґдона настійливістю.

— У такому разі, що ви скажете про Флоренцію в Італії?

Сінскі стиснула губи, щосили намагаючись не виказати

своєї реакції. Однак її підлеглі, схоже, власну реакцію приховувати не збиралися й обмінялися ошелешеними поглядами. Один із них вихопив телефон, щоб кудись дзвонити. А другий мерщій гайнув у двері до носової частини літака.

Ленґдон розгубився.

— Я щось не так сказав?

«Безумовно», — подумала Сінскі.

— А чому ви сказали «Флоренція»?

— Cerca trova, — відповів він, швидко пригадавши давню таємницю, пов’язану з фрескою Базарі в Палацо Веккіо.

«Отже, Флоренція», — подумала Сінскі, почувши все, що їй треба. Вочевидь, то не було простим збігом обставин, що її заклятий ворог стрибонув униз і розбився на смерть лишень за кілька кварталів від Палацо Веккіо у Флоренції.

— Професоре, — сказала вона, — коли я показала вам свій амулет і назвала його кадуцеєм, ви помовчали, немовби збирались щось сказати, але потім завагалися і, вочевидь, передумали. Що саме ви збиралися сказати?

Ленґдон похитав головою.

— Нічого. То пусте. Інколи мої професорські звички стають надокучливими й надмірними.

Сінскі прискіпливо глянула йому у вічі.

— Я питаю вас тому, що хочу знати, чи можу довіряти нам. Що ви хотіли сказати?

Ленґдон проковтнув слину і прокашлявся.

— Не знаю, чи це важливо, але ви сказали, що ваш амулет с давнім символом медицини, і це правда. Та коли ви назвали його кадуцеєм, то зробили поширену помилку. Кадуцей має дві змії довкола жезла й крильця вгорі. А на вашому амулеті одна змія й немає крилець. Ваш символ називається...

— ...жезл Асклепія.

Ленґдон здивовано схилив голову набік.

— Саме так.

— Знаю. Просто я перевіряла вашу правдивість.

— Перепрошую?

— Мені було цікаво, чи скажете ви правду, хоч якою б неприємною вона не була.

— Схоже, цей іспит я провалив.

— Не робіть цього більше. Абсолютна чесність — це єдиний спосіб, у який ми зможемо разом над цим працювати.

— Разом працювати? А хіба ми ще не скінчили?

— Ні, професоре, ще не скінчили. Мені треба, щоб ви полетіли зі мною до Флоренції і допомогли мені дещо знайти.

Ленґдон отетеріло витріщився на неї.

— Сьогодні увечері?

— Боюсь, що так. Згодом я розповім вам, наскільки критичною є ситуація, що склалася.

Ленґдон похитав головою.

— Неважливо, що ви мені скажете. Я не хочу летіти до Флоренції.

— Я теж не хочу, — похмуро сказала вона. — Та, на жаль, наш час спливає.

Розділ 62

Полуденне сонце відбивалося від блискучого гладенького даху швидкісного італійського потяга «Фречардженто» («Срібна стріла»), який мчав на північ, описуючи ефектну дугу сільською місцевістю Тосканії. Попри те, що він мчав із Флоренції зі швидкістю сто сімдесят чотири милі на годину, потяг «Фречардженто» майже не шумів, а його тихенький безперервний стукіт та погойдування справляли майже снодійний ефект на тих, хто в ньому їхав.

Для Роберта Ленґдона остання година минула, як у тумані.

А тепер, їдучи у швидкісному потязі, Ленґдон, Сієнна та Ферріс зручно вмостилися в одному з його приватних салотіні — невеличких купе першого класу з чотирма шкіряними кріслами та складаним столом. Скориставшись кредитною карткою, Ферріс викупив усе купе разом із широким асортиментом бутербродів та мінеральних вод, які Ленґдон із Сієнною жадібно поглинали після того, як помилися й почистили одяг у туалеті, розташованому поруч із їхнім приватним купе.

Коли всі вони сіли в потяг і приготувалися до двогодинної подорожі до Венеції, лікар Ферріс одразу ж утупився поглядом у посмертну маску Данте, яка лежала на столі посередині купе в пакеті із застібкою.

— Нам треба вирахувати, куди саме у Венеції ця маска нас приведе.

— До того ж швидко вирахувати, — наполегливо додала Сієнна. — Це, напевне, наша єдина надія зупинити чуму, яку замислив поширити Цобріст.

Стривай, — мовив Ленґдон, затуляючи рукою маску. — Ти обіцяв, що коли ми благополучно сядемо в потяг, даси мені відповіді на декотрі запитання стосовно останніх двох днів. Але наразі я знаю лишень те, що ВООЗ найняла мене в Кембриджі, щоби я розшифрував Цобрістову версію «Мапи пекла». Окрім цього, ти не сказав мені нічого.

Лікар Ферріс ніяково завовтузився й знову почухав висип на обличчі та шиї.

— Я розумію твоє невдоволення, — сказав він. — Зрозуміла річ, це неприємно — не пам’ятати, що сталося, але з медичної точки зору... — він перевів погляд на Сієнну немов для підтвердження своїх слів, а потім продовжив: — Я настійно рекомендую тобі не витрачати енергію на пригадування подробиць, які ти не пам’ятаєш. Для жертв амнезії краще, коли забуте минуле так і залишиться забутим.

— Не чіпати забутого минулого?! — Ленґдон відчув, як його роздратування зростає. — До біса таку пораду! Мені потрібні відповіді! Твоя організація привезла мене до Італії, де в мене стріляли й де я втратив кілька днів свого життя! Я хочу знати, що сталося!

— Роберте, — втрутилася Сієнна, промовляючи спокійним голосом і намагаючись вгамувати його. — Лікар Ферріс має рацію. Для твого здоров’я буде шкідливо, якщо на тебе обрушиться весь потік інформації одразу. Подумай про оті клаптики, які ти зміг запам’ятати: срібноволоса жінка, «Шукай — і знайдеш» та звивисті тіла з «Мапи пекла». Ці образи заполонили твій мозок низкою хаотичних не- контрольованих спалахів, які мало не зробили тебе недієздатним. Якщо лікар Ферріс перелічуватиме події минулих днів, то майже неминуче активізує інші спогади, і твої галюцинації можуть початися знову. Ретроградна амнезія — серйозний стан. Активізація недоречних спогадів може вкрай негативно позначитися на психіці.

Про це Ленґдон якось не подумав.

— Напевне, ти почуваєшся дещо дезорієнтованим, ні в тих ні в сих, — додав Ферріс, — але в конкретний момент твоя психіка потрібна нам у цілісному стані для ефективних