Читати книгу - "Крижана принцеса"

вдалося дізнатися те, заради чого вона прийшла. Однак Аксель не мав вибору. Зараз сам собі він був схожим на паровий котел: якщо хоча б трохи відкрити клапан, то все вибухне. Але водночас щось змушувало його розповісти правду. Так, наче хтось узяв контроль над його тілом: вуста вже майже почали формувати слова, які нізащо не мають бути сказані. На щастя, Еріка підвелася, і Аксель подолав своє несамовите бажання видати правду. Еріка накинула на себе верхній одяг, взулася й простягнула руку на прощання. Аксель подивився на її руку та після миттєвого вагання потиснув. Йому кортіло заволати від гніву. Контакт зі шкірою іншої людини здавався йому невимовно бридким. Вона вийшла за двері й повернулася до нього якраз тоді, коли він збирався замкнути всі замки.

— До речі, чи мав Нільс Лоренс якийсь зв’язок з Алекс або ж зі школою?

Аксель завагався, однак вирішив, що все одно вона дізнається про це: якщо не від нього, то від когось іншого.

— Хіба ти не пам’ятаєш? Він викладав додаткові заняття один семестр.

Опісля Аксель замкнув усі замки, притулився спиною до дверей і заплющив очі.

Він одразу ж узявся за прибирання, аби знищити всі сліди візиту небажаної гості. Нарешті його світ знову став безпечним.

Вечір почався кепсько. Лукас повернувся додому в поганому гуморі, і вона повсякчас намагалася читати його думки, аби не створити більше підстав для його роздратування. Вона добряче знала, що, якщо він повертається додому в поганому настрої, то постійно шукає привід зігнати свою злість на ній.

Анна сьогодні особливо постаралася з вечерею — приготувала найулюбленішу страву Лукаса. Діти були у своїй кімнаті: для Емми вона ввімкнула «Короля Лева», а Адріана погодувала та вклала спати. На програвачі Анна поставила улюблений СD Лукаса з Четом Бейкером, зрештою, і сама по-святковому вдягнулася, зробила зачіску та макіяж. Однак майже відразу зрозуміла, що цього вечора всі її старання марні. У Лукаса дійсно видався на роботі дуже поганий день, і його гнів так чи інакше мав вихлюпнутися. Анна бачила гнівний блиск в очах чоловіка — те саме, що тримати в руках бомбу й знати, що вона ось-ось вибухне.

Перший удар стався без попередження — ляпас, від якого в неї задзвеніло у вухах. Анна схопилася за щоку й подивилася на Лукаса, немов сподіваючись, що він змилостивиться, побачивши, які синці залишив на її обличчі. Натомість йому закортіло завдати їй іще дужчого болю. Найважче Анні було прийняти те, що Лукасові насправді подобається її бити. Упродовж багатьох років вона вірила його словам, що від цих ударів йому так само боляче, як і їй, однак зараз усе було по-іншому. Анна розгледіла в ньому звіра. І те, що відбувалося зараз, було їй дуже добре знайомим.

Анна згорнулася клубком, намагаючись захиститися від наступних ударів, які неодмінно ось-ось пролунають. І, коли вони посипалися на неї, намагалася зосередити увагу на одній точці всередині себе — місці, куди Лукас не міг дістати. Так легше. Хоч вона й відчувала біль, але в такий спосіб їй вдавалося бодай трохи абстрагуватися від нього. Анна немов кружляла попід стелею й дивилася вниз на саму себе, згорнену клубочком і уражену ударами Лукаса.

Якийсь звук змусив її миттєво повернутися до реальності й опуститися у власне тіло. У дверях стояла Емма, смоктала палець і тримала в руці м’яку іграшку. Анна рік тому допомогла їй позбутися звички смоктати палець, але зараз бачила, що дівчинка розгублено взялася за старе. Лукас не помічав її, бо стояв спиною до дверей, але одразу ж повернувся, коли побачив погляд Анни, прикутий до чогось позаду нього.

Анна не встигла зреагувати, як чоловік швидкою ходою попрямував до дочки, міцно схопив її та струсонув так сильно, що Анна почула, як зуби дівчинки ударилися один об один. Анна підвелася з підлоги, але її ноги не слухалися. Вона знала, що ця сцена назавжди засяде в глибині її душі: Лукас трясе Емму, яка дивиться широкими й повними нерозуміння очима на свого любого тата, який ураз перетворився на моторошного чужака.

Анна кинулася до Лукаса, аби захистити Емму, однак не встигла добігти, як із жахом побачила, як Лукас гнівно вдарив маленьке дитяче тільце об стіну. Почувся хруст, і Анна зрозуміла, що її життя змінилося назавжди. Очі Лукаса вкрилися блискучою пеленою, і він спантеличено дивився на дитину у своїх руках, а потім обережно спустив дівчинку на підлогу. Умить він знову взяв її на руки, але цього разу ніжно й турботливо. Своїми блискучими закам’янілими очима він подивився на Анну.

— Її треба відвезти до лікарні. Вона впала з драбини й вдарилася. Ми маємо сказати їм таку версію. Вона впала з драбини.

Він говорив уривчастими фразами й попрямував до дверей, навіть не подивившись, чи йде за ним Анна. Вона перебувала в шоковому стані й бездумно покрокувала за Лукасом. Так, наче все це суцільний сон, з якого вона ніяк не могла вибратися.

Лукас повсякчас повторював: «Вона впала з драбини. Вони мають повірити нам, якщо ми казатимемо одне й те саме, Анно. Ми ж так робитимемо, правда? Ми скажемо, що вона впала з драбини…»

Лукас щось бурмотів, і Анна спромоглася лише кивнути. Вона воліла вирвати з обіймів Лукаса Емму, яка зараз залилася шаленим плачем від болю. Останньої миті, коли вони стояли біля під’їзду, Анна повернулася до реальності й згадала, що у квартирі залишився спати Адріан. Вона кинулася за ним і, вже сидячи в автомобілі, повсякчас притуляла його до себе. Їй хотілося плакати.

— Не хочеш приїхати сюди й разом пообідати?

— Залюбки. Коли можна приїхати?

— Їжа буде готова приблизно за годинку. Вийде в тебе?

— Так, усе чудово. Я навіть встигну ще трохи попрацювати. Тоді побачимося за годинку.

Невеличка пауза. Опісля Патрик промовив:

— Цілую. До зустрічі.

Еріка відчула, як від радощів залилася рум’янцем. Маленький, але дуже важливий крок уперед у їхніх стосунках. Вона відповіла такими самими словами й кинула слухавку.

Поки Еріка готувала обід, їй стало трохи соромно за те, що вона запланувала. Водночас вона розуміла, що не могла вчинити по-іншому. Коли за годину подзвонили у двері, Еріка глибоко вдихнула, аби заспокоїтися, і хутко відчинила. Це був Патрик. Він кинувся її обіймати, але Еріці довелося перервати його пристрасне привітання, бо почувся дзвоник таймера, який сповіщав, що спагеті приготувалися.

— Що на обід?

Патрик поплескав себе по животі, показуючи, куди потрапить обід.

— Паста