Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

А результат був таким:

— Під ранок, коли вони вже ляжуть спати, ми проберемося.

— Ти упевнений, що нам вдасться це зробити?

— На сто відсотків, — сказав Мишко. — І якщо ми все розрахуємо, вони не зможуть відмовити нам у чесній грі.

— Не зможуть, не зможуть, — підтвердив Тоша.

— І коли? — запитав я.

— Сьогодні вночі.

Розділ 62
«Аматори чесної гри»

Нічне місто. Місто о п’ятій годині ранку, коли немає жодного освітленого вікна, а ліхтарі горять через один, а то й через два. Єдина машина на все місто і приймач, що гримить у ній, — ми їдемо за своїми грошима.

2

— Під’їжджаємо, — сказав Тоша.

Мишко вимкнув приймач. А потім за двісті метрів до кованих прутів огорожі погасив фари.

З

Гоша присів біля огорожі і стиха свиснув.

— Собак нема.

— Поїхали.

Першими через огорожу перебралися Тоша і Мишко, а потім я з Гошею. Ми передали їм сумки. Чотири наші чорні тіні, топчучи газон, пробралися до темного триповерхового будинку..

— Ось так, — Тоша, найбільший серед нас, притулився спиною до стіни і підставив стулені долоні.

Першим поліз Мишко. За секунду він уже стояв на даху гаража і ловив сумки. Потім заліз я. Коли ми всі забралися, то рушили до віконних ґрат прилеглого будинку.

По них ми піднялися до карниза між другим і третім поверхами. А вже по ньому спустилися до кімнати, що на плані, купленому за двісті гривень у «Міськбуду», значилася як «гостьовий туалет».

— Потримайте мене, — попросив Гоша і зробив склорізом круглий надріз на склі. Потім витяг його за допомогою гумової присоски і відкрив шпінгалети вікна.

— Охорона — троє чоловіків на першому поверсі, — нагадав Тоша.

Ми були на третьому.

Гоша виглянув у коридор і сказав: «Усе спокійно», і ми рушили до сходів.

Повільно і притискаючись до стіни, спустилися вниз. Минули кілька дверей, зупинилися біля тих, на які Мишко вказав пальцем. Відчинили їх, зайшли усередину і, переконавшись, що потрапили туди, куди потрібно, увімкнули світло.

— Якого біса? — мляво запитав Армен Сахішвілі, розтуливши повіки.

Але як тільки власник казино «Прага» побачив нас, а ми обступили його ліжко, його сон розвіявся як дим. Кричати ж і кликати на допомогу йому перехотілося відразу після того, як Гоша приставив пістолет до його голови.

— Хто ви такі? Чого вам треба?

— Ми? — перепитав Мишко, знімаючи з обличчя маску. — Невже не впізнав?

— Щось пригадую, — сказав Армен Сахішвілі.

— А його? — запитав Мишко, коли я показав обличчя.

Глипнувши на мене, потім знову на Мишка, Армен Сахішвілі нарешті впізнав нас:

— Ви пришли убити мене?

— Звідки такий песимізм? — запитав Мишко і вказав на дві сумки поблизу ліжка.

Коли Тоша відкрив одну з них, Армен Сахішвілі вкрай розгубився: вона була набита пачками грошей.

— Вставай, — наказав Мишко, — ми прийшли надовго.

4

Не знаю, чому Армен Сахішвілі так боявся зустрічі з нами. Адже ми не були убивцями і не збиралися чинити розправи над ним. Можливо, його настрахали колеги після того, як ми висадили в повітря баржу, але ж це судно не належало йому.

Проте Армен Сахішвілі зробив усе для того, щоб ми не могли здибатися з ним. Він обставив своє казино охоронцями, п’ятьох завжди возив із собою, а щоб зустрітися з ним у його офісі, потрібно було пройти принизливу процедуру обшуку.

Підсвідомо він був готовий до зустрічі з нами, але не передбачив єдиного — що ми зможемо приїхати до нього додому. У його триповерховий особнячок у невеликому, розташованому за тридцять сім кілометрів від міста селищі мільйонера. Мабуть, Армен Сахішвілі був упевнений, що височенна огорожа навколо селища і охорона на першому поверсі зможуть захистити його. Але він помилився.

Його будинок був просторим, але нецікавим. Квітник біля входу, величезна кількість кімнат, занадто дорогі меблі, картини художників минулого століття, китайські вази, антикварний клавесин і музичні інструменти на невеличкій сцені в кутку вітальні.

Але в його будинку були дві речі, що привернули нашу увагу. Насамперед — чудовий рулетковий стіл на третьому поверсі в кімнаті між тренажерним залом і більярдною.

Коли ми піднялися туди, власник «Праги» уже встиг одягти халат. Він попросив сигарету, і поки прикурював з рук Мишка, Тоша і Гоша стягнули зі столу матер’яний чохол.

— Як це зазвичай робиться? — запитав Тоша. Потім він крутнув рулетку і взяв із різьбленої підставки одну з кістяних кульок.

— Проти годинникової стрілки, — сказав Мишко.

— Зрозуміло, — відповів Тоша, кинув кульку і додав: — Робіть ваші ставки.

— Чого ви домагаєтесь? — запитав у нас Армен Сахішвілі.

— Хочемо зіграти, — сказав я, — в одну дуже цікаву гру.

— У яку?

— У рулетку.

— Навіщо цей цирк? — не витримав Армен. — У домі є трохи грошей і золото. Забирайте — і йдіть собі геть.

— Невже? — посміхнувся Гоша, бо знав, що в особняку власника «Праги», окрім добре відбалансованої рулетки, є ще одна не менш приваблива річ — чудовий англійський сейф, захований в одній із шаф.

— Ні, — замахав руками Армен Сахішвілі, коли Тоша нагадав йому про сейф.

— А як ти