Читати книгу - "Адвокат негідників"

і не помічає його, доки не стає надто пізно. Його голова смикається так різко, що я чую хрускіт якоїсь з його кісток. Тієї ж миті з’являється думка, що я зламав йому шию.

Однак з його шиєю все гаразд, він вже потрапляв у бійки, і не раз, і його шрами це ясно засвідчують.

Фанґо розпластується на мармуровій підлозі, але, приземлившись, не рухається. Вирубався. Бездоганний нокаут, який я ніколи не зможу повторити. Хочеться для певності ще пару разів врізати йому по довбешці, але я краєм ока помічаю несподіваний рух. Інший відморозок рухається в моєму напрямку, лізучи рукою в кишеню — по зброю. Хтось кричить позаду мене.

Другий бандюк гепається так само незграбно, як Фанґо, від удару по голові кийком з нержавіючої сталі — Напарник зажди носить його в кишені пальта. Кийок створений саме для таких оказій. Довжина кийка у складеному стані — шість дюймів, але його можна розкласти до вісімнадцяти дюймів, та ще й наконечник його сталевий. Він легко може проламати череп, та він фактично для цього і створений. Кажу Напарнику віддати кийка мені і вшиватися. Підбігає охоронець, дивиться на двох непритомних типів. Подаю йому своє адвокатське посвідчення зі словами:

— Себастьян Руд, адвокат. Ці двоє намагалися напасти на мене.

Збирається натовп. Фанґо очунює першим, щось бурмоче, потирає щелепу, тоді намагається підвестися, але ноги його не слухаються. Нарешті, з допомогою охоронця, він встає і, все ще хитаючись, хоче йти геть. Поліцейський силоміць садовить його на найближчу лаву, поки лікарі швидкої займаються його приятелем. В кінці кінців другий тип приходить до тями, у нього на потилиці дуже велика ґуля. Кілька хвилин до неї прикладають лід, тоді садовлять його на лаву поруч із Фанґо. Підходжу дуже близько, свердлю їх поглядом. Вони не відводять очей. Медики швидкої дають мені прикласти до правої руки пакет із льодом.

Бути побитими для цих двох нічого не значить, і подавати до суду вони не будуть. Для цього треба було б пред’явити документи, відповісти на чимало запитань, а ще витримати прискіпливу увагу поліції. Вони працюють на Лінка Скенлона, вони не відповідають на питання. Зараз вони з нетерпінням чекають можливості забратися з будівлі назад на вулиці, де вони диктують правила.

Кажу поліцейським, що я також не маю бажання позиватися. Рушаючи геть, нахиляюсь до Фанґо і шепочу:

— Скажи Лінку, що як почую ще хоч слово від тебе або від нього — звернуся до ФБР.

Фанґо глузливо пирхає, ніби він плює мені в обличчя.

5.

Гадаю, якийсь час доведеться провести з ФБР. Заходжу у приймальню фірми Джудіт за кілька хвилин по одинадцятій. Привітна ресепшіоністка теревенить з помічницею юриста. Вони усміхаються мені і продовжують свою бесіду. Мені не одразу спадає на думку, що вони вважають мене якимось героєм. Із дверей кабінету виглядає юрист, висловлює вітання. Настрій ледь не тріумфальний, а чому б і ні? Старчера визволено, він зараз у безпеці — дома, де йому й належить бути. Ми всі були приголомшені, шоковані, перелякані, і чекали, що справдяться найгірші побоювання. Але все закінчилося добре.

У просторій сучасній конференц-залі — Джудіт і двоє агентів ФБР, Бітті та Аґн’ю. Хоч моя права рука розпухла і тремтить, мені вдається потиснути їм руки, нічим не виказуючи, як мені боляче. Киваю Джудіт, відмовляюся від кави і цікавлюся, як там Старчер. Добре. От і чудово.

Говорити починає Бітті — пояснює, що Джудіт звернулася до ФБР в суботу надвечір, але вони не почали офіційного розслідування. Аґн’ю робить якісь нотатки, киває головою; що не сказав би Бітті — усе щира правда. ФБР не втручається в розслідування кіднепінгу, поки не отримає звернення від місцевої поліції або поки не буде доказів, що жертву перемістили через кордон штату. Ще якийсь час він розводиться розлого й самовдоволено. Я не перебиваю.

— Отже, — каже Бітті, дивлячись на мене, — ви хотіли зустрітися?

— Так, — відповідаю я. — Я точно знаю, хто викрав Старчера, і знаю навіщо.

Ручка Аґн’ю завмирає посеред слова, усі ціпеніють. Звівши брови, Джудіт каже:

— Розповідай.

Тож я розповідаю все, від початку й до кінця.

6.

Радість, яку відчувала Джудіт завдяки поверненню нашого сина, із плином моєї розповіді потроху розсіюється. Коли стає очевидно, що викрадення — безпосередній наслідок однієї з моїх сумновідомих справ, мова її тіла різко змінюється, їй уривається терпець. Тепер вона нарешті має чіткий доказ того, що я становлю небезпеку для Старчера. Певно, вона подасть документи вже сьогодні до вечора.

Уникаю її погляду, однак напруження в кімнаті й без того різко наростає.

Коли я завершую, Вітті виглядає ошелешеним. Аґн’ю списав своїми каракулями весь блокнот.

— Ну, здається, це і є причина, чому поліція не хотіла залучати нас, — констатує Вітті.

Аґн’ю погоджується з його словами. Джудіт