Читати книгу - "Чорний Загін"

спантеличено піднімав погляд до неба. Я очікував, що Поневолені сьогодні знову розійдуться не на жарт.

Костогриз неспішно увійшов в нашу тимчасову операційну, голий по пояс, без маски, схожий на гігантського борця. Він не промовив і слова. Ми намагалися не звертати на нього уваги. Він спостерігав за нами крізь примружені маленькі, поросячі очі.

Одноокий і я працювали над тим самим пацієнтом, тільки з різних боків. Одноокий раптово зупинився, підняв голову, як переляканий кінь. Витріщив очі. Поглянув божевільно навколо.

-- В чому справа? – запитав я.

-- Я не… Дивно. Зникло. На якусь мить… Забудь.

Я не спускав з нього ока. Він був переляканий. Більше переляканий, ніж це виправдовувала присутність Поневоленого. Немов йому особисто загрожувала якась небезпека. Я поглянув на Костогриза. Він теж спостерігав за Однооким.

Пізніше, коли ми працювали над двома різними пацієнтами, Одноокий знов перелякався. Я підвів погляд. Позад нього, на рівні пояса, я зауважив блиск очей. В мене мороз пробіг по спині.

Одноокий вдивлявся в темряву з наростаючою тривогою. Закінчивши з пацієнтом, він помив руки і пересунувся в бік Костогриза.

Пролунав звірячий крик. Темна тінь увірвалася в коло світла, скочила в моєму напрямку.

-- Форвалака! – видавив я з себе і кинувся вбік. Тварина проскочила наді мною, однією лапою розірвавши мені куртку.

Костогриз опинився в місці, де приземлився леопард-перевертень, в ту саму мить, що й він. Одноокий викрикнув закляття, яке осліпило мене, форвалаку і всіх, хто дивився на нас. Я почув рик бестії. Гнів перейшов у агонію. До мене повернувся зір. Костогриз тримав монстра в смертельних обіймах, правою рукою стискаючи йому горло, а лівою – ребра. Бестія даремно била лапами в повітря. Тварюка була сильнішою за десяток звичайних леопардів, проте в руках Костогриза, вона була безсилою. Поневолений засміявся і відкусив їй шматок лівого плеча.

Одноокий підійшов до мене на непевних ногах.

-- Шкода, що його не було з нами в Берилі, -- сказав я тремтячим голосом.

Одноокий був такий переляканий, що задихався. Він не засміявся. Правду кажучи, мені теж було не до сміху. Просто рефлекторний сарказм. Гумор шибеника.

Сурми заповнили ніч своїми закликами. Солдати побігли на свої пости. Брязкіт зброї заглушив здавлений хрип форвалаки.

Одноокий схопив мене за руку.

-- Пора валити звідси, -- сказав він. – Рухайся.

Я був загіпнотизований боротьбою. Леопард намагався змінитися. В ньому з’явилося щось жіноче.

-- Ходімо! – Одноокий міцно вилаявся. – Ця тварюка намагалася вбити тебе, ти в курсі? Хтось її послав. Драпаємо, поки вона не вирвалася.

Не дивлячись на неймовірну силу і дикість Костогриза, енергія форвалаки не слабла. Поневолений понівечив зубами ліве плече бестії.

Одноокий мав рацію. Повстанці з другого боку почали збуджуватися. В будь-яку мить могли початися бої. Ще одна причина, щоб накивати п’ятами. Я схопив торбу і погнав.

По дорозі назад ми минули і Буревісницю і Ловця Душ. Якась ідіотська бравада змусила мене глузливо віддати їм честь. Я був певен, що один з них стояв за цією атакою. Жоден не відповів мені.

Пережите далося мені взнаки, коли я був в безпеці на піраміді, разом з Загоном, де в мене не було іншого заняття, як тільки думати про те, що могло трапитися. Тоді мною почало трусити так сильно, що Одноокий був змушений дати мені моїх власних ліків, які звалили мене з ніг.

Щось відвідало мене в снах. Мій старий друг. Золоте сяйво і прекрасне обличчя. І вже звичне:

-- Не бійся, мій вірний.

Коли ліки перестали діяти, на сході вже жевріло світло. Я прокинувся не таким переляканим, та впевненості мені не додалося. Вони спробували вже три рази. Хтось, хто вперся вбити мене, знайде спосіб. Що б там Леді не казала.

Майже відразу ж з’явився Одноокий.

-- З тобою все гаразд?

-- Угу. Нормально.

-- Ти проспав шалене видовище.

Я запитально підняв брову.

-- Коло і Поневолені розійшлися не на жарт, коли ти відключився. Тільки недавно зупинилися. Цим разом було трохи страшно. Костогриз і Буревісниця – небіжчики. Здається, вони прикінчили одне одного. Ходи сюди. Я хочу показати тобі дещо.

Невдоволено, я пішов за ним.

-- Які втрати у повстанців?

-- Різне говорять. Але великі. Принаймні четверо чаклунів отримали по заслузі.

Він зупинився на передньому краю піраміди й театрально вказав пальцем.

-- Що там?

-- Ти що осліп? В мене тільки одне око, а бачу краще від тебе?

-- Дай мені якусь підказку.

-- Пошукай розп’яття.

-- А, -- почувши це, я легко віднайшов хрест, встановлений біля командного пункту Буревісниці. – Бачу. І що?

-- Це твоя подружка. Форвалака.

-- Моя?

-- Наша? – На його обличчі промайнула чарівна злобна гримаса. – Кінець довгої історії, Док. І до того ж задовільний. Ким би не був вбивця Там-тама, я дожив до миті, коли його спіткав лихий кінець.

-- Звичайно.

Зліва від нас Ворон і Сонечко спостерігали за рухом повстанців. Їхні пальці миготіли. Вони були надто далеко, тому я мало що второпав. Це було як підслуховувати розмову на мові, яку ти ледь знаєш. Тарабарщина.

-- Що останнім часом гризе Ворона?

-- Це ти про що?

-- Він тримається осторонь від всіх, крім Сонечка. Навіть не крутиться біля Капітана. Не зіграв жодного разу в карти, з того часу, як ми повернулися з Пір’їнкою і Мандрівником. Починає дутися, коли хтось намагається бути ласкавим з Сонечком. Щось трапилося поки нас не було?

Одноокий знизав плечима.

-- Я