Читати книгу - "Кобзар, Шевченко Т. Г."

class="s1">Тихо, тихо віє

Із-за Тібра, із Альбано456

Вітер понад Римом.

А над чорним Колізеєм,

Ніби із-за диму,

Пливе місяць круглолиций.

І мир первозданний

Одпочив на лоні ночі.

Тілько ми, Адаме,

Твої чада преступниє,

Не одпочиваєм

До самої домовини

У проспанім раї.

Гриземося, мов собаки

За маслак смердячий,

Та тебе ще зневажаєм,

Праотче ледачий!

 

XIV

 

Трохи одпочила

Стара мати недобита.

Живущую силу

Сила ночі оживила.

Встала, походила

Коло замкнутої брами

Та щось шепотала.

Чи не кесаря святого

Нишком проклинала?

А може, й так. Тихесенько

До брами підкралась,

Послухала, усміхнулась

І щось прошептала,

Якесь слово. І нищечком

Коло брами сіла

Й зажурилась. Незабаром

Брама одчинилась.

І на возах, на колесницях

Із Колізея, із різниці,

Святиє вивезли тіла

І повезли на Тібр. Тілами

Святих убитих годували

Для царського-таки стола

У Тібрі рибу. Встала мати,

Кругом оглянулась, взялась

За биту голову руками

І тихо, мовчки за возами

Марою чорною пішла

На Тібр. А скіфи сіроокі,

Погоничі, рабів раби,

Подумали - сестра Морока457

Із пекла вийшла проводжать

У пекло римлян. Поскидали

У воду трупи, та й назад

З возами скіфи повертали.

І ти осталася одна

На березі. І ти дивилась,

Як розстилалися, стелились

Круги широкії над ним,

Над сином праведним твоїм!

Дивилась, поки не осталось

Живого сліду на воді.

І усміхнулася тойді,

І тяжко, страшно заридала,

І помолилась в перший раз

За нас розп՚ятому. І спас

Тебе розп՚ятий син Марії.

І ти слова його живії

В живую душу прийняла.

І на торжища, і в чертоги

Живого істинного бога

Ти слово правди понесла.

 

1857, 8 декабря, Нижній Новгород

 

ЮРОДИВИЙ 458

 

 

Во дні фельдфебеля-царя459

Капрал Гаврилович Безрукий460

Та унтер п՚яний Долгорукий461

Украйну правили. Добра

Таки чимало натворили,

Чимало люду оголили

Оці сатрапи-ундіра,

А надто стрижений Гаврилич

З своїм єфрейтором малим462

Та жвавим, на лихо лихим,

До того люд домуштрували,

Що сам фельдфебель дивувались

І маршировкою, і всім,

І «благосклонні пребивали

Всегда к єфрейторам своїм».

А ми дивились, та мовчали,

Та мовчки чухали чуби.

Німії, подлії раби,

Підніжки царськії, лакеї

Капрала п՚яного! Не вам,

Не вам, в мережаній лівреї

Донощики і фарисеї,

За правду пресвятую стать

І за свободу. Розпинать,

А не любить ви вчились брата!

О, роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашінгтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись!

Не сотні вас, а міліони

Полян, дулебів і древлян

Гаврилич гнув во время оно;

А вас, моїх святих киян,

І ваших чепурних киянок

Оддав своїм прафосам463 п՚яним

У наймички сатрап-капрал.

Вам і байдуже. А меж вами

Найшовсь-таки якийсь проява,

Якийсь дурний оригінал,

Що в морду затопив капрала,464

Та ще й у церкві, і пропало,

Як на собаці.

Тоді, дурні, і вам було б

На його вийти з рогачами,

А ви злякалися…465

Так-то так!

Найшовсь-таки один козак

Із міліона свинопасів,

Що царство все оголосив:

Сатрапа в морду затопив.

А ви, юродиві, тим часом,

Поки нездужає капрал,

Ви огласили юродивим

Святого лицаря! а бивий466

Фельдфебель ваш, Сарданапал,

Послав на каторгу святого;

А до побитого старого

Сатрапа «навсегда оставсь

Преблагосклонним».

Більш нічого

Не викроїлось, і драму

Глухими, темними задами

На смітник винесли, а я…

О зоре ясная моя!

Ведеш мене з тюрми, з неволі

Якраз на смітничок Миколи,

І світиш, і гориш над ним

Огнем невидимим, святим,

Животворящим, а із гною

Встають стовпом передо мною

Його безбожнії діла…

Безбожний царю! творче зла!

Правди гонителю жестокий!

Чого накоїв на землі!

А ти, всевидящеє око!

Чи ти дивилося звисока,

Як сотнями в кайданах гнали

В Сибір невольників святих,467

Як мордували, розпинали

І вішали. А ти не знало?

І ти дивилося на них

І не осліпло. Око, око!

Не дуже бачиш ти глибоко!

Ти спиш в кіоті, а царі…

Та цур їм, тим царям поганим!

Нехай верзуться їм кайдани,

А я полину на Сибір,

Аж за Байкал; загляну в гори,

В вертепи темнії і в нори

Без дна глибокії, і вас,

Споборники святої волі,

Із тьми, із смрада і з неволі

Царям і людям на показ

На світ вас виведу надалі

Рядами довгими в кайданах…

 

[Грудень 1857, Нижній Новгород]

 

ДОЛЯ

 

 

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п՚яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде»,- ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава - заповідь моя.

 

[9 лютого 1858, Нижній Новгород]

 

МУЗА

 

 

А ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила.

І колихала, і співала,

І чари діяла… І я…

О чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала,

Мене ти всюди доглядала.

В степу, безлюдному степу,

В далекій неволі,

Ти сіяла, пишалася,

Як квіточка в полі!

Із казарми нечистої

Чистою, святою

Пташечкою вилетіла

І понадо мною

Полинула, заспівала

Ти, золотокрила…

Мов живущою водою

Душу окропила.

І я живу, і надо мною

З своєю божою красою

Гориш ти, зоренько моя,

Моя порадонько святая!

Моя ти доле молодая!

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

А як умру, моя святая!

Моя ти мамо! положи

Свого ти сина в домовину

І хоть єдиную сльозину

В очах безсмертних покажи.

 

[9 лютого 1858, Нижній Новгород]

 

СЛАВА

 

 

А ти, задрипанко, шинкарко,

Перекупко п՚яна!

Де ти в ката забарилась

З своїми лучами?

У Версалі над злодієм468

Набор розпустила?

Чи з ким іншим мизкаєшся