Читати книгу - "Борислав сміється, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Всі побратими, окрім Бенедя, Матія і Стасюри, стовпилися довкола Андруся і тихішим голосом розпочали оживлену нараду. Матій сидів на припічку, держачи нетямно в зубах давно вигаслу люльку. Стасюра шпортав палицею по землі, а Бенедьо сидів на лаві, звісивши голову, а по довгій хвилі встав, утер рукавом дві пекучі сльози, що туй-туй хотіли бризнути з його очей, і вийшов надвір. Се він прощався з своїми золотими надіями…
Мортко, Германів вірник, проспав ніч дуже неспокійно. Погані сни торопили його і стискали його серце смертельною тривогою. Раз йому снилося, що падав стрімголов з якоїсь височенної скали і бачив під собою настобурчені обриви і шпилі, то знов йому здавалося, що хата горить, а він, серед удушливого диму і осліпляючих огняних язиків, лежить прикований до ліжка, з величезним каменем на груді, не може ані рушитись, ані крикнути, ані навіть подумати свобідно. А коли серед такого сну, в найбільшій тривозі, весь тремтячий і гарячим потом облитий, він пробудився, то й наяві йому морочилось у голові, всяка погань лізла на думку, і він ніяк не міг позбутися своїх власних привидів. Йому уперто нагадувавсь чомусь Іван Півторак, котрого він підпоїв, обдер з грошей і втрутив до глибокої ями; згадка тота займала йому дух, немов хтось холодною рукою стискав його за горло, коліном давив його груди. Надармо Мортко сплювував і щипав себе в литку, і шептав якісь жидівські закляття, ніщо не могло розвіяти поганого настрою його духа. Не дожидаючи рана, він схопився з ліжка і, убравшися, побіг до ям. Відколи копання воску сталося головним ділом бориславського промислу, а широкий розвиток того промислу чимраз більші обіцював користі, відтоді, крім денної, введено також нічну роботу в ямах. Робітники чередувалися в роботі: одна часть робила денну «шахту», т[о] є[сть] 12 годин, а друга часть - нічну. До денних був окремий, дньовий касієр, а до нічних - нічний. Мортко був дньовим касієром, і до нього належав найвищий надзір над ямами. Для того він, услужний і вірний свому пану, від котрого брав за те добру плату, приходив до кошар вчасніше, ніж зачиналася дньова шахта, щоб кілько можна наглядати й за роботою нічних робітників.
А особливо нині догляд його був дуже потрібний. Велика маса земного воску, котру Герман зобов’язався доставити «Спілці визискування», мусила нині рано бути доповнена, бо на полудне Герман назначив неохибний термін, в котрім мав увесь віск віддати повномочним «Спілки», по чім зараз мав одержати від них за той віск гроші, так як до достави воску на місце переробки, будь вона де-небудь, Герман контрактом не зобов’язався. Приходилось за тим Морткові чимало набігатись, накричатись і налютитись: то робітники робили не так, як треба, то поставкували собі там, де треба було квапитись, то млинок зіпсувався, то ключ від магазину загубився,- словом, усе немов і змовилось нині робити збитки бідному Морткові, котрий аж охрип і впрів, отіпаючи собою на всі боки і доводячи все до ладу.
Вкінці здавалося, що ось уже все скінчено: послідня до контрактової суми недостаюча брила воску була перетоплена, уформована, зважена і націхована. Три величезні магазини, найбільші на весь Борислав, повні були воску. Ось надторохтіли з Дрогобича дві пишні карети: в одній Герман з Ван-Гехтом, а в другій два повномочні від «Спілки визискування». Герман, немов на шпильках, сидів у своїм повозі на м’якім сидінню: так щось перло і гнало його якнайборше здати на чужі руки ті величезні скарби, в котрих тепер лежала найбільша часть його маєтку. Відколи почалось видобування і визискування, ніколи ще до тої хвилі Борислав не бачив такої многоти воску накупі. Бориславські жиди частенько приходили оглядати ті величезні магазини і зависними очима гляділи на нагромаджені в них скарби. Тільки Германа одного якось не радували ті величезні піраміди воскових брил; нині перший раз він радісно глянув на них, коли був певний, що за хвилю всі ті маси і брили переміняться в паку банкнотів, котра безпечно спочине в його залізній вертгеймівській касі.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 1, с. 1-4; № 2, с. 21-25; № 3, с. 41-44; № 4, с. 62-65; № 5, с. 81-83; № 6, с. 99-102; № 7, с. 119-121; № 8-9, с. 139-144; № 10, с. 162-167, № 11-12, с. 185-189; 1882, № 13 (1), с. 211-216; № 14 (2), с. 231-236, № 15 (3), с. 253-258; № 16-17 (4-5), с. 277-285; № 18-19 (6-7), с. 309-318; № 20-21 (8-9), с. 333-345.
У вересні 1882 р. на подвійному номері 20-21 (8-9) видання журналу «Світ» припинилося. Як видно з редакційної примітки в кінці XX розділу («Світ», 1882, № 20-21 (8-9), с. 345) «К[інець] б[уде]», повість «Борислав сміється» мала закінчуватись у найближчих номерах, але в зв’язку з припиненням видання дописана так і не була. В архіві І. Франка (ІЛ, ф. 3, № 317) зберігається автограф начерку плану дальших розділів повісті «Борислав сміється»:
XXI - Смерть Леона
XXII - Смерть Матія
XXIII - Unf[all] 16 Бенедя
XXIV - XXV - Дальше пожар
XXVI - Андрусь в суді
XXVII - Рифка і Фанні
І. Франко почав працювати над розділом XXІ (написав початок), і на цьому робота над повістю урвалася.
Автограф тексту, надрукованого в журн. «Світ», не зберігся. Автограф початку XXІ розділу повісті «Борислав сміється» зберігається в архіві І. Франка (ф. 3, № 335). Опублікований він вперше у п’ятому томі Зібрання творів І. Франка у двадцяти томах (К., Держлітвидав України, 1951, с. 454-456).
В архіві І. Франка зберігається також частина автографа первісного варіанта XVІ розділу повісті (ф. 3, № 335), опублікованого вперше в примітках до п’ятого тому двадцятитомного Зібрання творів І. Франка (с. 466-473).
Наводимо цей варіант XVI розділу за автографом (ф. 3,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Борислав сміється, Франко І. Я.», після закриття браузера.