Читати книгу - "Воно"

побиття, місіс Думонт сказала: «Це я не вперше побачила таке у своїй учительській кар’єрі. Перші кілька разів подібне було з одним з моїх учнів, батько якого плутав побиття з навчанням дисципліни, і я намагалася щось з цим зробити. Але тодішня заступниця директора, Ґвендолін Рейберн, сказала мені, щоб я в це не втручалася. Вона сказала мені, що, коли працівники школи опиняються вплутаними у ті справи, де підозрюється насильство над дітьми, це завжди обертається недобре для Департаменту освіти під час розподілу бюджетних асигнувань. Я пішла до самого директора, і він мені наказав забути про це, бо інакше я отримаю догану. Я перепитала, чи потрапить догана в подібному випадку до моєї особистої справи. Він сказав, що в будь-якому випадку вчителеві не варто добиватися собі догани. Я зрозуміла натяк».

Відповідаючи на запитання, чи залишилося й зараз тим самим ставлення в деррійській системі шкільної освіти, місіс Думонт сказала: «Ну, а яким воно виглядає у світлі цієї, поточної, ситуації? І ще можу додати: я б не говорила зараз з вами про це, якби не виходила на пенсію в кінці цього навчального року».

Місіс Думонт продовжила: «Відтоді як виявилася ця історія, я щовечора опускаюся на коліна й молюся за те, що Едді Коркорану просто остогидів той звір у подобизні його вітчима, і хлопчик утік. Я молюся за те, що, коли він прочитає в газеті або почує в новинах, що того Макліна замкнули, хлопчик повернеться додому».

Моніка Маклін у короткому телефонному інтерв’ю гаряче спростувала звинувачення місіс Думонт: «Річ ніколи не бив Дорсі, і Едді він також ніколи не бив, – сказала вона. – Я вам просто зараз це кажу, а коли помру й постану перед Престолом Судді й подивлюся впрост у вічі Господу, те саме я скажу і Йому».

З газети «Деррі Ньюз» за 28 червня 1958 року (шпальта 2): «ТАТО МУСИВ ДАТИ МЕНІ ЛАДУ, БО Я ПОГАНИЙ», – РОЗПОВІВ МАЛЮК УЧИТЕЛЬЦІ В ДИТСАДКУ, ПЕРЕД ТИМ ЯК ЙОГО БУЛО ПОБИТО НА СМЕРТЬ

На умовах анонімності одна з учительок, яка двічі на тиждень викладає у місцевому дитячому садку, розповіла вчора репортеру «Ньюз», що менш ніж за тиждень до його смерті в результаті нібито нещасної пригоди в гаражі, юний Дорсі Коркоран прийшов до неї на заняття з тяжкими вивихами великого та ще трьох пальців на правій руці.

«Йому так боліло, що бідний малюк не міг розмальовувати свого плаката з безпеки життєдіяльності “Містер Роби Так”296, – сказала ця вчителька. – Пальці були розпухлі, як сосиски. Коли я спитала у Дорсі, що трапилося, він сказав, що його батько (вітчим Річард П. Маклін) відгинав йому пальці назад за те, що він пройшов по підлозі, яку щойно була вимила й навощила його мати. “Тато мусив дати мені ладу, бо я поганий”, – це його слова. Дивлячись на ці маленькі, любі пальчики, я мало не розплакалась. Йому дуже хотілося розмалювати той плакат, як це зробили зі своїми інші діти, тому я дала йому дитячого аспірину й дозволила розмальовувати, поки для інших дітей тривав “Час казки”. Він дуже любив розмальовувати ті плакати “Містер Роби Так” – найбільше це любив – і тепер я радію, що змогла подарувати йому трішки щастя в той день.

Коли він помер, мені навіть на думку не спало, що це могло бути чимсь іншим, окрім нещасної пригоди. Гадаю, я спершу подумала, що він упав, бо не міг добре триматися тією своєю рукою. Тепер я думаю, що тоді просто не могла повірити, що дорослий може зробити таке малюкові. Тепер я знаю, що може. Дай Боже, краще б я не знала».

Старшого, десятирічного, брата Дорсі Коркорана Едварда досі не знайдено. Зі своєї камери в Окружній в’язниці в Деррі Річард Маклін продовжує заперечувати будь-яку власну роль як у смерті свого молодшого пасерба, так і в зникненні старшого хлопчика.

З газети «Деррі Ньюз» за 30 ЧЕРВня 1958 року (шпальта 5): МАКЛІН ДОПИТАНИЙ У СПРАВАХ СМЕРТЕЙ ҐРОҐАН І КЛЕМЕНТСА Він надав беззаперечні алібі – повідомляє наше джерело З газети «Деррі Ньюз» за 6 липня 1958 року (шпальта 1): «МАКЛІНА БУДЕ ЗВИНУВАЧЕНО ТІЛЬКИ У ВБИВСТВІ ЙОГО ПАСЕРБА ДОРСІ», – КАЖЕ БОРТОН Едварда Коркорана досі не знайдено З газети «Деррі Ньюз» за 24 липня 1958 року (шпальта 1): ПЛАЧУЧИЙ ВІТЧИМ ЗІЗНАЄТЬСЯ, ЩО ДО СМЕРТІ ПОБИВ СВОГО ПАСЕРБА

У процесі драматичного слухання в Окружному суді справи Річарда Макліна, звинуваченого у вбивстві свого пасерба Дорсі Коркорана, Маклін зламався під час допиту сторони звинувачення в особі Окружного прокурора Бредлі Вітсана, визнавши, що він до смерті побив чотирирічного хлопчика безвіддачним молотком, який потім, перед тим як відвезти хлопчика до травмпункту Деррійського міського шпиталю, він закопав у дальньому кінці городу своєї дружини.

Судова зала перебувала у приголомшеному мовчанні, поки, рюмсаючи, Маклін, який перед тим визнав побиття обох своїх пасербів «вряди-годи, коли вони на те заслуговували, їм же на добро», викладав свою історію.

«Я не знаю, що на мене найшло. Я побачив, що він знову лізе на ту чортову драбину, і схопив молоток з лави, де той лежав, і просто став його ним опоряджувати. Я не збирався його вбивати. Бог мені свідок, я зовсім не думав його вбивати».

«Він казав щось перед тим, як зомліти?» – запитав Вітсан.

«Він сказав: “Припини, татусю, я вибачаюся, я люблю тебе”», – відповів Маклін.

«Ви припинили?»

«Перегодом», – сказав Маклін. Потім він почав ридати так істерично, що суддя Ерхардт Молтон оголосив перерву в судовому засіданні.

З газети «Деррі Ньюз» за 18 вересня 1958 року (шпальта 16): ДЕ ЕДВАРД КОРКОРАН?

Вітчим Едварда, засуджений на десятирічний термін (з правом умовно-дострокового звільнення через два роки) у штатній в’язниці Шошенк за вбивство його чотирирічного брата Дорсі, продовжує стверджувати, що не має уявлення, де може бути Едвард Коркоран. Мати хлопчиків, яка розпочала процес розв’язання шлюбу з Річардом П. Макліном, каже, що, на її думку, її незабаром-екс-чоловік бреше.

Чи це так?

«Я, наприклад, так не вважаю», – каже отець Ешлі О’Браян, котрий обслуговує в Шошенку в’язнів-католиків. Маклін почав брати уроки католицької віри невдовзі після того, як почав відбувати свій термін ув’язнення, і отець О’Браян проводив з ним доволі багато часу. «Він щиро шкодує про те, що наробив», – продовжує отець О’Браян, додаючи, що, коли він на самому початку спитав у Макліна, чому той хоче стати католиком, і Маклін йому відповів: «Я чув, що вони мають покаянні молитви, а мені треба багато спокутувати, бо інакше я потраплю в пекло, коли помру».

«Він розуміє, що він наробив молодшому хлопчику, – каже отець О’Браян, – Якщо він також зробив щось і старшому, він цього не пам’ятає. Він вірить, що його руки чисті щодо Едварда».

Наскільки в Макліна руки чисті щодо Едварда – це питання, яке продовжує турбувати мешканців Деррі, але він був переконливо очищений від підозр у вбивствах інших дітей, які мали місце тут. Щодо перших трьох, він спромігся надати залізні алібі, а коли в червні, липні та серпні трапилися решта, він уже перебував у в’язниці.

Усі ці десять убивств залишаються нерозкритими.

В ексклюзивному інтерв’ю, яке Маклін дав «Ньюз» минулого тижня, він знову стверджував, що нічого не знає про місцеперебування Едварда Коркорана.