Читати книгу - "Палай зі мною, Еліс Кларк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли Селіна розповідає про розмову з матір’ю, я відчуваю легке хвилювання.
— Твоя мати дійсно прийде прямо завтра? — перепитую я її.
— Так, а що, мені може не потрібно було так поспішати? — вона трохи стурбовано дивиться на мене.
— Та ні, — я хитаю головою. — Просто... Це ж твоя мати, я трохи хвилююсь.
— Я сама хвилююся… Але вона здалася мені приємною жінкою, без якихось викрутасів. Я думаю, дядько все брехав про неї, а я вірила йому…
— Ти була дитиною, що ти могла, — зітхаю я. — Нам взагалі пощастило, що все так обернулось… Мені страшно подумати, що могло б з тобою трапитись, якби до твого дядька тоді прийшов хтось інший, а не я.
— Але прийшов ти, і це головне, — вона підходить до мене і обіймає. — І тепер я найщасливіша жінка на світі! І ми купили класну весільну сукню!
— Блін, так хочеться поглянути на неї, — усміхаюсь і чмокаю Селіну в губи.
— Не можна нареченому бачити сукню до весілля, — каже вона трохи суворо. — Так що доведеться потерпіти!
— Ну невже ти віриш в такі забобони? — усміхаюсь я, торкаючись долонею її щоки. — Ну будь ласка. Можеш не вдягати, я тільки одним оком гляну.
Вона якусь мить вагається, а потім зітхає:
— Ну добре, тільки Алі не кажи, бо вона буде мене сварити!
— Я буду мовчати, як партизан! — весело кажу я.
Вона йде до своєї кімнати і виносить сукню в чохлі, тоді знімає чохол і показує мені:
— Ну як тобі?
— О, вона має тобі дуже личити, мені подобається, що тут все не надто сильно закрите, — я схвалюю її вибір.
— Я знала, що ти так скажеш, — весело говорить вона. — Тому й відбракувала надто консервативні вбрання…
— Що в нас з місцем проведення? Ви щось обрали? Охорона схвалила? Треба вже скоро розсилати запрошення.
— Ми з Алею обрали кілька варіантів, і вирішили, що остаточний вибір за тобою, ну, подивишся, який ресторан буде найбільш комфортним і безпечним, — каже Селіна.
— Хай тоді охорона і вирішить це питання, — кажу я. — Всі вільні в нашу дату? Це вже доволі скоро, скільки там залишилось? Тиждень?
— Так, — Селіна усміхається. — Навіть не віриться, що за тиждень я буду твоєю дружиною! До речі, — раптом згадує вона. — А ти запросив свого батька?
— Я все ж думаю, що він навряд прийде, — зітхаю я. — Навіть якщо запрошу.
— І все ж краще запросити, щоб совість була чиста, — каже вона. — А там уже вибір за ним — піти на примирення, чи ні…
— Ти не сильно засмутишся, якщо він відмовиться? — перепитую я Селіну. — Не хочу тебе засмучувати…
— За це не хвилюйся, я нормально сприйму будь-який його вибір…
— Тоді не буду відкладати це в довгий ящик, — кажу і дістаю мобільний.
Відкриваю контакти, одразу ж знаходжу потрібний номер і, не даючи собі час на роздуми, просто натискаю на кнопку виклику.
Чомусь переживаю. Йдуть довгі гудки, я вже думаю, що він і не візьме слухавки, але батько все ж відповідає:
— Алло, Владе, це ти? — перепитує він здивовано.
— Ти навіть мій номер не видалив, — відповідаю я йому. — Здивував так здивував.
— У тебе проблеми? Ти не звертався до мене вже стільки років…
— Ні, — спокійно відповідаю я. — У мене все напрочуд добре. Одружуюсь от за тиждень. І моя наречена наполягала, щоб я хоча б спробував тебе запросити.
— Що? Одружуєшся? — дивується він. — Хто вона? З якої родини? Тільки не кажи, що вона донька якогось з бандитів!
— Все у тебе зводиться до бандитів, — хмикаю я. — Ні, вона не донька бандитів.
— Я хочу знати її імʼя та прізвище!
— Припиняй диктувати мені умови, — я злегка насуплююсь. — Загалом, ми тебе запрошуємо, час і місце пришлю. Хочеш — приходь, а хочеш — ні. Але якщо вирішив читати мені на весіллі моралі, то краще не приходь. Все, я кидаю слухавку, — на цих словах я дійсно відбиваю виклик.
— Все сумно? — запитує Селіна, дивлячись на мій вираз обличчя.
— Ну, насправді я думав, що буде набагато гірше, — відповідаю я їй. — Але все одно мені неприємно, що він знов надумав командувати.
— Мабуть, він такий є, — зітхає вона. — Дорослих людей не можна змінити, залишається тільки приймати їх такими, як вони є…
— Напевно, — я теж зітхаю. — Ну, все дійсно могло бути набагато гірше. Тож будемо оптимістами, — я усміхаюсь. — Добре, тоді завтра вдень в мене ще буде одна справа, до нашої зустрічі з твоєю мамою. Прийду на саму вечерю, ти не проти?
— Звичайно, — киває вона. — Ми домовились о шостій, тобі буде зручно?
— Так, — я теж киваю. — Якраз встигну все зробити…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Палай зі мною, Еліс Кларк», після закриття браузера.
