Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"

– Розділ 35 –

Спочатку мені здається, що в мене галюцинації, адже цього просто не може бути. Єва стоїть серед гостей і впевнено стискає руку свого супутника, який своєю чергою пропалює мене наскрізь своїм поглядом.

У голові сумбур, серце калатає як божевільне, а з натовпу на мене пронизливо дивиться Мирон.

Скільки разів я звинувачувала себе в його смерті, а він, виявляється, живий. Але як?! Невже Рома так злісно пожартував наді мною, чи, можливо, він просто прорахувався, і Мирону вдалося якимось дивом врятуватися. Стільки запитань і жодної відповіді.

– Віро, з тобою все гаразд? – у цей момент підходить Андрій і дивиться на мене схвильовано.

– А? Так... усе гаразд.

– Мироне?! Привіт друже, не очікував тебе тут побачити, – притримуючи мене за талію, ми з Андрієм підходимо ближче, і чоловіки тиснуть один одному руки.

Від моєї уваги не вислизає, як сильно напружена в цей момент Єва. Виходить, вона обдурила мене, коли говорила, що не зустрічається з Мироном і не знає, що з ним. Але навіщо?

– А Ви, здається, Єва, подруга Віри? – Андрій дивиться на мою подругу, і вона ствердно киває у відповідь.

– Ти живий! Але як? – мимоволі виривається в мене, і я помічаю, як сіпнулися куточки губ у Мирона.

– Ви знайомі? – Андрій переводить погляд на мене.

– Так. Мирон колись працював у нас і одного разу дуже допоміг мені. Як тобі вдалося вижити, адже Рома говорив, що вбив тебе? – я досі не можу повірити, що він насправді живий.

– Можна сказати, що мені пощастило, але це не важливо. Головне, що ти в безпеці, – його погляд настільки відвертий, що мені стає ніяково.

– Чому ти не сказав, що знайомий із Вірою, коли я звертався до тебе по допомогу? – я відчуваю, наскільки напружений у цей момент Андрій.

– Не вважав за потрібне.

Я дивлюся на свого чоловіка і помічаю, як він похмурішає.

– Про яку допомогу йдеться?

– Мирон двічі допомагав мені в твоїх пошуках.

Я переводжу погляд на Мирона, а він просто не зводить з мене очей.

– Гаразд, ще поспілкуємося, а поки що проходьте до гостей, – вирішую змінити тему.

Наше свято проходить чудово. Гості піднімають тости, бажають нам багато щастя. Мимоволі мої очі шукають у натовпі Єву і Мирона, і щоразу я помічаю, як він дивиться на мене.

Притулившись до Андрія в черговому танці, я відчуваю, що мені бракує кисню, тому поспішаю вийти на вулицю й подихати повітрям.

– Сходити з тобою?

– Не варто, я ненадовго, – цілую чоловіка і поспішаю до виходу, поки мені не стало зовсім зле.

Перебуваючи на вулиці деякий час, я почуваюся набагато краще і вже збираюся повертатися назад, як раптом мене хтось кличе на ім'я.

– Віра!

Обернувшись назад, я помічаю Мирона, який повільно наближається до мене.

– Ми можемо поговорити?

Я поглядаю на двері і сподіваюся, що зараз з'явиться Андрій і мені не доведеться спілкуватися з ним. Не знаю чому, але мене нервує ця ситуація. У пам'яті спливають моменти з минулого, як Мирон цілував мене і пристрасно притискав до себе. Він хотів бути зі мною, тому, мабуть, ризиковано зараз залишатися з ним наодинці.

– Будь ласка, – просить він, побачивши, як я вагаюся.

– Гаразд, якщо недовго.

– Давай відійдемо, щоб нам не заважали.

Коли ми опиняємося наодинці, Мирон підходить ближче і дивно дивиться на мене.

– Отже, тепер ти дружина.

– Так, ми з Андрієм...

– Я сумую за тобою, – Мирон несподівано перебиває мене, – думаю про тебе щодня.

– Не треба. Не кажи того, про що потім пошкодуєш. А як же Єва, адже ви разом?

– Єва... – усміхається він і потирає підборіддя.

– Вона моя подруга і я не можу зрадити її. До того ж я кохаю Андрія.

– Ти абсолютно нічого не відчуваєш до мене? І ніколи не відчувала? – він допитливо дивиться на мене.

– Мирон, ти хлопець моєї подруги. До того ж, я ніколи і нічого тобі не обіцяла.

– Ще можна все змінити. Я відвезу тебе далеко, і буду кохати так сильно, що ти не захочеш піти з мого ліжка, – раптово він опиняється дуже близько і стискає мої долоні у своїх.

– Ти що таке кажеш?! Ти зовсім мене не слухаєш? Я кохаю Андрія!

– Віро, я теж умію кохати. Ти житимеш як королева. У мене є гроші, багато грошей. Робота водієм, скажімо так, не була моїм основним заробітком.

– Що? Про що ти взагалі? – я гублюся.

– Що тут відбувається?! – несподівано лунає грізний голос Андрія.

Я злякано повертаю голову в бік і стикаюся з хвилею люті, що йде від погляду Андрія. Поруч із ним стоїть Єва і нервово смикає поділ своєї сукні. По її обличчю видно, що вона дуже засмучена через почуте.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍