Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

Глава 35

Богдан

 

Я раптово прокинувся, ніби мене сильно штовхнули в плече. Повернувся на бік і простягнув руку, шукаючи заспокійливого тепла дівчини, але натрапив на холодне простирадло та зім’яту подушку. Якесь неприємне відчуття клубочилося в районі пупка. Сідаючи, я напружив слух, шукаючи в квартирі будь-які ознаки життя. З кухні хрипко загарчав холодильник, рівно цокав годинник. Але крім цього була лише тиша. Ні кроків, ні слабкого відлуння води у ванній. Ніби в старій, запилюженій квартирі не було нікого, крім мене.

Куди зникла Ніка? Чи я її ненавмисно образив? Це здавалося малоімовірним. Вона заснула на моєму плечі, а незадовго до цього зізналася мені в коханні. Згадав моменти, які відбулися кількагодин тому і відчув, як тепло хлинуло всередині мене потужною рікою від серця до кінчиків пальців. Але, попри це, куди вона зникла серед ночі? Увімкнувши світло, я помітив  розчахнуті дверцята перекособоченої шафи. Жахлива підозра підштовхнула мій млявий мозок до дії.

Я намагався додзвонитися до Ніки, але її телефон мовчав. Побачивши в телефоні повідомлення про численні дзвінки від Оксани, я прожогом вибіг на вуліцю. Відсутність пуховика на вішаку тільки посилила мій страх. Чортова Оксана! Я здогадався, що сталося і готовий був придушити її, нехай тільки трапиться мені на очі. Та коли вибіг на вулцю, лють відступила. В серці просто не залишилося місця для такого мизерного почуття. 

— Ніко? — невпевнено покликав, навіть не здивувашись тому, як змінився мій голос. 

Вона лежала на землі у темному закутку дитячого майданчика, куди не добивало світло ліхтарів. Я схопив її на руки, гладив волосся, вибираючи з нього пісок і сухі травинки, шепотів її ім’я, намагаючись привести до тями. Розхристана куртка оголювала тендітне плече. Я стягнув поли, щоб зігріти її, не відразу помітив, що вона вибігла в капцях. Ноги й руки були крижані. Що ж тут в біса сталося? 

Однією рукою я розтирав їй ступні, іншої набирав номер швидкої. Ніка нарешті розплющила очі і направила на мене скляний погляд, безвольно опустивши руки, її губи викривилися, наче їй було дуже боляче.

— Нікусю! Дякувти Богу ти отямилася. Потерпи, щвидка зараз приїде. 

Я притиснув її до себе, посадивши на свої коліна, і обережно провів пальцями по її волоссю. Розгойдуючи її вперед-назад, як маленьку, я намагався відкинути набридливі думки, які вперто лізли в голову. А якби я не прокинувся? Від одного погляду на тремтячу бліду Ніку моїм хребтом пробігли мурашки, лякаюче нагадуюче, яким крихким є життя.

Через кілька хвилин почалася метушня. Прибігла мама Ніки, якій я теж телефонував, а за нею прибула бригада медиків. Вони відтіснили мене і взялися оглядати Ніку, швидко перемістивши її в машину. Я залишився стояти на пронизливому вітрі, одягнений лише в шорти та футболку, але не відчував холоду. Мати Ніки голосила, наче навіжена, звинувачуючи мене у тому, що сталося. Однак її крики не змогли пробитися крізь заціпеніння, що охопило мене. Я ненавидів тих, хто зробив таке з моєю дівчинкою. Дивлячись як машина швидкої повільно  виїхала з двору на дорогу і вклинилася у ранковий потік машин, я дав собі мовчазну клятву — відшукати винних і помститися.

Я з усієї сили вдарив кулаком об стіну дерев’яного будиночка, шукаючи полегшення від болю, який мене роз’їдав зсередини, але вдалося лише трохи його притупити. Фізичний біль не зміг впоратися з тим, що коїлося в душі.

Мені треба заспокоїтися. Поки що… Спочатку я маю зустрітися з Ігорем. Якщо мої підозри правдиві, він буде відповідати за те, що сталося з Нікою. Якщо навіть і не він сам напав, то це було зроблено по його наказу. А ще Оксана…  Треба дізнатися, чому вона вирішила вплутатися і допомогти тому негіднику в його темних справах.

Знаходжу у списку контактів Оксану. Злюсь чомусь найбільше на неї. Якщо виявиться, що й справді приходила сюди — придушу. Якого біса вона лізе в мою стосунки з Нікою? Я їй ясно дав зрозуміти, що нічого в нас не буде, ми домовилися залишитися друзями і навіть, здається, були ними.

— Слухаю, — промовив мелодійний голос Оксани на тому кінці дроту.

- Якого хріна ти дзвонила Ніці? - я все ще не отямився після того, що сталося, і грубо гаркнув на заспану дівчину.

— Я… ем-м, ти про що? — злякано каже вона.

— Не роби з себе дурепу.

- Богдане, ти чого? Я просто хотіла почути твій голос. Мені било сумно. Хотіла з тобою поговорити. Я не винна, що ця ненормальна взяла слухавку.

— Ще раз питаю: ти просила її вийти на вулицю чи ні? — підвищую я голос.

— Ні… ну, я сказала, що чекаю на тебе на вулиці. Я не знала, що вона взяла слухавку. А потім вийшла у твоїй куртці. Ось хлопці й подумали, що вона це ти… Ну і…

— Отже ти зізнаєшся, що влаштувала напад на мою дівчину?

— Ні! Богдане, це не я, — Оксана голосно заридала в слухавку, але я не вірив крокодилячим сльозам і перебив її.

— Слухай сюди. Або ти кажеш, хто тобі наказав це зробити, або…

— Ігор! — миттєво видала спільника Оксана, навіть не намагаючись вигороджувати його.

— Чому я не здивований? — гмикнув я. — Одного не можу збагнути: тобі з цього який зиск? У нас нічого не було і не могло бути. Так навіщо лізти в таке лайно?

 — Ну, так. Ти ж в нас чесний, щляхетний? Я б подивилася на тебе, Богдане, якби ти стільки часу кохав людину, мріяв про спільне майбутнє, а потім раптом все зруйнувалося. Та я й подумати не могла, що ти зустрічатимешся з дівчиною, з якої знущався у школі.

— Я тобі одразу сказав, що у нас нічого не вийде, — жорстко відрізаю я. - Ми могли бути друзями, але ти вирішила інакше. Тепер дуже не раджу тобі траплятися мені на очі!

Скидаю виклик і притуляюсь спиною до шафи. Мати Ніки, напевно, зателефонує незабаром із погрозами стерти мене в порошок, за те, що посмів образити її дочку. Але зараз мені про це думати не хочеться. Нехай хоч живцем закопає, головне, щоб з Нікою було все гаразд. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍