Читати книгу - "Учень убивці"

169
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 126
Перейти на сторінку:
що проміняє теплі вітри та м’які фрукти на замок у скелястому краю, скованому кригою? Що вони можуть попросити навзамін за тиху жінку з півдня та дерево з високих острівних лісів — хутро чи зерно? За нами залишились гірські королівства. Вони пильно охороняли проходи, які вели в їхню тундру. Принцеса з такого краю сама керуватиме своїми воїнами. Також ми матимемо торговельні зв’язки з різьбярами слонової кістки й оленярами, які жили за межами королівства. На південному кордоні був прохід до витоків великої Дощової ріки, яка текла крізь Дощові нетрі. Кожен солдат чув давні казки про закинуті храми зі скарбами на берегах тієї річки. У тих храмах стояли високі різьблені боги, які непорушно охороняли свої священні струмки. Солдати розповідали, що у мілкіших струмочках блищали крупинки золота. Отже, ймовірний і такий варіант, як принцеса з гір…

Солдати обговорювали всі ці можливості, проявляючи глибші політичні знання, аніж Гален міг припустити. У глибині душі мені було соромно, що я так недооцінював їх, бо за такий короткий час Гален навіяв мені думку про те, що всі солдати — бовдури, що тільки й уміють махати мечем, мовляв, сила є — розуму не треба. Я прожив серед них все життя, тому повинен був знати краще, точніше, знав. Але моя жага піднятися вище, щоб повністю довести своє право на володіння цією королівською магією, змусила повірити у будь-яку маячню, яку Гален міг мені втокмачити. Щось клацнуло всередині, наче останній шматок дерев’яної головоломки, який став на місце. Мене підкупили знаннями, так само як інших підкуповували грошима.

Піднімаючись у свою кімнату, я картав себе. Ліг спати, вирішивши, що більше не дозволю Галену мене обманювати чи самообманюватися, що помилявся я. Також я твердо пообіцяв собі, що навчуся Скіллу, як би боляче й важко це не було.

Тому наступного ранку ще затемна я повністю занурився у навчання за розпорядком. Я слухав кожне слово Галена, змушував себе виконувати фізичні та розумові вправи, аж очі рогом лізли. Але після того як минув важкий тиждень, а потім — місяць, я відчував себе собакою, у якої перед носом розмахують кусником м’яса. Я бачив, як інші змінювалися: між ними вибудовувався зв’язок. Вони могли обмінюватися думками, поверталися одне до одного перед тим, як поговорити, й одночасно виконували фізичні вправи. Вони по черзі неохоче займалися зі мною в парі, але робили це з ображеним виглядом. Але я нічого не відчував. Вони здригалися й відходили від мене, скаржачись Галену, що моя сила нагадує то шепіт, то таран.

Я майже у відчаї спостерігав, коли вони танцювали в парах, контролюючи м’язи одне одного, або як вони із зав’язаними очима проходили крізь лабіринт із розжареного вугілля, керуючись зором свого напарника, який сидів поряд. Іноді я знав, що володію Скіллом: відчував, як він поширюється всередині й розкривається, як насінина, що росте. Але я не міг спрямовувати його чи контролювати. Одного разу він бився всередині, як хвиля об скелі, а вже за мить зник, перетворюючись на суху піщану пустелю. Коли Скілл був сильний, то я міг змусити Августа стояти, кланятись і ходити, а наступної миті він витріщався на мене, під’юджуючи, щоб я хоча б проник у його свідомість.

У мої думки теж ніхто не міг проникнути.

— Вимкни захист. Зруйнуй стіну! — сердито наказував Гален, стоячи біля мене й марно намагаючись передати мені найпростіший наказ або думку. Я відчував лише ледь помітний дотик Скіллу, але більше не міг впустити його у свою свідомість. Було б легше витерпіти, якби мені в ребра встромили меча. Я щосили намагався захиститися від його фізичних і розумових дотиків, а дотиків інших учнів узагалі не відчував.

З кожним днем вони все краще володіли Скіллом, поки я спостерігав за ними і щосили намагався освоїти ази. Одного дня Август подивився на сторінку, а його напарник, що сидів на іншому кінці даху, міг прочитати її вголос. Інша пара грала в шахи, не дивлячись на дошку. Гален був дуже задоволений усіма, окрім мене. Щодня він відпускав нас після дотику Скіллу, але я рідко його відчував. Щодня я йшов останнім, а Гален прохолодно нагадував мені, що витрачає час на бастарда лише за наказом короля.

Наближалася весна. Ковалик зі щенюка обертався на дорослого собаку. Доки я навчався, Сажка народила добру кобилку від жеребця Веріті. Я одного разу зустрівся з Моллі, й ми ходили ринком, майже не розмовляючи. Там з’явилася нова палатка, в якій огрядний чоловік продавав диких птахів та звірів. У клітках були ворони, горобці, ластівка й навіть молода лисиця, яка так заслабла від глистів, що ледве стояла на ногах. Смерть звільнила б її швидше, аніж покупець. Навіть якби в мене були гроші на глистогінний засіб, то він би її труїв так само, як і глисти. Мені стало огидно, і я підказував птахам, який яскравий шматок металу треба клювати, щоб звільнитися з кліток. Але Моллі думала, що мене цікавили саме тварини, тому я відчув, як вона віддалялася від мене навіть більше, аніж до цього. Поки я проводжав її, Ковалик жалібно скавчав, щоб вона приділяла йому увагу. Тому Моллі на прощання обійняла й погладила його. Я заздрив Ковалику через те, що він міг так добре скиглити. Мого власного скиглення ніхто не чув.

Вдихнувши весняного повітря, всі в порту пожвавішали, оскільки очікувалася сприятлива погода для набігів. Я кожного дня вечеряв з вартовими, слухаючи плітки. «Перековані» грабували людей на дорогах, і в таверні тільки й говорили про їхні безчинства й набіги. Вони були позбавлені будь-якої гідності та жалю й поводили себе гірше, ніж хижі дикі звірі. Всі легко забули, що вони колись були людьми, і ненавиділи їх так люто, як нікого. Відповідно, у всіх зростав страх бути «перекованим». На ринках продавали пляшечки з отруєним сиропом, який матері могли дати дітям у разі полону. Подейкували, що жителі прибережних міст склали свої пожитки на вози й рушили вглиб країни, покинувши свої звичні заняття рибальством і торгівлею, щоб стати фермерами і мисливцями подалі від небезпеки з моря. Певна річ, у місті побільшало жебраків. Одного разу «перекований» прийшов до Баккіпа й тинявся вулицями. Його ніхто не чіпав, як і будь-якого божевільного. Ходили темні чутки, що його тіло потім прибило до берега. Інші дейкали, що Веріті знайшов собі дружину з гір. Одні казали, що це було для того, аби забезпечити доступ до проходів; інші мовили, що нам не

1 ... 81 82 83 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень убивці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учень убивці"