Читати книгу - "20 000 льє під водою"

у Кадисі. Та коли адмірал Шато-Рено довідався, що у тамтешніх водах крейсують англійські судна, він вирішив увійти в який-небудь французький порт, допоки ввезення скарбів на територію Іспанії не стане більш безпечним.

Капітани іспанських кораблів збунтувалися проти такого наказу адмірала. Вони вимагали, щоб вантаж обов'язково доправили в іспанський порт. Єдине, що вони допускали, що це може бути не Кадис, як було заплановано, а, наприклад, бухта Віґо. Отже, Іспанія все ще була блокована «гаазькими» союзниками, а новим пунктом прийому вантажу було призначено бухту Віґо, що на північно-західному березі Іспанії.

За таких непростих обставин адмірал Шато-Рено мусив приймати рішення. За браком командирської рішучості він підкорився вимогам іспанців, і ґалеони увійшли в бухту Віґо.

Як на біду, бухта Віґо являє собою відкритий рейд, непридатний для захисту. Треба було якомога швидше розвантажити кораблі, щоб устигнути до прибуття суден коаліції. Здавалося, що часу для проведення операції достатньо. Але раптом, без будь-якої серйозної причини, почалися внутрішні суперечки.

— Ви уважно слідкуєте за ходом розгортання подій? — запитав капітан Немо, дивлячись мені у вічі.

— Дуже уважно, — відповів я, не розуміючи, з якою метою капітан вирішив прочитати мені лекцію з історії Іспанії.

— То я продовжу, — заговорив знову лектор. — А трапилося ось що. Кадисські купці мали привілей приймати усі вантажі, які прибувають на територію Іспанії з Вест-Індії. Розвантаження золота із ґалеонів у порту Віґо вони сприйняли як порушення своїх прав і негайно подали скаргу до Мадрида. А слабохарактерний і недосвідчений Філіп V вирішив питання так: наказав залишити транспорт із вантажем під секвестром доти, поки ворожий флот не покине кадисські води. Він не передбачив, що англійські кораблі можуть увійти в незахищену бухту Віґо.

А все ж таки вони увійшли в бухту. Це сталося 22 жовтня 1702 року. Адмірал Шато-Рено, незважаючи на те, що противник був значно сильніший, чинив опір героїчно. Та коли зрозумів, що поразка неминуча і що довірені йому багатства стануть трофеями ворога, він наказав підпалити і затопити ґалеони. Кораблі разом із багатющими скарбами, що були в них на борту, пішли на дно.

Капітан Немо закінчив. Я, зізнаюся, все ще не розумів, чим мене міг зацікавити цей епізод з історії Іспанії, тому запитав:

— Що було далі?

— А далі… — загадково промовив капітан Немо, — далі треба повернутися до сьогодення. Справа в тому, що ми зараз перебуваємо в бухті Віґо. Я веду до того, що ви, пане Аронаксе, якщо вам, звісно, це цікаво, зможете ознайомитися з таємницею тутешніх вод, чи то пак дна цієї гавані.

Сказавши це, він підвівся з дивана і жестом запросив іти за ним. Я вже зумів трохи заспокоїтися. Вибору не було, втечу зірвано, доведеться змінити свої плани на догоду обставинам.

Хоча у вітальні було темно, крізь кришталеве скло ілюмінаторів ми бачили все, як на долоні. Довкола «Наутилуса» у радіусі півмилі води були немов пронизані електричним світлом. Було добре видно піщане дно. Там, між почорнілими останками кораблів, снували матроси з екіпажу, зодягнені у скафандри. Вони виривали з-під товстих шарів намулу напівзогнилі скрині, побиті ящики. З них висипалися зливки золота і срібла, каскади піастрів і коштовного каміння. Піщане дно було буквально вистелене скарбами. Матроси піднімали один одному на плечі дорогоцінний вантаж, йшли до «Наутилуса», складали свою ношу і поверталися за наступною порцією скарбів. Дно бухти Віґо було невичерпною скарбницею золота, срібла і коштовностей.

Так загадку неземного багатства капітана Немо було розкрито. Він сам усе мені розповів і показав! Отже, саме тут 22 жовтня 1702 року відбувалися військові дії. Тут, у цьому місці, було затоплено ґалеони з золотом, призначеним для скарбниці іспанського королівства. Звідси, залежно від потреб, черпає капітан Немо мільйони, поповнює запаси золота «Наутилуса». Лише він один володів цим багатством, був прямим і єдиним спадкоємцем скарбів, відібраних у інків, переможених Фернандо Кортесом.

— Чи знали ви, пане професоре, — запитав капітан Немо, посміхаючись, — що морські води зберігають у своїх глибинах таке багатство?

— Я знав, — відповів я, — що у морській воді у розчиненому вигляді загалом є два мільйони тонн срібла.

— Цілком вірно! Але щоб виокремити це срібло з води, треба витратити більше коштів, ніж можна буде виручити. А я збираю готові зливки, втрачені людьми. І не лише тут, у бухті Віґо, але у тисячі інших місць, де відбулися корабельні катастрофи. Я помітив ці місця на своїй мапі океанського дна. Тепер ви розумієте, що я маю незліченні мільйони.

— Розумію, капітане. Але майте на увазі, що промишляючи у бухті Віґо, ви лише випередили одне акціонерне товариство.

— Та невже!

— Так. Ідеться про акціонерне товариство, яке отримало від іспанського уряду право проводити роботи з розшукування затонулих гелеонів. Акціонери сподіваються отримати чималий прибуток, адже затонулі скарби оцінюються в п'ятсот мільйонів!

— П'ятсот мільйонів! — скрикнув капітан Немо. — Добре порахували! Вони тут були. Але їх більше немає!

— А якщо немає, — сказав я, — то варто було б повідомити цих акціонерів про те, що їхні пошуки марні. Хоча… ще невідомо, як би вони поставилися до такого повідомлення. Психологія гравця така: він шкодує не про те, що програв, а про те, що не має шансу на реванш. А от мені шкода тих бідолашних людей, яким ці багатства за умови мудрого розподілення могли б полегшити умови життя. Тепер вони для них втрачені!

Почувши ці слова, капітан Немо аж змінився на лиці.

— «Втрачені»! — повторив він надривно. — То ви вважаєте, пане професоре, що багатство втрачене, якщо потрапило до моїх рук? Невже ви думаєте, що я для себе збираю це золото? Хто вам сказав, що воно не буде використане на добру справу? Чи ви гадаєте, я не знаю, що на землі живуть знедолені люди, пригноблені народи? Сердеги, які потребують допомоги, жертви, за які хтось мусить помститися! Невже ви не розумієте…

Капітан Немо обірвав фразу. Може, він пошкодував, що сказав занадто багато? Але я й так усе зрозумів. Хай якими були причини, що змусили його шукати незалежності у глибині морів, йому було небайдуже те, що відбувається на землі, він залишався людиною! Його велике серце відгукувалося дієвим співчуттям на людські страждання!

І я зрозумів, кому призначалися мільйони, відправлені капітаном Немо у ту пам'ятну ніч, коли «Наутилус» увійшов у води острова Крит, де відбувалася революція!

Розділ дев'ятий

Зниклий материк

Наступного ранку, 19 лютого, до мене в каюту зайшов канадець. Я, між іншим, чекав його і не був здивований з того, що він