Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 1"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Найбільше змішаних шлюбів між українцями і росіянами. Здавалося б, живи, радій. Не виходить. Люди від змішаних шлюбів, як правило, клянуться в щирій любові до України, до українців, але самі бажають бути росіянами. І неважливо, хто росіянин, батько чи мати. Бути росіянином — вигідно.
Ми не забули, як свого часу нам клялися в братстві й любові і Михайло Горбачов, і Олександр Руцькой. Тепер зізнався в братанні Олександр Ісайович.
Лихо наше ось у чому: якщо раніше нам клялися в «любові» люди, які йшли з політичної арени, то сьогодні з'явилася людина, яка повернулася з еміграції, є в зеніті слави і раптом «запалала любов'ю» до своєї «наполовину» Батьківщини.
Солженіцин привселюдно заявив, до якого табору він примкнув у Росії. У своїй статті «Вибратися з-під уламків комунізму» (газета «Известия», № 83 від 4 травня 1994 року) Солженіцин по-панськи сварить Жириновського: «Жириновський — це зла карикатура на російського патріота: мовби хтось його фігурою хотів подати світу російський патріотизм — огидним чудовиськом». І далі в цьому ж абзаці: «Навіжені, крикливі й божевільні заяви Жириновського не мають ґрунту в психології нашого втомленого народу, змученого сімдесятип'ятилітнім комунізмом».
Ото вже, Олександре Ісайовичу, не лукавте! Я вам нагадаю ваші слова:
«Туреччина — вмирає, і треба брати спадщину… Дуже було заманливо! — почати нове царювання зі славного взяття Царграда, недоступної мрії всіх предків Миколи І. Справді, колись же й комусь треба виконати це історичне завдання Росії, повернення (начебто Росія там уже бувала! — В. Б.) до візантійського попелища, — і раз назавжди захистити всіх слов'ян. Якийсь внутрішній голос підказував Миколі, що цей час настав і завдання — на його плечах. Константинопольський посол уже склав для себе письмові інструкції від імені Государя — право в обраний ним момент викликати в Константинополь наш (російський. — В. Б.) флот із 30-тисячним десантом — і Микола підписав.
Прийдуть у Дарданелли чужинецькі флоти? То що ж, приймемо війну і з усією Європою!» [15, № 3, с. 7].
Так Росія мислила вийти до Середземного моря. А те, що саме вона, Росія, занапастила Туреччину, Солженіцина, як і царя Миколу І, не турбує. Подумаєш, Туреччина вмирає, гине великий народ. За Солженіциним — туди йому і дорога! Аби тільки швидше прихопити шматок чужої землі.
Навіть попіл Царграда згадав. Ось лише навіщо — не зрозуміти. Адже ні росіян, ні слов'ян там раніше не було. Не жили — хоч умри! А як хочеться російському державникові бодай чимось, та поріднитися зі старовиною Царграда.
Якби захопили росіяни Константинополь, довелося б востаннє переписати історію Росії, щоб довести походження великоросів не від якоїсь там Русі, а від великих предків Візантійської імперії. Яку можливість втрачено!
То чим же ви відрізняєтеся від Жириновського? Лише одним: ви шкодуєте, що не дійшли до Босфору й Дарданелл, а Жириновський — до Індійського океану. А в принципі, і вам, і йому хочеться вчинити «похід» на південь.
Ясна річ, проживши 20 років у достатку за кордоном, ви стали російським паном, вельможею, ви вмієте приховувати, а якщо подавати — то з толком, свої думки. Жириновський наразі «пре» напролом. Гадаю, і його згодом «причешуть». Дивлячись збоку, переконуєшся: між націонал-патріотизмом вашим і Жириновського — розбіжностей немає.
З приводу ж: «не має ґрунту в психології нашого втомленого народу» — вибачайте. За Жириновського голосувало майже 23 % росіян, які взяли участь у виборах. Я дуже сумніваюся, та й Володимир Вольфович теж, у достовірності цієї цифри. Знаю солідний військовий гарнізон, де за Жириновського проголосували 92 % солдатів, офіцерів і членів їхніх родин.
Повернімося до вашого «родичання» з Україною, до ваших слів:
«Придушуючи в 1919-му Україну, Ленін, утішаючи її самолюбство, прирізав до неї кілька російських областей, які ніколи в історії не входили в Україну: східні й південні території нинішньої України. У 1954-му Хрущов дозвільною примхою сатрапа «подарував» Україні ще й Крим. Але навіть і він не здогадався «подарувати» Україні Севастополь — окреме в СРСР місто центрального підпорядкування».
А ви засуджуєте Володимира Вольфовича. Навіщо? «Обнюхайтеся», як кажуть в Росії, щоб визнати один одного. І логіка у вас, як у кожної російської людини, — що моє, те моє, і що не моє — теж моє.
І Севастополь, бач, не в Кримській області, і винен сам лише Хрущов, а три Верховні Ради ні при чому.
Почитайте Аджубея, шановний Солженіцин, і знатимете, як гнали росіян уже в 50-ті роки в Крим, і як ті люди тікали з Криму, де «картоха нє растьот».
І спасибі вам! Ви ж одним із перших серед нинішньої націоналістичної еліти визнали: Ленін у 1919 році придушив і закабалив Україну. Проговорилися.
Чи відомо вам, Олександре Ісайовичу, що в 1944 році росіяни на півострові становили переважну меншість, порівняно з татарами і українцями. А ще раніше, 1666 року, за переписом (зверніть увагу, Олександре Ісайовичу, за переписом!) у Кримському ханстві проживало 1 120 тисяч осіб. Із них: татар — 180 тисяч; греків, караїмів, вірменів і євреїв — 20 тисяч; українців — 920 тисяч, «які займалися переважно землеробством, серед них — 120 тисяч жінок і 200 тисяч дітей».
Ще в 20-ті роки минулого століття (це коли Росія, за вашими-таки словами, придушувала Україну) українці становили третину населення Кримського півострова. І не забудьте, пане Солженіцин, — ще третину (навіть більше!) становили кримські татари, корінний народ півострова, про який ви таємниче замовчуєте.
Отже, зросійщення Криму відбулося в часи українські. І, як усім відомо, переважно відставними російськими офіцерами та їхньою челяддю, тобто людьми-зайдами.
Ви віруючий, пане Солженіцин. Настав час висповідатися. І Російська церква простить, як відпускала гріхи всім, хто «збирав» імперію. До речі, Російська держава (і за комуністів) завжди вихваляла людей, які проливали безневинну кров сусідів, та й російську теж, і що більше її лилося, то дужче вихваляла деспота. Згадайте: Івана Грозного (повністю вирізав татар у Казані, залив кров'ю Новгород), Петра І (вирізав невинних жінок і дітей у Батурині), Катерину II (у XVIII столітті ввела рабство в Україні та Білорусії, четвертувала і колесувала пугачовців). Можу вам багато про що нагадати,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Моксель, або Московія. Книга 1», після закриття браузера.
