Читати книгу - "Нездоланний"

халепу. Ніхто не знав, у яку саме. А вона знала?

Вона цього також не знала. Ричер запитав:

– Його щось турбувало?

Місіс Гопкінс запитала:

– Коли саме?

– Нещодавно.

– Так, я б сказала, що турбувало.

– Як довго?

– Десь близько шести місяців.

Здалеку долинув звук поліційних сирен та приглушений шум лопатей гелікоптера, десь за милю звідси. Ричер запитав:

– Ви знаєте, що було не так із містером Мак-Кенном?

– Ні, не знаю. Ми дуже мало говорили про особисті проблеми.

– Це могло стосуватися його сина?

– Могло, хоча це й не було якоюсь незвичною для нього ситуацією.

На телеекрані з’явилися зйомки зелених газонів, зроблених з гелікоптера. Дерева. Парки.

Ричер запитав:

– Які саме проблеми були в нього із сином?

Місіс Гопкінс сказала:

– Він не розповідав про це в деталях.

– Ви знали, що він найняв приватного детектива?

– Я знала, що він збирається вжити конкретних заходів.

– Щодо чого?

– Я не знаю.

– Ви з ним розмовляли на тему якихось технічних питань? Якщо врахувати ваш досвід роботи та його зацікавленість у цій справі?

– Так, ми часто говорили на цю тему. За кавою із тортом, деколи. Як оце зараз із вами. Ми разом займалися дослідженнями. Нам це подобалося. Я допомагала йому зрозуміти основи техніки, а він розповідав мені, як вони зараз використовуються.

– Його проблеми були пов’язані з захопленням технікою?

– Я думаю, що суть була не в них, проте були певні технічні аспекти.

– Це якось стосувалося Інтернету?

По телевізору, під мінливою картинкою зеленого кольору, показали рухомий рядок зі словами: «Жертву стрілянини знайдено в парку».

Старенька здійняла очі догори та сказала:

– Мабуть, стріляв якийсь чоловік із собакою. Так часто трапляється, здається. У парках.

Ричер запитав:

– Що саме Мак-Кенна цікавило в Мережі?

– Були певні аспекти, які він намагався зрозуміти. Як і більшість аматорів, він розглядав речі з фізичної точки зору. Наче Інтернет був басейном напхом-напханий плаваючими тенісними м’ячиками. Звісно, м’ячики уособлювали собою різні веб-сайти. Що, без сумніву, було неправильним підходом, бо ж сторінки в Інтернеті не є фізичними об’єктами. Інтернет не має фізичної реальності. Він не має розмірів і не має меж. У ньому не існує «верху» та «низу», немає ані «далеко», ані «близько». Хоча хтось може і посперечатися із цим, сказавши, що в Інтернету є маса. Цифрову інформацію всю закодовано одиничками та нулями, а це означає, що комірки пам’яті є або зарядженими, або ж ні. А заряд – це енергія, тож якщо хтось вірить в Ейнштейнову теорію, що Е = mc2, де Е – це енергія, m – маса, а с – швидкість світла, тоді цей хтось може вірити й у те, що m дорівнює E поділене на с2, бо це те саме рівняння, тільки записане воно по-іншому, а це означає, що заряд має певну масу, яку можна визначити. Що більше ти начиняєш свій телефон фотографіями та піснями, то важчим він стає. Лише на трильйонну чи мільярдну крихітну частинку за один раз, та все ж.

По телевізору камера з гелікоптера взяла великим планом групку низьких кущів. Навколо стояли поліціянти в уніформі, і все та ж поліційна стрічка, а ще натяк на наполовину прикрите тіло на землі – чорні черевики та ноги в чорних штанях під гіллям, укритим листям. На стрічці досі був напис «Жертву стрілянини знайдено в парку».

Ричер запитав:

– Що саме хотів зрозуміти Мак-Кенн?

Старенька відповіла:

– Він хотів зрозуміти, чому деякі сторінки в Інтернеті неможливо знайти. Що було, по суті, проблемою пошукових систем. Його вигаданий басейн прийшовся йому в нагоді. Він уявляв собі мільйони тенісних м’ячиків, деякі з них виринали на поверхню води, а деякі були придавлені вагою інших. Тож я попросила його уявити пошукову систему в образі довгої шовкової стрічки, яку тягнуть то вниз, то вгору, то занурюють усередину, то витягують назовні, а вона рухається між м’ячиками в різні боки і ковзає по їхніх поверхнях із неймовірною швидкістю. А тоді уявити, що деякі м’ячики було видозмінено, і на них замість ворсу з’явилися шипи, і вони стали схожими на риболовні гачки. Водночас інші м’ячики також було видозмінено так, що на них повністю зник ворс і вони стали гладенькими, наче більярдні кулі. Де ця шовкова стрічка тоді б застрягла? Звісно, на шипах. По більярдних кулях вона б ковзала ідеально. Саме це Пітеру й потрібно було зрозуміти про пошукові системи. Це палиця з двома кінцями. Веб-сайт повинен сам хотіти відшукатися. Він має важко працювати для того, щоб виробити на собі ті корисні шипи.