Читати книгу - "Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]"

вів на помсту сам орлячий король Маргуз, кожне крило якого було завдовжки як двадцять черменських мечів, а кігті могли шматувати залізо. Констант зрозумів, що не врятується, бо чув у клекоті Маргузового воїнства присуд Напередвизначеності. За звичаями тогочасної Вічної Візантії він мав підкоритися Зумовленості і прийняти смерть як філософ, не роблячи безглуздих та ганебних вчинків. Але мисливець кинув виклик Зумовленості і стріляв у дікраноптерів, і співав пісню, слова котрої навмисно загублені. Й кожна його стріла вражала ворога, і восьмою він убив Маргуза. І тоді він побачив дивовижний срібний Потік, що розливався крізь повітря і скелі, і дивних птахів надвечір’я, що летіли над тим потоком. І ця надсвітова повінь знесла залишки Маргузової зграї. З того часу відомо: якщо кинути Напередвизначеності справжній виклик і проспівати перед обличчям загибелі Справжню Пісню, то приреченість відступає, закони буття руйнуються і доля посміхається сміливцеві. Через багато століть поет Ламех склав вірші про Цілунок Фатуму, і там були слова, які запам’яталися народам тих світів, де розкошує нелякана Напередвизначеність:
Я бачу видих світу як Потік і порожнечу хтивлену в горлянці і кажанячий лоскіт всіх підпор повалених Правічним Беззаконням і назву «Xoреф» і безодню в ній.

…Ось так, з легкої руки Ламеха, цей особливий прояв Хаосу, який відгукується лише на Справжню Пісню, приходить на допомогу і руйнує тромби Зумовленості, стали називати Потоком Хореф. Кажуть, що ті, хто пив з нього перемогу над Зумовленістю, мають особливу долю й особливі права перед Всевишнім. Пророковано також, що ними викупається недосконалість світобудови.

— Небезглузде передання, — розмисливо сказав Анемподест. — Я чув про подібні випадки і в нашому світі… А що було з Константом далі? Чи він оженився на тій марнославній дівчині і чи були в них діти?

Сапфіра посміхнулась:

— Легенди несправедливі до жіноцтва. Як тільки герой виконує забаганку нареченої, вона сподівано щезає з обріїв казки як даремна примара біснуватої відповідальності.

Анемподест поворушив губами, ніби смакуючи слова Марципанової Акробатки.

— Ти красиво сказала, хоча й незрозуміло.

— Це тільки цитата. З монологу цариці Савської у п’єсі «Мнемозавр». Здається, з тисяча сімсот першого акту…

Вони подолали три чверті милі, коли прочанин знову звернувся до дівчини:

— В Біблії теж згадується потік із назвою Хореф. У сімнадцятій главі Третьої Книги Царств. Біля потоку Хореф переховувався пророк Ілія Фесвітянин від гніву нечестивого царя Ахава. Там круки приносили йому хліб і м’ясо. А потім потік пересох… А чи відомо тобі, Сапфіро, що мовою давнього Ізраїлю «хораф» і значить «потік»?

— Певно, цим означено, що Ілія теж пив з Потоку Хореф.

— Біблія того свідок. І той головатий Анаґа згадував Фесвітянина…

— Ми майже прийшли, — перервала прочанина Акробатка. — Ось Картагена, а там, за мостом — Ринкова Площа, на якій безугавно відбувається Карнавал.

Анемподест побачив занедбану перспективу колись розкішних кам’яниць. Їх спорудили з кольорових ґатунків крейдяника і прикрасили різноманітним ліпленням. Мавританські вежки підносились над фасадами, котрими крокували злютовані батальйони путі. Колони мішаних ордерів підтримували химерні еркери, оздоблені вертепами скульптур і фалічних баклажанів. Гіпсове і мармурове листячко, огірки та патисони оточували кожну віконну арку. Розбите скло і розтріскана штукатурка не псували загального враження кулінарної схибленості архітекторів. Відпалі елементи фасадів апетитно вростали в ґрунт вулиці, котра вела до розцяцькованого мосту. Він напинався аркою на хребтах мармурових драконів, занурених у малахітовий струмінь ріки. В смарагдових променях мармур виглядав шафрановим і теплим — дракони, відповідно, живими. Очі рептилій, зроблені з кольорової смальти, весело підморгували Анемподестові.

Вулиця була безлюдна. Лише побіля мосту розташувалося кілька опадлійців у строкатих строях і з алебардами. Здалеку вони нагадували ярмаркових арлекінів.

— Це охорона Карнавалу, — пояснила Марципанова Акробатка. — Традиційно її відбувають бійці Препотужного Рушення Низових мартоплясів спільно з достойниками Гільдії фігурантів Катарактного Театру.

Сапфіра рушила до застави мартоплясів, перестрибуючи повалені колони й розбиті капітелі. Прочанин пострибав за нею, зачіпаючись за гостряки мармурових уламків. Він уже не здивувався, коли міст виявився набагато ближчим, аніж здавалося з пагорба.

Обличчя охоронців прикривали червоно-чорні напівмаски. Довгі алебарди виглядали декоративно і навряд чи використовувалися колись за основним призначенням. Під веларіумом[133] було накрито стіл фруктами, вином та окостами. Анемподест подумки порівняв цю заставу з кострубатим вояцтвом Райдужної Гори і зрозумів, що мартихори і садхузаґи давно вже не турбували мостові укріплення Картагени. Він сповнився поваги до лев’ячих жуків та гномів.

— З поверненням! — вклонився дівчині найближчий охоронець.

— Добридень, Маско! — Акробатка відповіла прикладанням руки до серця. Мавпуючи її жест, охоронців привітав і прочанин.

— Що нового на Карнавалі?

— Глобус переселився.

Анемподест побачив, як виблідло обличчя Марципанової Акробатки. Запала незручна пауза, і мартопляс вдався до подробиць:

— Це сталося увечері, під час Вистави, і ніхто з Гільдії не очікував його переселення. Однак потім було знайдено Глобусів заповіт, де згадувалось якесь пророцтво про теперішні дні та переміни…

— Де заповіт?

— Його віднесено до Музею.

— Ми йдемо туди.

Охоронець догідливо кивнув і дав Сапфірі напівмаску. Інший мартопляс вручив таку ж іграшку Анемподестові. Машкару Акробатки прикрашав червоний трикутник, а прочанинова була розділена вертикальною рискою на дві половини. За прикладом дівчини учень авви Макарія начепив картонну мармизу й відчув, що не може дихати носом. Шнурівка стиснула потилицю.

Коли вони проминули арку, дівчина повідомила:

— Твоя маска називається Термінатор, а моя — Дефлорація. Якщо нас будуть кликати цими назвиськами, не дивуйся.