Читати книгу - "Тарзан та його звірі. Тарзанів син"

і карколомні стрибки понад запаморочливими прірвами.

Вона поступово пробиралася до верховіть — до свого порятунку; ось вона раптом стрибнула з усього розгону — і гілка, за яку вона схопилась, тріснула. Меріем полетіла крізь листя, намагаючись за щось зачепитись. Через якийсь десяток метрів їй це вдалося. Вона й раніше не раз падала, тому страху падіння не було. Куди більше смутило те, що їй навряд чи вдасться тепер дістатися безпечного місця. І в цю мить поруч опинилась величезна мавпа, — дуже волохата лапа обхопила дівчинку за поперек.

Майже водночас наспіла й друга мавпа. Вона простягнула до Меріем лапу, але перша, та, що полонила її, перекинула бранку на інший бік, вишкірилась і погрозливо загарчала. Меріем борсалася, намагаючись звільнитися. Вона вгородила свої міцні білі зуби у кошлату лапу. Мавпа люто вдарила дівчинку по обличчю, а потім її увагу знов привернув спільник, що, вочевидь, намагався відібрати її законну здобич.

Мавпичу-викрадачеві незручно було битися на гнучкій гілці, обтяженій жертвою, яка пручалась і звивалася, тому він поспішив скочити на землю. Друга мавпа кинулася за ним, і вони зчепилися в пекельному двобої за дівчинку, яка прагнула скористатися з будь-якої слушної нагоди і втекти, але щоразу той чи той ловив її й тримав, водночас намагаючись роздерти на шматочки супротивника.

Не раз дівчинці перепадали стусани, призначені не їй, і врешті вона знепритомніла і впала, а мавпи, звільнені від перешкоди, зчепилися в жорстокому поєдинку.

Над ними, стрибаючи туди-сюди і шаленіючи від захвату, верещали маленькі мавпочки. Над полем битви туди й сюди літали хмари строкатих птахів; вони пронизливо й сердито кричали. Неподалік розлігся рик лева.

Більший мавпич нещадно гамселив супротивника. Частуючи один одного товчениками, вони качалися по землі. Зводячись на рівні, наче ті борці, вони тягли й шарпали один одного, а величезні ікла завжди знаходили, куди вгородитися, аж поки обидва забіяки, закривавлені, ледве зводили подих.

Упродовж усього поєдинку Меріем лежала непритомна.

Врешті один з мавпичів таки почав перемагати супротивника. Ще кілька хвилин вони лежали на землі, зчепившись востаннє. З землі підвівся більший мавпич. Він обтрусився. З волохатих грудей вихопилось глибоке гарчання. Він пройшовся між тілами дівчини й подоланого супротивника. Потім зупинився біля останнього і видав дикий, гучний, переможний клич. Почувши цей жахливий звук, маленькі мавпочки з вереском порснули навсібіч. Строкате птаство залопотіло крилами, розлітаючись хто куди. Знов рикнув лев, цього разу десь далі.

Потім велика мавпа повернулася в бік дівчинки. Тварина перевернула свою бранку на спину, нахилилась і старанно обнюхала її обличчя й груди. Вона була жива. Мавпочки тепер поверталися. Вони прибігали зграйками і сипали згори прокльони переможцеві.

Мавпа тільки сердито вишкірилася на них і загарчала. Потім нахилилася, підняла дівчинку, перекинула через плече й понесла в джунглі. Сердита юрба мавпочок рушила назирці за ними.

11

Вертаючи з полювання, Корак почув лемент і вигуки мавпочок. Він знав, що сталося щось неабияке. Напевне, змія Гіста затисла в своїх холодних слизьких кільцях якусь горопашну Ману.

Юнак заквапивсь. Мавпочки приятелювали з Меріем. Принагідно він міг би їм допомогти. Він швидко перелітав середнім ярусом гілок. На дереві, де був прихисток Меріем, він склав свою мисливську здобич і гукнув дівчинку. Відповіді не було. Він швидко спустився на нижній ярус, — може, вона сховалася від нього.

На великій гілці, де Меріем любила знічев’я погойдатися, він побачив Джіку, прихилену до стовбура. Що б це могло означати? Меріем ніколи не лишала Джіку саму. Корак підняв ляльку і заткнув за пояс. Він покликав ще раз, голосніше; але Меріем не відгукувалася. Вдалині завмирало верещання сполоханих Ману.

Чи їхній переляк якимось чином пов’язаний із зникненням Меріем? Самої думки про це було Коракові достатньо. Не чекаючи на Акута, який неквапно дибав десь позаду, Корак прудко помчав по гілках туди, звідки чув мавпячий лемент. Через кілька хвилин він наздогнав їх. Побачивши його, вони залементували дужче, вказуючи вниз і перед собою, а за мить Корак опинився віч-на-віч з причиною їхньої люті.

Юнакове серце зайшлося від страху, коли він побачив гнучке тіло дівчинки, яке звисало з волохатих плечей великого мавпича. У душі Кораковій пробудилося досі незнане почуття, яке він не міг визначити, бо й сам не знав, що з ним коїться; але вперше увесь світ вмістився для нього в цьому ніжному, зграбному тілі, яке так жалюгідно й безпорадно звисає з могутніх плечей звіра.

Він зрозумів, що маленька Меріем була його світом — його сонцем, його місяцем, його зірками — і що разом з нею від нього пішло все світло, все тепло і щастя. З його грудей вихопилося гарчання, а потім розляглося рикання, найхижіше звіряче рикання, і Корак стрілою кинувся на того, хто скоїв такий жахливий злочин.

Почувши загрозливий поклик, мавпич озирнувся, і коли Корак побачив його очі в очі, то ще дужче розлютився, бо пізнав у ньому мавпячого короля, що не прийняв його до племені людиноподібних мавп, у яких він сподівався знайти дружбу і притулок.

Мавпич скинув тіло дівчини додолу і приготувався до нового поєдинку за свою неоціненну здобич; але цього разу він гадав, що легко переможе. Він також пізнав Корака. Чи ж він не вирядив його з амфітеатру, не торкнувши навіть зубом чи лапою? Він утяг голову в плечі й кинувся на це створіння з гладенькою шкірою, яке насмілилося оскаржувати його право на законну здобич.

Вони буцнулися лоб у лоб, неначе два розлючені бики, і впали, дряпаючи й б’ючи один одного. Корак забув про ніж. Його шалена лють була безмежна, бо він, хоч і не усвідомлював цього, змагався не з самої тільки жадоби помститися чи люті — він був дорослим самцем, який бився з іншим самцем за самицю.

Атака мавпича була така навальна, що Корак схопив його,