Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

немовби вражений тим, що в нього може йти кров.

— Цього разу ти ще легко відбувся, — сказав Чан Ень. — Я не хотів, щоб веселощі скінчилися надто швидко.

Озеро Боян горіло немовби факел. Полум’яні стріли, снаряди й гарматний вогонь зробили небо червоним, а внизу зусібіч простягалися димові завіси, огортаючи Імперський флот саваном, ніби ховаючи його за брудно-сірою вуаллю.

«Зимородок» плив просто в туман.

— Принесіть мені його голову, — наказав Дзіньджа, не звертаючи уваги на нестямні крики пригнутися.

Решта флоту розосередилася по озеру, щоб зменшити уразливість до вогняних атак. Що ближче вони пливтимуть, то швидше полум’я перекинеться й на інші кораблі. «Морські яструби» і требушети починали відстрілюватися, випускаючи ракету за ракетою над «Зимородком» у непроглядну сіру стіну.

Але їхній розтягнений стрій лише ослабив республіканців супроти імперської тактики роїння. Крихітні латані-перелатані вітрильники прослизали між військовими кораблями Республіки й відтісняли їх ще далі один від одного, ізолюючи та змушуючи битися самотужки.

Імперський флот цілився передусім у баштові кораблі. Їхні вітрильники зусібіч атакували «Деркача» невпинним гарматним вогнем. Без підтримки власного вітрильника «Деркач» почав тремтіти на воді, як людина в передсмертній агонії.

Дзіньджа наказав «Зимородку» прийти на допомогу «Деркачеві», але він також опинився у пастці, відрізаний від флоту фалангою старих імперських човнів.

Дзіньджа раз за разом наказував стріляти з гармат, щоб пробити собі шлях. Але навіть обстріляні човни займали простір у воді, а це означало, що «Зимородку» лишалося тільки стояти й дивитися, як люди генерала Вовче М’ясо беруть «Деркача» на абордаж.

Команда «Деркача» від початку була виснажена й надто нечисленна. Люди генерала Вовче М’ясо прагнули крові. «Деркач» не мав жодного шансу.

Чан Ень люто кинувся на верхню палубу. Жинь бачила, як він піднімає над головою палаш і розтинає навпіл солдатову голову так точно, немовби розрізає кавун. Коли інший солдат скористався нагодою, щоб напасти на нього ззаду, Чан Ень розвернувся й так сильно всадив клинок йому в груди, що лезо вийшло в солдата зі спини.

Той чоловік був чудовиськом. Якби Жинь не боялася так сильно за своє життя, то напевно стояла б на палубі і просто дивилася.

— Спірлійко! — Адмірал Молкой показував на покинутий арбалет перед нею, а потім змахнув на «Деркача». — Прикрий їх!

Він сказав ще щось, але саме тієї миті хвиля гарматного вогню вистрелила з боку «Зимородка». Жинь дзвеніло у вухах. Вона кинулася до арбалета. Вона вже нічого не чула. Руки тремтіли, коли вона вкладала шворінь у паз.

Пальці зісковзували. Бляха, бляха, вона не стріляла з арбалета ще з часів Академії, вона ніколи не служила в артилерії й від паніки майже повністю забула, що робити…

Вона глибоко вдихнула. «Натягни. Прицілься». Примружилася, вдивляючись у палубу «Деркача».

Генерал Вовче М’ясо затиснув капітана на краю носа. Жинь упізнала капітана Салкхі. Мабуть, після того, як вони втратили у вогні в каналі «Ластівку», її перевели на «Деркач». У Жинь скрутило все нутро. Салкхі ще тримала зброю, досі відбиваючи удари, але навіть близько не дотягувала до потрібної сили. Жинь бачила, що Салкхі заледве втримує меча, натомість Чан Ень атакував її з млявою легкістю.

Перший постріл Жинь навіть не дістав до палуби. Вона правильно обрала напрямок, але помилилася з висотою, шворінь намарно відскочив від корпусу «Деркача».

Салкхі виставила меч, щоб заблокувати удар згори, але Чан Ень ударив своїм клинком так сильно, що вона випустила зброю. Тепер Салкхі була беззбройна, затиснута в пастці на носі корабля. Чан Ень повільно підходив до неї, осяйно посміхаючись.

Жинь уклала новий шворінь в арбалет, примружилася, навела ціль на голову Чан Еня. І натиснула на спусковий гачок. Шворінь пролетів над полум’яними водами і врізався в деревину якраз біля руки Салкхі. Капітан підстрибнула від шуму, інстинктивно розвернувшись…

Вона заледве встигла повернутися, коли генерал Вовче М’ясо вдарив клинком їй по шиї, майже стинаючи голову. Салкхі впала навколішки. Чан Ень нахилився й потягнув її вгору за комір, доки вона не опинилася за пів метра над землею. Він підтягнув її ближче, поцілував у губи і викинув за борт.

Жинь завмерла, спостерігаючи, як тіло Салкхі зникає у хвилях.

Течія навколо «Деркача» повільно стала багряною. Попри постійний потік стріл із «Сорокопуда» й «Зимородка», люди Чан Еня стинали голови команді, немовби вовча зграя, що напала на овець. Хтось поцілив полум’яною стрілою в топ щогли — і срібно-блакитний прапор «Деркача» спалахнув.

Тепер баштовий корабель повернувся проти своїх же кораблів. Його катапульти та запали були спрямовані не на Імперський флот, а на «Зимородок» і «Грифон».

Тим часом завдяки невеликим розмірам імперські вітрильники намотували кола навколо флоту Дзіньджі. У мілких водах величезні військові кораблі Республіки просто не мали маневреності. Вони безпорадно дрейфували, немовби хворі кити, доки зграя меншої риби розриває їх на шматки.

— Підведи нас до «Сорокопуда», — наказав Дзіньджа. — Ми мусимо втримати бодай один баштовий корабель.

— Ми не можемо, — сказав Молкой.

— Чому?

— На тому боці озера рівень води занадто низький. «Сорокопуд» сів на мілину. Ще трохи — і ми самі застрягнемо в мулі.

— Тоді принаймні забери нас від «Деркача», — випалив Дзінь­джа. — Ми вже майже застрягли тут.

Він мав рацію. Поки Чан Ень виборював контроль над «Деркачем», баштовий корабель віднесло так далеко в мілкі води, що він не міг звільнитися самостійно.

Але «Зимородок» і «Грифон» досі мали більше вогневої моці, ніж імперські човни. Якщо вони продовжать стріляти, то цілком можуть утвердити свою позицію на глибшому краю озера. Вони мусили це зробити. Не мали іншого вибору.

Однак Імперський флот зупинився навколо «Деркача».

— Що в біса вони роблять? — запитав Кітай.

Не схоже, що вони застрягли. Радше Чан Ень наказав своєму флоту лишатися на місці. Жинь оглядала палуби, шукаючи будь-яку активність — світлові сигнали, прапор — але нічого не побачила.

Чого вони чекали?

У верхній частині огляду крізь підзорну трубу майнуло щось темне. Вона ворухнулася, щоб зосередитися на щоглі.

На самісінькій верхівці стояв чоловік.

На ньому не було ані форми Міліції, ані форми Республіки. Він був повністю вбраний у чорне. Жинь заледве могла роздивитись обличчя. Сплутане, безладне кубло його волосся спадало на очі, а шкіра була водночас і бліда, і темна, поцяткована, мов розкришений мармур. У нього був такий вигляд, наче його підняли з океанського дна.

Він здався Жинь химерно знайомим, але вона не могла згадати, де його бачила.

— На що ти дивишся? — запитав Кітай.

Вона кліпнула в підзорну трубу — і чоловіка не стало.

— Там чоловік, — показала вона. — Я бачила його, він був просто он там…

Кітай спохмурнів, придивляючись до щогли.

— Який чоловік?

Жинь відібрало мову. Десь глибоко всередині неї зароджувався жах.

Вона згадала. Вона точно знала, хто то був.

На озеро опустився раптовий холод. Вода миттю взялася кригою. Вітрила «Зимородка» несподівано опали без жодних причин. Команда на палубі роззиралася, не розуміючи, що сталося. Ніхто не віддавав такого наказу. Ніхто не опускав вітрил.

— Вітру немає, — пробурмотів Кітай. — Чому тут немає вітру?

Жинь почула пронизливий свист. У неї все розпливлося перед очима, а потім до