Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

Розділ 21

Черговим вечором містер Нотрил спілкується з білявкою в чаті, посміхається екрану, а мене прямо бісить його вираз обличчя. Так і хочеться зробити щось капосне. Трохи подумала, пішла до себе переодягатися. Вибрала найкоротші джинсові шорти із нового набору одягу від Аліти, додала червоний топік. Повернулася, нібито взяти щось для перекусу. Він же сам казав, я можу почуватися як удома. Ось я виконую побажання.

Проходжуся по вітальні, поки містер Нотрил з посмішкою відповідає блондинці, облизую фруктове морозиво (чомусь у його морозилці такого найбільше). Все чекаю, що він зверне на мене увагу, а він голову не піднімає, набирає повідомлення у відповідь. Щоб привернути увагу, скинула папку зі столу, нахилилася, повернувшись до викладача попою, повільно піднімаю. Не бачу, дивиться він на мене чи ні, але хочу вірити, що так. Повернула папку на місце, обернулася, продовжую старанно облизувати морозиво. Містер Нотрил уже спостерігає за мною. Значить, попу, що стирчала, теж бачив. Це добре.

У його погляді запитання, але я вдаю, що цього не помічаю. Присіла на край столу, захоплено занурюю в рота витягнуте малинове морозиво, поглядаю на викладача.

- Хочете морозиво, містере Нотрил?

- Ні, Лаурі. Навіщо ти одягла червоний топ?

- Подумала, що носити його мені нікуди, зате можна вдягати вдома. А що? Вам не подобається?

- Мені здається, під ним має бути ще білизна, - він кашлянув у кулак.

- Все прикрите, містере Нотрил, - опускаю вниз голову, дивлюся на груди, що стирчать. – Так зараз усі ходять, це нове віяння моди. Чоловікам не соромно показувати соски, отже, жінкам також можна. Незабаром ми зовсім у правах зрівняємося, дівчата теж будуть без верху на пляжі. Це ж нормально.

- Я так не думаю, Лаурі. Одягни щось пристойне, не треба ходити тут у такому вигляді.

- Чому, містере Нотрил? – посмоктую кінчик морозива, дивлюся у вічі викладача.

Я його спокушаю. Він це розуміє.

У самої між ніг уже волого.

- Лаурі... Одягнися, - хотів сказати це грізним тоном, але йому не вдалося, я помітила.

- Ви вже закінчили розмовляти з білявкою?

- Так, Лаурі, закінчив. На неділю запиши вечерю.

Захотілося чинити опір. Не хочу, щоб містер Нотрил вечеряв з якоюсь білявкою. Він зі мною вечеряє щодня. Так і має бути.

Я не зрушила з місця, щоденник викладача до рук не перемістила, доїдаю залишки морозива. Зараз доїм і залізу на нього, примушу забути про білявку. Хай тільки спробує згадати якусь вечерю.

Нікому його не віддам. Він мій.

Містер Нотрил – мій.

Що зі мною відбувається?

Я божевільна.

Не можу розібратися у своїх почуттях. Мені здається, що я закохана в містера Нотрила, але раптом це через брак сексуальної розрядки? Може я просто обожнюю його, тому що він багато в чому мені допоміг? Він завжди добрий, уважний, піклується про мене. У нього неможливо не закохатися. Навіщо він усе це робив, якщо сам маю розуміти, що я в нього закохаюся?

Нам треба про це поговорити. Прямо зараз.

- Лаурі, ти не записала вечерю. Я можу і забути, а вдома чекатимуть.

- Вдома?

- Так, з Енірою листувався, це дружина мого брата. Вони чекають на нас у неділю на вечерю.

- Нас?

- Так, хочуть познайомитися з тобою, - він мені посміхається, а я намагаюся осмислити почуте.

- Ця блондинка – дружина вашого брата? - я здивована. - А навіщо ви з нею фліртуєте, містере Нотрил?

- Я не фліртував, Лаурі. Вона розповідала мені про нові фокуси Каллі та Джолі. Вони такі кумедні, я вже скучив, - тепер його посмішка стала мрійливою. – Еніра дала мені гарну пораду. Сказала, що я маю поговорити зі своєю призначеною і все їй розповісти. Як думаєш, вона права?

- Це гарна порада, містере Нотрил.

- Я теж так думаю, так що… Лаурі…

У двері голосно постукали. Ми обидва підскочили на місці і подивилися на двері. Нас ніби застукали на чомусь поганому, і тепер треба вигадати, хто куди ховатиметься. Прямо як в анекдоті про несподіване повернення чоловіка, коли у дружини в гостях коханець. Але у нас зовсім інший розклад.

- Містере Нотрил, це міс Качовскі, можна увійти? – чується голосне питання ззовні. – Я принесла вам лазанью. Містере Нотриле, ви вдома?

Ми переглядаємося з викладачем, я подивилася на своє незвичайне вбрання, він також оцінив його новим поглядом. Наші очі погодилися, що в такому вигляді показуватися стороннім не можна. Дверна ручка вже опускається вниз, але містер Нотрил на відстані тримає двері, щоб вони не відчинилися. Мабуть, ключ у замку він не провертає. Це дарма.

- Мені піти?

- Ні, Лаурі, допомагай відбиватися, - каже пошепки. – Скажи їй, що я дуже зайнятий. Тільки одягни щось.

- Тоді мені треба збігати до себе, це довго, - так само відповідаю пошепки.

- Стривай, - він зробив легкий жест пальцями і на мені виявився білий теплий халат. На автоматі затягнула на талії пояс.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍