Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

Глава 36

ГЕРМАН

– Красунчику, а можна поцікавитись? Якого ти нас сюди притягнув? – манірно запитала Міла, одна з колишніх сусідок Ельвіри.

     Герман переніс їх в ресторан Ноеля.

– Хочу поговорити з вами про вашу сусідку Ельвіру. Пам'ятаєте ще таку? – єхидно поцікавився він у дівчат.

– Пам'ятаємо. Тільки що тобі треба від неї? Ви ж ніби розійшлися? – обережно так поцікавилася Віккі.

– Ви давно її бачили? Можливо знаєте де вона зараз? – не звернув уваги на запитання Віккі Герман. 

  В нього не було часу все пояснювати. Він чітко відчував, що наближається щось жахливе, але от доказів ніяких не було. Батько так і не спромігся щось витрясти з Арія. І дозволу для обшук добитись не вдалося. 

  Випадок з Броньовиком виглядав як нещасний випадок. Провину за нього взяв на себе молодий маг, який накладав того дня закляття на тварюк. Він зізнався, що випадково пропустив Броньовика. Герман був на сто відсотків упевнений, що того мага шантажують, але довести це було нереально. 

   Його Віра зникла. Ніде її не було. А секретар Арія з милою посмішкою повідомила йому, що ректор Арій у відпустці й разом зі своєю нареченою відправився до її  родичів для знайомства.

  Можливо Гер і повірив би цьому. Але не після лікарні. Не після того, як вона витягла його з того світу просто попросивши про це. 

   Тоді вона була справжньою. І тоді, прийшовши до тями, Герман зрозумів очевидне. Вона боїться. Її чимось шантажують. Або кимось… 

– Недавно спілкувались, а що трапилось? – насторожено запитала Міла. Її манірність зникла безслідно.

– Трапилось те, що її ні де немає і я впевнений майже на сто відсотків, що вона потрапила у халепу та доказів в мене немає. Що вона вам говорила? Можливо щось розповідала?

– Та нічого не говорила. Тільки плакала увесь час, – важко зітхнула Міла.

– Ми теж зрозуміли, що в неї щось трапилось, але не хотіли тиснути на неї. Ельвіра не з власної волі з тобою розлучилась, оце я тобі точно можу сказати. Та більше ми нічого не знаємо, – розвела Віккі руками. – Ми запропонували їй свою допомогу та підтримку, але вирішили, що там щось дуже особисте, раз вона не бажає відкриватись.

– Там не особисте. Там щось жахливе. І з цим якось пов'язаний наш ректор.

– Арій? – Перепитала Міла. 

– Так. Ці всі умови, що він для неї створив, мають якусь мету. І я вже зламав голову в пошуках правди, – Герман нервово розкуйовдив своє волосся. – Її ніде немає, а секретарка хотіла мене сьогодні запевнити, що буцімто Ельвіра з Арієм вирушили знайомитись з її рідними. 

– Так можливо вони й справді закохані? Можливо це й приховувала Еля? Ну соромно їй було… – висловила припущення Міла та Віккі її перебила:

– Що ти верзеш? Як би діло було просто в коханні, то вона б розкололася та все нам розповіла. І ти взагалі пам'ятаєш її стан? Він був мало схожим на щастя від кохання.

   Суперечку дівчат перервав голосний оклик Ноеля, який направлявся до їхнього столика:

– Гер, ти знову відриваєш мене від важливих справ. Що на цей раз? Ооо, які дівчааата. Можливо мої справи вже й не такі важливі, – промуркотів ельф, сідаючи навпроти сусідок Ельвіри та підморгуючи відразу обом. Ті ж і собі відразу забулись про що секунду назад розмовляли й почали як можна ефектніше демонструвати свої принади. 

   Герману залишалося тільки очі закотити, дивлячись на цю потрійну виставу спокуси.

– Ноель це Міла і Віккі. Дівчата це Ноель. Я знаю, що у вас є багато спільного і ви зможете в цьому ще впевнитись. Тільки спочатку мені потрібна ваша допомога.

– А що трапилось? – поцікавився Ноель, переводячи свій лінивий погляд з бюста Міли на витончене обличчя Віккі.

– Ельвіра в не безпеці. Вона зникла разом з Арієм. Я впевнений, він причетний до того, що мене мало не нашинкував на салат Броньовик. І я на сто відсотків впевнений, що він шантажує її. Тільки не розумію для чого вона йому потрібна, – в декількох словах пояснив усе Герман.

– Цей Арій… Дуже слизький тип. Зрозумів це ще коли він мене вигнав з академії. Чим я можу тобі допомогти? – серйозно запитав Ноель.

    За що Гер завжди його поважав і цінував, так це за швидкість реакції. Йому не треба довго розжовувати й пояснювати. Він все розуміє з півслова.

– Ми теж для Елі на все готові. Є якийсь план виведення Арія на чисту воду? Ми зробимо все, що від нас залежить, – теж серйозно запевнила Германа Віккі, а Мілла ствердно кивнула поруч.

– Треба потрапити в його кабінет для початку. Він захищений як закляттями, так і спеціальними артефактами. Тож так просто туди не потрапити. А ще є секретарка, що як цербер днює там і ночує. Батько не зміг добитись дозволу на обшук, тому треба діяти не законно. Часу не можна втрачати. Його кабінет це єдина зачіпка. 

– Не уявляю як ти збираєшся туди проникати, але ми підстрахуємо, – посміхнулася Віккі.

– Візьмемо на себе секретарку, – впевнено додала Міла. 

– Ви читаєте мої думки, – криво посміхнувся у відповідь хлопець. 

– Дай і я спробую прочитати твої думки. Для мене відведено роль відмикача? – здогадався Ноель.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍