Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Лейтенант Кларенс заїжджав до нас учора, ми побалакали.
Так, про необхідність замкнути відвертаючий периметр їй повідомив молоденький поліцейський, блідий від пережитих потрясінь, а не літній завуч, який був надто сильно зайнятий покупкою квитків на потяг, щоб викроїти хвилинку і зателефонувати. Зате зранку весь інтернат став свідком потворного скандалу — Фокс накричав на неї за те, що йому не відкрили ворота. Пояснень, що повторювати ритуал активації можна лише через чотири години, завуч не сприймав — йому ТРЕБА було їхати. Місіс Гемуль малодушно шкодувала, що таки не виставила Петроса за ворота з валізою — тоді б вони вже були позбавлені присутності Фокса, який створював проблеми для всіх, але і про намір забрати свого підопічного завуч теж попередньо не повідомив.
— Необхідно заборонити стороннім доступ на територію!
— Ні. Я вже запросила спеціалістів НЗАМПІС для перевірки відвертаючого периметру — після ремонту огорожі частину Знаків необхідно обновити. Крім того, я організую лекцію з правил безпеки. Як ви думаєте, містер Тангор погодиться нам допомогти?
— Це безвідповідально!!!
— Лагодити периметр?
— … цей чорний нахаба…
— … врятував Михандрів. Ви це хотіли сказати?
Згадка про молодого мага дивно вплинула на містера Фокса. Він морщився, корчив неймовірні міни і починав трусити головою. Білі погано переносять стреси, але це видовище більше нагадувало нервовий зрив. А як інакше пояснити те, що кинувшись врятувати одну дитину, він цілком забув про долю сотень інших?
— Його ніхто про це не просив!
— Саме так. Він виказав турботу про інших, добровільно і свідомо. Його поведінка має стати для нас прикладом.
— Ви мене у чомусь звинувачуєте?
— Так. Ваш службовий обов’язок — турбуватися про дітей. Що ви зробили для виконання цього обов’язку?
— Ти ще занадто молода, дівчинко, тобі ще багато треба буде навчитися в цьому житті. Бувають ситуації, коли треба діяти рішуче, щоби врятувати хоча б менше. Ти багато кого втратиш, перше ніж помістиш це у своїй гарненький голівці.
Місіс Гемуль посміхнулася — цілитель, спеціалізація якого «медицина катастроф», формує в собі розуміння того, що таке неминучі жертви, в першу чергу. П’ять років практики, і ніхто краще за неї не міг провести тонку межу між мертвими і тими живими, які теж помруть, якщо їм не допомогти. Вона пам’ятала ту страшну пожежу в готелі «Паладіум», залізничну катастрофу під Туриком, сотні дрібніших інцидентів. Лише народження близнят змусило її змінити професію. Але ніколи (ніколи!) вона не ставилися до людей як до м’яса, навіть коли їм залишалося жити лише п’ятнадцять хвилин. Схоже, містер Фокс записав у неминучі жертви весь інтернат, що було, принаймні, самонадіяно.
— Я щось пропустила? Хтось помер? — Схоже, він не зрозумів її слів. — Михандрову необхідний чорний маг. Я була права, а ви помилялися.
Містер Фокс вибухнув невиразним монологом про чистоту помислів і гармонію буття. І ось що характерно: вчора ввечері навіть думки про те, щоб подзвонити і попередити її, у нього не виникло, навпаки, якби його воля — поїхав би, так нічого би і не сказавши. Місіс Гемуль нудило від самих лише звуків його голосу, але вона терпляче слухала, час-від-часу вказуючи на помилки в його міркуваннях. Білому невимовно важко наполягати на своєму, якщо він тільки не одержимий, їй хотілося згасити пристрасті, відпустити йому гріхи і виставити геть, але хай краще шумить тут, ніж бігає школою, лякаючи учнів і персонал.
Цієї людини треба позбавлятися, швидко, все-одно, з якого приводу. На жаль, взнавши, що спеціалісти НЗАМПІС усунули насущну загрозу, завуч різко передумав їхати геть і от тепер прийшов до неї в кабінет зі своїми дивними вимислами про неуникне зло. Таке враження, що він був упевнений — саме місіс Гемуль має повести себе якось інакше. О, так! В шухляді у директриси вже лежала вимога (вимога, а не прохання) до Ради Опікунів забрати зі школи неадекватного викладача. Через кілька хвилин викликаний спеціально для цього кур’єр відвезе цю вимогу в Артром. Найкраще було би з’їздити до опікунів особисто, але залишати інтернат, поки Фокс знаходиться тут, місіс Гемуль не наважувалася — інтуїція практикуючого мага буквально кричала про те, що треба бути обережним. Вона робить це лише заради дітей. І маленького Петроса завуч теж не забере, навіть якщо місіс Кормаліс взагалі не повернеться додому.
Глава 33
Я прийшов в михандрівський відділ «нагляду» о пів на десяту, як вихована людина (якщо чесно, мені просто хотілося переговорити з лейтенантом), але крихітна кімнатка була уже окупована чорними.
Горчак уже десь заробив прикрасу у вигляді підбитого ока. Щоби за один день знайти неприємності в такому тихенькому місті як Михандрів, треба бути справжнім бойовим магом! Від мадам Паркер (тепер ми прекрасно ладнали) я знав, що інцидент стався у тій самій єдиній місцевій пивній, яка, до того ж, не працювала після заходу сонця. Приїжджий чорний (на диво субтильної статури) посварився з власником закладу (на диво меланхолійним по натурі) і був викинутий за шкірку на вулицю «охолонути». Протиставити кремезному бровареві Горчак міг лише бойову магію, але був вчасно зафіксований колегами. (Думаю, страх того, що їм доведеться дотримуватися тверезого способу життя до кінця відрядження, стимулював їх набагато більше, ніж перспектива Кайданів Вибавлення для приятеля.) Зараз над бровою злощасного мага пролягла гірка складка — він намагався придумати спосіб, як не втрачаючи гідності, знову з’явитися в тій кнайпі.
Стільців не вистачало, тому лейтенант Кларенс стояв (дуже психологічно невигідна позиція). Я акуратно зняв з підвіконника вазонки з квітами і жестом запропонував йому пристроюватися поряд з собою.
— Ну що ж, — старшина посовгався, намагаючись зручніше влаштуватися на жорсткому стільці господаря кабінету, — будемо знайомитися?
Я непомітно ткнув лейтенанта пальцем і чекав на продовження, чистильник паузи не помітив і відрекомендувався першим:
— Старшина Отто Клеймор, мої помічники — Филип Горчак і Кін Риспин — група швидкого реагування полісантського регіонального відділу.
— Не Артромського? — уточнив я, це було важливо.
— Для цивільних — Артром, а ми сидимо в Полісанті, — вдоволено вишкірився Горчак.
Очевидно, якісь їхні місцеві заморочки, регіональний координатор у них все одно — Аксель.
— Томас Тангор, — скромно представився я, — позаштатний співробітник.
— Це як? — не второпав старшина.
— Це означає, що я працюю два дні на місяць.
«Чистильники» помовчали, намагаючись осмислити таку кричущу несправедливість.
— Ловко, — прокоментував старшина, — сподіваюся, те, що ми побачили, не є нормальним прикладом твоєї роботи?
Я знизав плечима і не опустився до безглуздих виправдань: ситуацію він добре розуміє і без мене, свої підколки хай залишить при собі. Клеймор, нарешті, відчув тиск і випростався на стільці:
— Я так розумію, справу можна закривати.
Як це характерно: тільки приїхав і вже збирається назад. І поїде
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.
