Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

що білий камінь у тій місцевості є об’єктом багатовікових забобонів. Нікого не заарештували, однак серед розбишак бачили велетенського негра. В іншому дописі зазначалося, що жодних слідів зниклого Ладісласа Волейка не виявлено.

Найгірше сталося наступної ночі, і Елвуд ніколи цього не забуде — через нервове потрясіння йому довелося навіть до кінця семестру припинити навчання у коледжі. Тоді йому здалося, що весь вечір за стіною метушилися щури, однак він не надто на те зважав. А потім, коли юнак уже бачив десятий сон, пролунали нелюдські крики. Елвуд скочив з ліжка, увімкнув світло і прожогом кинувся до Джилмена. Той нестямно волав, наче його діймали пекельні муки, і звивався всім тілом; на ковдрі з’явилася і почала збільшуватися кривава пляма.

Елвуд не наважився торкнутися свого друга, і поступово зойки та конвульсії припинилися. На той час Домбровський, Чойнський, Дероше, Мазуревич і пожилець з горішнього поверху товпилися у дверях кімнати, а дружину домовласник відрядив видзвонити доктора Малковського. Всі присутні зойкнули, коли раптом з просякнутої кров’ю постелі вискочило щось схоже на пацюка і стрімголов кинулося до свіжої діри поруч із кушеткою. Коли лікар приїхав і стягнув закривавлену білизну з тіла хворого, виявилося, що Волтер Джилмен мертвий.

Було б просто не по-людському вигадувати, що могло вбити Джилмена. У тілі прогризли справжню нору — хтось виїв хлопцеве серце. Домбровський був у відчаї через неможливість здихатися пацюків, тому відмовився від надії здати будинок в оренду і за тиждень разом із усіма давніми постояльцями перебрався до не менш убогого, але не такого старого будинку на Волнат-стріт. Нескоро вдалося заспокоїти Джо Мазуревича, бо пригнічений майстер не просихав, постійно щось скімлив і белькотів про привидів та інші страхіття.

Тої останньої страшної ночі Джо довго роздивлявся криваві пацючі сліди від кушетки Джилмена до діри у стіні. На килимі їх майже не було видно, однак між краєм килима і плінтусом залишався невеликий шматок голої підлоги. Там Мазуревич знайшов щось жахливе — або думав, що знайшов, — адже ніхто з ним не погоджувався, хоча сліди були щонайменше незвичайні. Сліди на підлозі справді відрізнялися від звичайних пацючих, але навіть Чойнський та Дероше не погоджувалися, що вони схожі на відбитки чотирьох крихітних людських ручок.

Будинок цей більше ніколи не винаймали. Щойно виїхали постояльці, він почав занепадати: його уникали і через давню лиху славу, і через страшенний сморід. Можливо, отрута Домбровського нарешті подіяла, бо невдовзі після його від’їзду будинок перетворився на справжній головний біль для сусідів. Представники санітарної інспекції встановили, що сморід іде від забитих порожніх приміщень над стелею і поруч зі східною частиною мансарди, і припустили, що там повно дохлих пацюків. Утім, на думку інспекторів, не варто було марнувати часу і розбирати перестінки для дезінфекції забитих приміщень, позаяк сморід найближчим часом має минути сам по собі, та й місцина була не із тих, де надто переймаються санітарними нормами. І справді, місцеві нерідко розповідали, що з початком травня та після Дня всіх святих відчували страшенний сморід з горища відьминого дому. Сусіди звикли нарікати на таку незручність, і вона стала ще одним доказом лихої слави цього місця. Врешті-решт міська влада оголосила будівлю непридатною для проживання.

Сновидінь Джилмена і всього, що з них випливало, так і не зуміли пояснити. Елвуд, чиї думки про описані події близькі до божевілля, восени повернувся до коледжу, а в червні наступного року закінчив навчання. Він спостеріг, що у місті майже припинилися балачки про привидів і що після смерті Джилмена не було ніяких чуток про появу старої Кезаї або Бурого Дженкіна. Щоправда, подейкували про дивні звуки у покинутому будинку, але про це говорили стільки, скільки стоїть сам дім, а коли подальші події дали поштовх новим розмовам про старі жахи, Елвуда, на щастя, у місті не було. Звісно, він пізніше про все дізнався і невимовно мучився від здогадів і чорних думок, однак це було не так погано, як перебувати тієї миті поруч чи побачити все на власні очі.

У березні 1931 року потужний буревій зірвав дах і зруйнував димар порожнього дому, і купа битої цегли, почорнілої і вкритої мохом дранки, гнилих дощок і балок обвалилася на горище, а далі — всередину будинку. Увесь горішній поверх був завалений уламками, але ніхто і не думав прибирати сміття, допоки не настане час зносити ветху споруду. Ця мить настала наприкінці грудня, коли кімнату Джилмена розчищали кілька неохочих і настраханих робітників, отоді й поповзли різні чутки.

Серед купи сміття, що обвалилося крізь похилену стелю, робітники знайшли кілька предметів і негайно викликали поліцію. Полісмени, своєю чергою, мусили викликати слідчого і вчених з університету. Знайшли кістки — роздроблені й потрощені, однак, поза сумнівом, людські і вочевидь нещодавнього походження. Це відверто суперечило тому факту, що з’явитися вони могли лише з низенької комірчини із похиленою підлогою на горищі, до якої впродовж багатьох років не заходила жодна людина. Коронер зробив висновок, що частина кісток належала дитині, а решта — знайдена разом із напівзогнилими клаптиками тканини бурого кольору — невисокій на зріст згорбленій літній жінці. Ретельні пошуки серед уламків дозволили знайти багато крихітних кісток щурів, яких зачавило під час обвалу, а також і давніші пацючі кістки, потрощені чиїмись іклами так дивно, що це не могло не стати предметом палких суперечок і припущень.

Серед іншого знайшли фрагменти багатьох книжок і паперів упереміш із жовтуватим порохом, на який перетворились іще давніші папери та книжки. Усі ті фрагменти стосувалися чорної магії у її найстрашніших і найбільш незвичайних проявах, і очевидно нещодавнє походження декотрих знахідок дотепер є не меншою загадкою, аніж знайдені там людські кістки. Ще більша загадка — нерозбірливий архаїчний почерк на більшості паперів, один і той самий, хоча, судячи з водяних знаків та стану, їх писали протягом щонайменше 150–200 років. Утім, для багатьох найзагадковішими є знайдені серед уламків дивні предмети незрозумілого походження, чию форму, матеріал, спосіб виготовлення і призначення не вдалося розпізнати — якісь понівечені більше, якісь менше. Один з таких предметів викликав глибоке зацікавлення у викладачів університету — дуже пошкоджена дивовижа, цілком подібна до іншої, переданої Джилменом до музею коледжу. Відрізнялась вона тим, що була більшого розміру, виготовлена з якогось незвичайного блакитного каменю, а не з металу, і мала п’єдестал з ієрогліфами, які поки що не вдалося розшифрувати.

Археологи з антропологами і далі намагаються витлумачити дивні накреслення, вирізьблені на розбитій чаші з легкого металу, на внутрішній поверхні якої виявили зловісні руді патьоки. Іммігранти і довірливі бабусі просторікують про знайдене серед уламків нікелеве розп’яття сучасної роботи на розірваному ланцюжку. Вражений Джо Мазуревич впізнав у ньому те, яке він кілька років тому дав бідолашному Джилмену. Дехто вважає, що хрестик притягли на закрите горище пацюки, інші припускають, що він увесь цей час лежав на підлозі в якомусь кутку кімнати, де колись жив юнак. Але дехто, серед них і сам Джо, висуває настільки дикі й фантастичні теорії, що й не варто говорити.

Коли зруйнували похилу переділку в кімнаті Джилмена, у закритому трикутному приміщенні між кімнатою і північною стіною будинку виявилося значно менше уламків, ніж можна було сподіватися, навіть якщо брати до уваги невеликі розміри цього закапелку,