Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

Розділ 36.

Олеся крокувала коридорами офісу, намагаючись не виявляти хвилювання. Компанія пана Сапсана вражала: стильний сучасний інтер'єр, просторі приміщення, у кожному відділі кипіла робота. Усе виглядало солідно, серйозно. Тут відчувався порядок, жорстка дисципліна і бездоганна організація. Усе в дусі Максима.

Альбіна крокувала поруч, як і раніше з незмінним блокнотом у руках. Вона виконувала свою роботу професійно, чітко розповідаючи про структуру компанії, її проєкти, основні напрямки бізнесу. Але Олеся не могла позбутися відчуття, що її супроводжують не тільки з ділових міркувань.

— У вас із шефом, здається, доволі теплі стосунки, — зауважила Альбіна, окинувши Олесю уважним поглядом.

Олеся ледь помітно напружилася.

— Пан Сапсан — мій замовник. Я займаюся його проєктом.

— Ось як? — У голосі секретаря прослизнуло щось схоже на легке глузування. — А Максим Володимирович представив вас, як свою наречену.

Олеся різко розвернулася, здивовано піднявши брови. Така безцеремонна цікавість з боку малознайомої людини її відверто вражала.

— А вам яке діло?

Альбіна не зніяковіла. Лише злегка повела плечима.

— О, жодної. Просто цікавлюся.

Ця наполегливість почала дратувати. Олеся ніколи не обговорювала особисте життя зі сторонніми, а вже тим паче не збиралася посвячувати в нього секретаря Максима.

— Мені здається, це виходить за рамки ділової розмови, — рівно відповіла вона.

Альбіна трохи схилила голову набік, вивчаючи її реакцію.

— Не подумайте нічого поганого. Просто не хотілося б, щоб ви обпеклися. Шеф... Він не той чоловік, який будує довгі стосунки.

Олеся відчула, як усередині неприємно стиснулося. У пам'яті спливло знайомство з колишньою Максима на балу — та теж «просто попереджала» з жіночої солідарності. Тепер же її пронизала тривожна думка: невже й Альбіна закохана в Максима? Утім, це було цілком можливо. Він — привабливий, заможний, упевнений у собі чоловік, і багато хто мріяв про місце поруч із ним. Але лише деякі вшановувалися його уваги.

У голову закралася ще одна підозра: а раптом саме секретарка була автором анонімного повідомлення, яке надійшло їй на телефон? Ці сухі, різкі слова — «Залиш мого чоловіка в спокої» — не давали спокою. Чи могла це бути Альбіна? Цілком.

— Ваші коментарі недоречні й непрофесійні, — сухо відгукнулася Олеся.

Розмову було закінчено. Альбіна зрозуміла це і більше не намагалася торкнутися особистих тем.

Вони закінчили обхід офісу, і Олеся попрямувала назад до кабінету Максима, подумки добираючи слова, щоб поділитися з ним першими враженнями та ідеями, що виникли. Але, дійшовши до дверей, відчула, як телефон у кишені завібрував.

Вона дістала його і глянула на екран. Нове повідомлення з незнайомого номера.

Олеся примружилася і відкрила чат.

Текст був коротким.

«Невже ти забереш у дитини батька?»

До нього додавалася фотографія.

Знімок УЗД.

Світ перед очима поплив.

Це... Що це означає?

Олеся не могла зрушити з місця — ніби невидимі кайдани скували її тіло. Крижана грудка в грудях ставала дедалі важчою, опускаючись донизу, скручуючи нутро в болісний вузол. Серце забилося швидше, а у скронях закололо гострими голочками болю. Вона відчувала, як холодний страх пробирається під шкіру, сковуючи рухи, паралізуючи волю. Невже, це правда? Хтось носить дитину Максима?

Думки металися, не даючи логічно подумати: «А як же ми?! Як же наші стосунки? Адже все було так казково і неймовірно прекрасно! Це кінець?»

Олеся зробила крок назад, машинально озираючись, немов намагаючись зрозуміти, чи не побачив хтось її замішання. Але Альбіна з кимось листувалася в телефоні, не дивлячись на гостю.

Горло здавило лещатами, у вухах зашуміло. Олеся не могла зараз іти до Максима. Їй потрібно було прийти до тями.

Ривком розвернувшись, вона попрямувала в бік туалетної кімнати.

***

Максим, закінчивши розмову з юристом, отримав підтвердження, що заяву в поліцію подано, і детектив прибуде за годину. Важливий крок зроблено, і Максим трохи перевів дух.

Маючи намір зазирнути у фінансовий відділ і, можливо, зустріти Олесю дорогою, він уже піднявся з крісла, але раптово згадав про нерозібрані папери. Серед них напевно були рахунки, які потребували його підпису. Сьогоднішній день був перевернутий з ніг на голову — звичний розпорядок дав збій, поступившись місцем хаосу.

Максим важко видихнув, провів рукою по обличчю і повернувся до столу. Відкривши теку з кореспонденцією, він почав швидко перегортати документи, але раптово погляд зачепився за конверт із позначкою «Конфіденційно»...

Зацікавившись, він розкрив конверт і дістав із нього знімок. Зображення здавалося розмитим, з неясними контурами. Насупившись, він намагався зрозуміти, що перед ним. Перевернув аркуш, потім знову повернув у попереднє положення, вдивляючись у ледь помітні тіні й лінії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍