Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

би, досить дивний факт: смерть 44-річного білогвардійського генерал-лейтенанта Я.О. Слащова припала на 11 січня 1929 року, тобто на рік висилки Лева Троцького із СРСР.

Сталін прибирав людей, які знали правду про прихід більшовиків до влади та їх боротьбу за цю владу в 1918–1921 роках. Він збирався переписувати той період історії; отож, зайві свідки йому були не потрібні.

Звернімо також увагу, що Михайла Фрунзе, по суті, людину Леніна і Лева Троцького, бо командувач фронту не міг бути призначений без згоди Лева Давидовича — Міністра оборони та члена Політбюро ВКП(б), знищили у жовтні 1925-го в московській кремлівській лікарні під час операції. Галина Серебрякова, яка була добре знайома з самим Фрунзе та його сім’єю, розповіла про те ще в далекому 1956 році письменникові Зуєву-Ординцю.

Останнє, на що хочу звернути увагу читачів, то це на так звані більшовицькі 13 та 14 армії. Справа в тому, що це насправді «фіктивні армії». Існував тільки номер військового формування, а бойових сил у ньому не було. І це не вигадка. Послухаємо самих більшовицьких академіків:

«С 6 марта по 15 августа 1919 Щ(орс) командовал 1-й Украинской советской дивизией… С 21 августа 1919 Щ(орс) — командир 44-й стрел(ковой) дивизии…» [25, т. 29, с. 543].

Все це відверта більшовицька брехня, 1-ша Українська дивізія була перейменована на 14 стрілецьку дивізію, тому Щорс і не погоджувався деякий час на те перейменування. Більшовики не могли сприймати словосполучення «1-ша Українська дивізія». Радянським академікам підкинули тезу про «44-ю стрелковую дивизию» свідомо. Таким чином автоматично збільшувалась на 30 дивізій більшовицька армія. І не треба нічого пояснювати! Отака підла манера московитів…

Більшовицький план про знищення самого Нестора Івановича Махна та його армії був розроблений заздалегідь Леніним і Троцьким. На мою переконливу думку, цей план був затверджений на закритому, таємному засіданні російського більшовицького Політбюро. Такі люди, як Лев Троцький, не вміли прощати образ!

«По приказу М.В. Фрунзе 25 нояб(ря) 1920 началась ликвидация махновщины, 1 декабря 1920 крымская группа махновцев была уничтожена…» [25, т. 15, с. 525].

І тут московити свідомо збрехали! Найкращі люди Нестора Івановича зуміли таки вирватися із закупореного більшовиками Криму та приєднатися до Махна. Вони ще два роки воювали з більшовиками, та змушені були таки відійти за кордон. А Махно, який двічі рятував більшовиків від краху, помер 1934 року в Парижі, на вигнанні.

Частина дев’ята

ВЕЛИКІ ВОЇНИ УКРАЇНИ (ХХ СТОЛІТТЯ)

Україна може гордитися своїми славетними синами, які брали до рук зброю у різні віки та захищали її честь. Про великих українських воїнів XX століття хочеться замовити слово тому, що більшу частину минулих сто років ми були бездержавною нацією, але навіть за таких умов народ зумів породити славних звитяжців. Певна річ, про усіх ми розповісти не зможемо, тому наперед прошу вибачення в тих, кого не згадаю. Але, на моє тверде переконання, всі ті, про кого скажу тепле, добре слово — гідні люди, тож маємо схилити перед ними свої голови. Назву тільки чотирьох.

Ось їх прізвища та імена:

1. Генерал Роман Шухевич

Легендарний командувач Української Повстанської Армії. Ми досі не розуміємо, яка титанічна особа прихована за цими словами! Людина, не маючи підтримки держави, зусібіч оточена ворогами, спираючись тільки на український народ, зуміла створити стотисячну Повстанську армію і, очолюючи її, вела впродовж 8-ми років страшну, жорстоку боротьбу за незалежність українського народу.

Роман Шухевич «народився 1907 року у Львові в родині адвоката Осипа Шухевича та його дружини Євгенії. Шухевичі належали до тих родин, які становили кістяк української спільноти на Західній Україні перед Першою світовою війною» [224, с. 3–4].

Не будемо розповідати про хід Першої світової війни, захоплення Львова російською царською армією, винищення нею свідомих українців; потім, після відступу, у червні 1915 року, пошук австрійцями «шпигунів» серед українців, про створення Західно-Української Народної Республіки та службу в ній батька Романа Шухевича, про поразку Української Революції тощо. Звичайно, все те наклало великий вплив на молодого Романа.

«1926 року відбулася подія, яка визначила політичну ситуацію в Польщі (котра захопила Західно-Українську Народну Республіку перед тим, а після підписання з Росією Ризького мирного договору в 1920 році розділила з нею Україну. — В.Б.) на весь час аж до початку Другої світової війни. У травні відбувається переворот, і до влади приходить Юзеф Пілсудський. Саме ця людина фактично забезпечила польську незалежність міжвоєнного періоду, досягнувши цього саме внаслідок збройної боротьби. Спочатку Пілсудський організував і очолив «Легіони Польські», з яких після розвалу Австро-Угорщини і падіння Німеччини сформував польську армію… Ключові позиції в уряді отримали соратники Пілсудського ще з часів Легіонів…» [224, с. 34].

 Генерал Роман Шухевич

Пілсудський, після приходу до влади, з українцями повівся жорстоко. Створені нашими батьками й дідами організації (спочатку УВО, а потім — ОУН), він люто переслідував. Між поляками та українцями почалася боротьба. При створенні ОУН Романа Шухевича обрали до верхньої ланки її керівництва — військовим референтом.

«Перш ніж братися за виконання обов’язків військового референта, Роман Шухевич мусив визначити найефективнішу тактику. При цьому він виходив з досвіду 1917–1921 років. При попередній спробі здобути державність фатальною стала відсутність власної професійної боєздатної і оснащеної армії, а також психологічна неготовність значної частини українців до збройної боротьби. Було зрозуміло, наступний шанс теж міг з’явитися тільки у разі нової війни, підготовка до якої була на порядку денному…» [224, с. 35].

Поки великі держави готувалися до війни, Роман Шухевич почав планувати вбивства деяких представників держав-окупантів України. Йшли 30-ті роки фатального ХХ-го століття. Шухевич у той час навчався у Львівській Політехніці. Отримав фах інженера.

1930-го Роман, ще будучи студентом згаданого вишу, одружився з Наталкою Березинською, з якою народили двох дітей: Юрій (1933) та Марія (1940).

У 1940 році організація ОУН (Організація Українських Націоналістів) розкололася на дві частини, тому що голова ОУН Мельник відхилив вимогу «крайовиків», тобто членів ОУН з України, про усунення з Центрального Проводу (керівництва) «крайовика» Ярослава Барановського, підозрюваного у зв’язках з братом Романом, «який здав польській поліції багато відомостей про діяльність ОУН» [224, с. 95].

«Після цієї розмови (останні переговори «крайовиків» з Андрієм Мельником пройшли в Римі. — В.Б.) відбулося ще дві зустрічі з Мельником, на останню з яких прибув Роман Шухевич. Він привіз фотокопії документів, які доводили вину Барановського. Але навіть докази не переконали Мельника…

10 лютого 1940 року у Кракові зібралися збори… всіх колишніх і теперішніх голів та членів Крайової екзекутиви. Оунівці ухвалюють резолюцію, згідно з якою очільником організації стає Степан Бандера. Того ж дня лідер формує Революційний провід, куди входить і Роман