Читати книгу - "Егоїстичний ген"

мов гірчиця, дають жару фрицам (або томмі) за першої ж ліпшої нагоди.

З погляду генералів взаємна співпраця була небажаною, бо вона не сприяла виграти війну. Але стосовно певних солдатів з обох сторін вона була вельми бажаною. Вони аж ніяк не хотіли гинути. Щоправда — і це не суперечить іншим умовам виграшу, необхідним, аби ситуація була справжньої дилемою в’язня, — вони, мабуть, погоджувались із генералами, що краще виграти війну, ніж програти. Проте перед кожним солдатом не стояв такий вибір. Результат цілої війни навряд чи значно залежить від дій окремого солдата. Взаємна співпраця з ворожими солдатами на нічийній землі найбільше впливає на вашу власну долю, причому значно краще за взаємну зраду, навіть якщо з певних патріотичних чи дисциплінарних причин вам кортіло б зрадити (ЗС), якби це можна було вчинити безкарно. Виглядає так, що саме ця ситуація була справжньою дилемою в’язня. Можна було очікувати появи чогось подібного на «око за око», тож саме так і сталося.

Локально стабільною стратегією в будь-якій конкретній частині лінії окопів не обов’язково була саме «око за око». Адже це лише одна з родини «чемних», «мстивих», але «вибачливих» стратегій, всі з яких, навіть якщо вони технічно не стабільні, щонайменше погано піддаються сторонньому проникненню після своєї появи. Наприклад, згідно з однією тогочасною доповіддю, на локальній ділянці фронту виникла стратегія «три ока за око».

Вночі ми вибираємося за передню лінію окопів… Німецькі ремонтні бригади вибираються теж, тому стріляти вважається дурним тоном. От же гидота — ті гвинтівкові гранати… Якщо така прилетить в окоп, то може вбити аж вісім чи дев’ять людей… Але ми ніколи не використовуємо свої, якщо тільки німці не надто набридають, бо за їхньою системою помсти на кожну нашу у відповідь летить три.

Для будь-якої стратегії з родини «око за око» важливо те, що гравці отримують покарання за зраду. Вони завжди мають хотіти помсти. Демонстрація схильності до помсти була виразною рисою й у системі «живи сам і дай жити іншим». Влучні стрільці з обох сторін демонстрували свою небезпечну віртуозність не на солдатах ворога, а на неживих мішенях поблизу них, за прикладом вестернів (на кшталт гасіння пострілами полум’я свічок). Здається, що ми ніколи не отримаємо задовільної відповіді на те, чому дві перші бойові атомні бомби — всупереч гучним протестам провідних фізиків, відповідальних за їхню розробку, — були використані для руйнування міст, а не певній демонстрації, еквівалентній ефектній стрілянині по свічках.

Важливою особливістю стратегій типу «око за око» є те, що вони вибачливі. Як ми вже пересвідчилися, це допомагає в зародку заглушити довгу та збиткову серію взаємної помсти, не даючи набратися сил. Важливість відмови від помсти демонструє ось такий спогад британського (немов у вас залишаться хоч якісь сумніви після першого ж речення) офіцера:

Я пив чай з ротою А, коли ми почули гучний гамір та пішли перевірити, у чому річ. Ми побачили наших хлопців і німців, що перегукувалися, стоячи кожні на своїх брустверах. Раптом пролунав гарматний залп, але шкоди нікому не заподіяв. Звичайно, обидві сторони поховалися в окопах, після чого наші хлопці почали лаяти німців. Аж тут раптом якийсь хоробрий німець виліз на свій бруствер та прокричав: «Нам дуже шкода, що так сталося; сподіваємось, ніхто не постраждав. Ми не винні — то все клята пруська артилерія».

Аксельрод зазначає, що таке вибачення «виходить далеко за межі самої спроби уникнути помсти. Воно засвідчує внутрішній жаль щодо того, що була порушена атмосфера довіри, а також демонструє занепокоєння, що хтось міг постраждати». Безумовно, цей німець був вартий захоплення та напрочуд хоробрий.

Аксельрод також наголошує на важливості передбачуваності та ритуалу для підтримки стабільної схеми взаємної довіри. Яскравим прикладом цього був «вечірній постріл» британської артилерії з регулярністю годинникового механізму на певній ділянці лінії фронту. За словами німецького солдата:

Він лунав о сьомій — так регулярно, що по ньому можна було звіряти годинник… Снаряд завжди влучав у ту саму ціль на точно виміряній відстані: ніколи не відхилявся вбік, без перельотів чи недольотів… Були навіть деякі цікаві хлопці, які виповзали з окопів… незадовго до сьомої, аби побачити вибух.

Як показує наступний звіт з британської сторони, німецька артилерія робила те саме:

Вони [німці] настільки регулярно вибирали цілі, час обстрілу та кількість залпів, що… полковник Джонс… знав з точністю до хвилини, де й коли впаде наступний снаряд. Його розрахунки були дуже точними, і він міг робити те, що здавалось непосвяченим штабним офіцерам великим ризиком, знаючи напевно, що обстріл припиниться раніше, ніж він досягне того місця, що обстрілюється.

Аксельрод зазначає, що такі «ритуали формальної та рутинної стрілянини становили подвійне повідомлення. Вищому командуванню вони нагадували про агресію, а от ворогові — про мир».

Система «живи сам і не заважай жити іншим» могла бути розроблена завдяки переговорам свідомих стратегів за круглим столом. Насправді, трапилося інакше. Вона постала у результаті низки локальних угод через реакцію людей на поведінку одне одного; деякі солдати, мабуть, і не підозрювали, що щось відбувається. Це не має нас дивувати. Стратегії в комп’ютері Аксельрода були очевидно несвідомими. Саме їхня поведінка визначала їх як «чемні» або «підступні», «вибачливі» або «невибачливі», «заздрісні» або навпаки. Ці якості могли бути притаманні програмістам, які розробляли стратегії, але це не має великого значення. Навіть напрочуд підступна людина легко могла запрограмувати в комп’ютері «чемну», «вибачливу», «незаздрісну» стратегію. І навпаки. «Чемність» тієї чи іншої стратегії пізнається за її поведінкою, а не завдяки її мотивам (бо вона не має жодного) і не за особистістю її автора (який на час запуску програми в комп’ютері відступає на задній план). Комп’ютерна програма може поводитись подібно до стратегії, нічого не знаючи про неї або про будь-що.

Ми, певна річ, дуже добре знаємося на ідеї несвідомих стратегів або, принаймні, стратегів, чия свідомість (якщо вона взагалі існує) незначна. Несвідомих стратегів на сторінках цієї книги повно-повнісінько. Програми Аксельрода є чудовою моделлю того, як ми протягом усієї цієї книги думали про тварин та рослин, а також, по суті, про гени. Тому цілком природно запитати, чи можна застосувати його оптимістичні висновки — про успіх незаздрісної, вибачливої чемності — також у світі природи. Відповідь є позитивною — звичайно, можна. Єдиними умовами є те, що природа має іноді влаштовувати ігри в дилему в’язня, що тінь майбутнього має бути довгою, і що ігри мають бути з ненульовою сумою. Ці умови, безумовно, дотримуються у всіх царствах живого.

Ніхто й ніколи не стане заявляти, що бактерія є свідомим стратегом, проте бактеріальні паразити, схоже, ведуть нескінченні ігри в дилему в’язня зі своїми