Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

(Про наслідки невідповідності парсуни реальному вигляду людини — див. оповідання «Меч призначення» з однойменної збірки.)

На половину пострілу з лука — до уніфікації мір довжини, як відомо, при коротких вимірах використовували «мову тіла» («сажень», «п’ядь», «стопа» тощо); для відстаней більших — стандартизовані дистанції, які можуть бути зведені до більш-менш однорідних величин (відстань, пройдена конем чи людиною від сходу до заходу сонця тощо). Відстань, на яку летить стріла, випущена з лука, «перестріл» — з цих останніх і становить десь 60–80 метрів.

Кмети — у Середньовіччі: вільні селяни-землероби, члени общини із земельним наділом; одночасно, у межах етико-правової системи середньовіччя — «підлий люд», нижчі щаблі суспільства в сенсі обсягу влади, яку вони мають у своєму розпорядженні. Цей мотив — протиставлення «благородного» бою проти чудовиська, яке ведуть рицарі та вельможі, із «підлими» замашками низів суспільства будуть використані Сапковським в оповіданні «Межа можливого», що входить у збірку «Меч призначення».

Мосьпане — Сапковський дуже чітко розділяє різні форми звернення героїв книги один до одного відповідно до їхнього статусу. «Мосьпане» (у звичному значенні «милостивий пане добродію») використовується при взаємному зверненні представників нешляхетних верств, або при зверненні до них з боку того, хто займає вищу позицію; інколи це звернення може використовуватися як навмисна образа (наприклад, при зверненні до людини шляхетного походження). За необхідності підкреслити професійно-статусні характеристики співрозмовника використовується форма «майстре» (наприклад, на сторінках книжки найчастіше так звертаються до барда й поета Любистка). При зверненні до вищого за себе часто використовується форма «пане» (воно ж з’являється за необхідності створити офіційну дистанцію із тим, з ким розмовляють), а при розмові із особою князівської чи королівської крові — «Ваше Величносте». Звернемо увагу на те, що відьмак досить часто при розмові із вельможними чи важливими особами опускає шанобливу форму звернення, говорячи до них просто за статусом (як то: «бургомістре», «каштеляне» тощо).

…мусить носити на шиї сапфір, краще за все — інклюз, на срібному ланцюжку — згідно із середньовічними уявленнями про магічну силу каміння, сапфіри, з одного боку, дають людині рішучість і відчайдушність, зміцнюють її дух (тому, наприклад, їх оправляють у руків’я зброї), з іншого — захищають від страху, зради, наклепу. Також вважалося, що вони роблять людину спокійною, приборкують пристрасті.

Гілочки ялівця, ліщини та жарновця — перераховано рослини, які мають у народній медицині властивості очищення, захисту від злих сил, уроку та чар.

Суміш … з чемериці, блекоти, глоду та молочаю — глід використовувався у народній медицині перш за все у любовній магії (образ колючого куща, що чіпляється до одягу й тіла) та як засіб зв’язування окремих інгредієнтів, в’яжучий засіб, а античний ботанік та лікар Діоскорид вважав його панацеєю проти усіх хвороб; чемериця була засобом, за допомогою якого вгамовували біль, лікували меланхолію та епілепсію, вважалося, що вона очищує кров; молочай використовується як засіб проти ран та виразок; блекота стосувалася, згідно із народними переконаннями, загострення відчуттів (аж до можливості віщувань), вона ж, як вважають, могла входити до складу зілля Цирцеї, за допомогою якого ця чарівниця перетворила на свиней товаришів Одіссея. Чемериця, молочай і блекота є, крім того, отруйними рослинами (а блекота до того ж — смертельно небезпечною).

Суміш беладони, аконіту, очанки — беладона у народній медицині використовувалася, зокрема, із косметичними цілями: закапана в око, вона призводила до розширення зіниці; аконіт використовувався як засіб для зупинення крові та як знеболювальне; очанка активно застосовувалася при хворобах очей — аж до лікування сліпоти; усі три трави — отруйні рослини (а беладона, разом із блекотою і дурманом, використовувалася ще й для так званої «мазі відьом»).

Пахолок — нижчий щабель серед збройних слуг, безпосередньо залежних від свого господаря чи володаря. Назвати так людину, яка не є формально на службі чи служінні — пряма й безпосередня образа.

…поки я тобі плазом по пиці не дав — погроза побити когось плазом зброї (чи то — негострою, пласкою її частиною, не наражаючи людину на небезпеку) є безумовною образою; так вчиняють із тими, із ким вважають недостойними схрестити зброю (нагадаємо, що довга клинкова зброя вважалася у середньовіччі «білою», чи то шляхетною — і не повинна була застосовуватися до недостойних супротивників).

Черепаховий камінь, агат — згідно із уявленнями середньовічної магії, агат черепахового забарвлення (малюнок на ньому нагадує панцир черепахи) захищає свого власника від магічних дій, нейтралізує магію й обертає її проти самого чаклуна.

Голос розуму-2

Неннеке — треба відзначити схожість імені головної жриці Мелітеле із кашубським «Nenke» й українським «ненька».

Мелітеле — один з варіантів імені литовської богині кохання, вільної любові та флірту, що як «литовська Афродіта» з’являється на сторінках капітальної праці Теодора Нарбута «Стародавня історія литовського народу»; там само згадується і Мелітеле (як прусська варіація імені Мільда: «Стародавні пруси звали її Мелітеле, що значить Малесенька»). Утім, відомий дослідник О. Брюкнер звинувачував Т. Нарбута у тому, що той вигадав більшу частину пантеону зі своїх праць — включно із Мелітеле. Саме ім’я пов’язують із литовським «mylēti» — «любити». Із назвою «Мелітеле» у 1829–1830 рр. виходив літературний альманах, де містилися, між іншим, поезії А. Міцкевича, Ю. Словацького тощо.

Дещиця істини

В основу оповідання покладено фабулу європейської казки «Красуня й чудовисько». Подібний сюжет відомий ще з часів Апулея, однак першою авторкою цієї казки вважається французька письменниця Габріела-Сюзан Барбот де Вільньов, яка видала її в 1740 р. Класичний варіант цієї історії відомий в авторстві Жанни-Марі Лепренс де Бомон, яка в 1756 р. опублікувала скорочений варіант казки мадам де Вільньов.

Сушений букетик борцю — тут є необхідність вказати, що народні назви борцю (аконіту) часто пов’язані із смертельною небезпекою його для вовків та собак (його народні назви в різних традиціях це «вовчий корінь», «воскобій», «псове зілля», «псова смерть» тощо). Античний лікар та ботанік Діоскорид відзначав, що борець вживали для отруєння вовків, пантер та інших диких звірів.

…зауважив, що воно з винограду, а не з яблук — історик Ф. Бродель у праці «Матеріальна цивілізація, економіка й капіталізм» відзначав, що розподіл середньовічної і ранньомодерної Європи на «культурний південь» і «грубу північ» проходив й по лінії різниці у звичних для тієї й іншої території напоїв. Північ у цьому разі пила алкогольні напої, зроблені з жита або з яблук, — на відміну від виноградних напоїв півдня.

…як сморід за затяжним військом — в умовах професійної рицарської армії ставлення до затяжного війська, куди потрапляли непрофесіонали, які не мали відповідного навчання та реманенту, було досить презирливим. Різницю між