Читати книгу - "Таргани"

він зник за хмарою? З пістолета зірвалася крапля. Знову манговий дощ? Харрі спробував піднятися ще на сходинку, відчув, як шалено пульсує серце, потім на мить завмирає й знову починає калатати, — це добре, що воно ще б’ється.

Безглуздо, подумав він і глянув униз. Незабаром перша поліцейська машина буде вже там. А Єнс зник таємним шляхом, давлячись від сміху, він уже пробіг два квартали, і от — загубився у вуличній юрбі. Чарівник Країни Оз.

Краплина скотилася по ручці пістолета прямо Харрі в рот.

У голові крутились одночасно три думки. По-перше, якщо Єнс бачив, що Харрі вибрався з «Мілліс Караоке» живим, то не стане тікати, у нього немає іншого шляху: справу треба довести до кінця. По-друге, дощові краплі віддають чимсь солодкуватим і металевим. По-третє, вони не із хмари, а з отвору нагорі. Там хтось стікає кров’ю.

Потім події знову сильно прискорилися.

Харрі здалося, що через ушкоджені нервові закінчення в лівій руці він не може відірвати її від сходинки, і тоді він вийняв пістолет із рота правою, побачив, як бризнули іскри від верхньої сходинки, почув, як щось зі свистом відскочило, відчув, як щось зачепило холошу, і направив пістолет прямо в чорну діру нагорі: він палив не перестаючи, поки не розрядив обойму. Але продовжував нажимати на спуск. Клац-клац. Непрофесіонал чортів.

Тепер він знову бачив місячний серп і, відкинувши пістолет, почав знову дертися нагору по сходах. І от він майже нагорі. Шосе, ящики з інструментами й устаткуванням купалися в жовтому світлі безглуздої гігантської кулі, що була прикріплена прямо над ними. На купі формувального піску сидів Єнс, склавши руки на животі, і розгойдувався взад-уперед від громового реготу.

— Чорт забирай, Харрі, ну й справи. Глянь-но.

Він відняв руки від живота. Щось, пузирячись, випливало з нього, важке й лискуче.

— Чорна кров. Виходить, ти зачепив мені печінку, Харрі. Боюся, мій лікар заборонить мені спиртне. Це погано.

Звуки поліцейських сирен наближалися. Харрі намагався контролювати подих.

— Я не хотів, Єнсе. Я чув, що в таїландських в’язницях подають кепський коньяк.

Він продовжував наближатися до Єнса, що наставив на нього дуло пістолета.

— Ну ж бо, не будь таким зарозумілим, Харрі, це погано скінчиться. Усе можна купити за гроші.

— У твоєму пістолеті скінчилися патрони, — сказав Харрі, продовжуючи наближатися.

Єнс поперхнувся від сміху.

— Добре придумав, Харрі, але, боюся, це в тебе закінчилися патрони. Адже я вмію рахувати.

— Невже?

— Ха-ха, я думав, ти зрозумів. Цифри. У цьому моє життя.

І він показав на пальцях вільної руки:

— Два для тебе й баби в кублі караоке, три на сходах. Залишилася одна куля для тебе, Харрі. Треба ж дещо приберегти й на чорний день.

Харрі залишалося подолати дві сходинки.

— Ти надивився поганих бойовиків, Єнсе.

— У них важливе останнє слово.

Зробивши співчутливий вираз, Єнс вистрілив. Почулося гучне — клац! Обличчя Єнса люто спотворилося.

— Це тільки в поганих бойовиках у кожному пістолеті по шість патронів, Єнсе. Але в тебе «Ругер БР-ІОІ». А в ньому їх п’ять.

— П’ять? — Єнс шоковано глянув на пістолет. — Як п’ять? Звідки ти знаєш?

— У цьому моє життя.

Харрі побачив на шосе під собою сині блимавки.

— Краще віддай мені пістолет, Єнсе. Поліцейські звичайно стріляють у того, у кого бачать у руках зброю.

На обличчі Єнса з’явився подив, коли він простягнув пістолет Харрі, і той засунув його собі за пояс. Але ременя в штанах не було, і тому пістолет скотився вниз по холоші, а може, він сам просто втомився чи на якусь мить розслабився, побачивши в очах Єнса те, що сприйняв за капітуляцію. І похитнувся від удару, захоплений зненацька миттєвою реакцією Єнса, ліва нога підкосилася, і він упав, ударившись потилицею об бетон.

На мить він відключився. Радіоприймач марно ловив хвилю. Перше, що він побачив, розплющивши очі, було металеве мерехтіння золотого зуба. Харрі замружився. Це був не золотий зуб, це місячне світло впало на лезо саамського ножа. І сталь жадібно кинулася на нього.

Харрі так і не зрозумів, інстинктивно він діяв чи усвідомлено. Ліва рука з розчепіреними пальцями здійнялася назустріч блискаючому лезу. Ніж м’яко й легко сковзнув крізь долоню. Коли він устромився по саму рукоятку, Харрі рвонув руку до себе й щосили хвицонув здоровою ногою в нападника. Він влучив прямо в чорну кровищу, Єнс зігнувся й застогнав, звалившись на пісок. Харрі встав на коліна. Єнс лежав у позі зародка, притуливши руки до живота. Він вив. Від сміху чи болю, важко було зрозуміти.

— Чорт, Харрі. Нестерпно боляче.

Він то хапав ротом повітря, то хрюкав, то сміявся.

Харрі звівся нарешті на ноги. Глянув на ніж, що стирчав у нього з долоні, прикидаючи, що краще: витягти його чи залишити як затичку. Він почув, як знизу кричать у мегафон.

— Знаєш, що тепер буде, Харрі? — сказав Єнс, заплющивши очі.

— Не зовсім.

Виждавши, Єнс зібрався із силами.

— Тоді дозволь пояснити тобі, що зараз відбудеться, Харрі. Настав день получки для цілої купи поліцейських, юристів і суддів. І горіти тобі в пеклі, Харрі, — мені воно дорого обійдеться.

— Що ти маєш на увазі?

— Що я маю на увазі? Ти що, знову прикидаєшся простим норвезьким бойскаутом, Харрі? Усе купується. Якщо є гроші. У мене є гроші. Крім того… — він захекався, — …є кілька політиків, які досить зацікавлені будівельною галуззю й не дозволять розвалити BERTS.

Харрі похитав головою:

— Не цього разу, Єнсе. Не тепер.

Єнс оголив зуби в болісній усмішці:

— Закладемося?

Не роби цього, подумав Харрі. Не роби того, про що пошкодуєш, Холе. Він глянув на годинник: чисто професійний рефлекс. Час затримання, для звіту.

— Мені не дає спокою одна думка, Єнсе. Інспектор Крамлі вважає, що я розкрив карти, запитавши тебе про «Еллем Лімітед». Напевно, так воно і є. Але ж ти розумів, і давно: я знаю, що це ти, хіба не так?

Єнс намагався сфокусувати погляд на Харрі.

— Якийсь час — так. Тому я дивувався, навіщо ти так старався звільнити мене. Навіщо, Харрі?

У Харрі запаморочилося в голові, і він присів на ящик з інструментами.

— Добре. Можливо, я ще не був упевнений, що це все-таки ти. Може, я хотів подивитися, як ти будеш грати наступну партію. А може, думав, що налякаю тебе, і годі. Не знаю. А як ти зрозумів, що я тебе розкрив?

— Дехто розповів мені про це.

— Це неможливо. Я не сказав нікому ні слова аж до сьогоднішнього вечора.

— Але дехто це зрозумів і без твоїх слів.

— Руна?

У Єнса