Читати книгу - "Лють"

Джон вкинув його у вакуумну цистерну і сів на підпірну стіну під магнолією. Так він сидів, аж поки на своєму «кадилаку» не приїхав Арт і не спитав:

— Що з тобою, Шеллі? Підвищення заробляєш?

Джон намагався мислити логічно, придумати, що робити далі, та попри всі свої спроби зосередитися, відчував лише одне — палючий гнів. Майкл підклав йому під матрац у нічліжці ножа, так само, як багато років тому підкинув кухонний ніж, так зване знаряддя вбивства, у Джонову шафу. Що, у біса, він проти нього мав? Що Джон зробив Майклу, щоб накликати це на свою голову? І не лише на свою голову, а й на всю свою сім’ю.

Одна річ — що багато років тому він підставив Джона, і зовсім інша — що він не вгавав, використовував Джонові особисті дані, поки той сидів… То вже більше скидалося на хворобу, одержимість. Майкл ненавидів його. Людина не стала б стільки років користуватися прізвищем іншого, якби не відчувала до нього страшної ненависті. А ще цей гад користувався своїм службовим становищем у поліції, щоб дістатися до міс Лем і змусити її запроторити Джона назад у «Коустел» разом з педофілами та ґвалтівниками. Йому не досить було його підставити. Він хотів, щоб Джон страждав.

За роки ув’язнення Джон змирився з думкою про втрату свободи, згодом навіть думав, що йому місце з такими людьми, як Бен Карвер. Він був поганою дитиною, поганим сином. Річард Шеллі міг би це засвідчити. Та навіть без батькового обвинувачувального вироку, у своїх власних очах Джон був не зовсім безневинним, коли думав про вбивство Мері-Еліс. Це він запросив її на вечірку. Він був під кайфом. Він дав їй алкоголь. Він пішов до неї додому, заліз у спальню. Він нюхнув спідбол і вирубався. Він усе це допустив.

Але знаття про те, що це Майкл, тобто його двоюрідний брат Вуді, зарізав Мері-Еліс, змушувало Джона шаленіти від гніву. За себе він так не сердився б, але за те, що Майкл не лише зґвалтував Мері-Еліс, не лише вбив її, а розтерзав, як скажений звір, Джон був на нього лютий, як чорт.

Фотографії з місця злочину, що їх виставили в залі суду, шокували, проте Джон сам там був, на власні очі бачив її тіло. Сліді від укусів на її маленьких грудях. Темні синці й глибокі порізи на внутрішньому боці стегон. Її розплющені очі, що дивилися на двері, наче вона думала, що от-от може зайти її мати й розбудити її до церкви. Рот був до країв наповнений кров’ю, закривавлене волосся прилипло до подушки.

Кінчений виродок. Клятий хворий козел.

Але на Мері-Еліс він не зупинився. Майкл досі полював, досі робив, що хотів, прикриваючись Джоновим іменем. А ще він був копом. Поліцейським! Він міг засадити Джона, коли заманеться, може, навіть уже сидить і вигадує ще один спосіб його підставити, повісити на нього свої збоченські злочини. Від думки про минулий вечір, про те, як кінчики пальців торкнулися складаного ножа, про те, що його мало не піймали зі зброєю в руках, його кидало в холодний піт. Майкл міг зробити що завгодно. Він міг хоч цієї миті заарештувати Джона, і той би нічого не зміг удіяти.

Та, може, Джон заслуговував на це. Після того, що він зробив з Майкловою сусідкою, його слід було кинути назад у тюрму, до решти хворих виродків. Він понівечив тіло дитини. Власними руками опоганив ту дівчинку. Таке просто не могло зійти йому з рук.

І судячи з того, як розвивалися події, не зійде.

Сушарка зупинилася, і Джон почав згортати рушники, складаючи їх у великий сміттєвий бак на колесах, щоб відвезти їх для роботи з машинами. Йому потрібно знову поговорити з Беном. Джон зростав і мужнів у тюрмі, проте мислення у нього було як у в’язня, не як у злочинця. Йому потрібно було, щоб хтось йому казав, що робити.

— Ти Джон?

Жінка, що стояла перед ним, була струнка, на зріст п’ять футів і вісім чи дев’ять дюймів[40]. Її темне волосся було коротко підстрижене, з нерівними кінчиками, що стирчали навколо голови, а вдягнена вона була в короткий приталений жакет і обтислі джинси.

— Я можу вам допомогти? — запитав він, шукаючи поглядом красномовно випнутого місця в неї під жакетом.

На копа вона була йому не схожа, надто гарний був у неї жакет, проте Джон ніколи не вмів відрізняти поганих від хороших.

— Ти Джон Шеллі? — запитала жінка.

Він глянув понад її плече. Хоча Рей-Рей смоктав льодяника на паличці, але Джон бачив, що очима він прикипів до сцени, що саме розігрувалася.

— Я вас знаю? — спитав Джон.

— Ти переїхав, — сказала вона. — Я думала, ти живеш на Ешбі-стрит.

Джон спробував усміхнутися, хоча насправді йому кортіло кинути рушники і дати драла.

— А в чому річ?

Вона тримала руки на стегнах, і він подумав про міс Лем. Він нічого не міг з собою вдіяти. Кинув погляд на металеву кришку, що накривала вакуумну цистерну.

— Я Кеті Кінан. Подруга твоєї сестри.

Він кинув рушники на землю.

— А Джойс…

— Вона в порядку, — запевнила його жінка. — Просто тобі треба з нею поговорити.

— Я…

Він опустив погляд на купу рушників і перевів його на жінку. Він не знав, хто вона така і навіщо прийшла, проте вона була божевільна, якщо думала, буцімто змусить Джойс робити щось проти її волі.

Джон став на коліна, щоб позбирати рушники.

— Вона не хоче зі мною розмовляти.

— Я знаю, що не хоче, — кивнула Кеті. — Але їй це потрібно.

— Хто ви така?

— Я ж кажу, її подруга.

— Мабуть, ви не дуже добре її знаєте, якщо думаєте, що це спрацює.

— Джоне, я останні дванадцять років сплю з нею в одному ліжку. Я знаю її краще, ніж будь-хто на Землі.

Отже, Джойс була лесбіянкою. Джону стало цікаво, що з цього приводу думав Річард. Одне дитя — засуджений ґвалтівник і вбивця, друге — «рожеве», як світанок. На думку про масштаби Річардового невдоволення Джон не зміг стримати усмішки.

— Тебе турбує, що твоя сестра — лесбійка? — запитала Кеті.

— Думаю, не мені її судити, — визнав Джон, а в голові крутилася одна думка: «Господи, Річард, мабуть, сказився від люті, коли довідався про це. Його ідеальна Джойс грала в іншій команді».

Кеті їздила на чорному «порше» — машині, яку Джон міг бачити лише стоячи на колінах і руках, коли вичищав з неї сміття. Вона повезла його по Підмонт-роуд,