Читати книгу - "Жорстоке небо"

до дверцят, крізь які забрався до салону, і вимахуючи руками. Коли відведені півхвилини спливли, Гараган продовжував слухати, а Авер’янов продовжував розповідати. За хвилину олігарх подався вперед і торкнувся долонею плеча водія. Мотор «Rolls-Royc’а» захурчав і автомобіль рушив з місця, плавно погойдуючись під час руху, наче великий корабель на спокійних хвилях. Вони без поспіху, не з’їжджаючи з правої смуги, подалися на захід у напрямку Житомира.

Григорій описав ситуацію в концерні після катастрофи першого проданого у Францію літака. Потім переповів відомі на цей момент подробиці аварії і висловив побоювання, що за певних умов ситуація може стати неконтрольованою, у результаті чого випливуть неприємні факти, які зашкодять репутації концерну й — у найгіршому разі — загрожуватимуть самому існуванню ДП «Аронов». Чимало з того, що говорив Авер’янов, Гараган не зрозумів, бо, врешті-решт, усе зводилось до недоступних, типово авіаційних тонкощів. Григорій відчув це і взявся по другому колу роз’яснювати, що закордонні контракти на постачання «ААРОНа 44», флагманського продукту компанії, може бути разом скасовано, якщо його побоювання справдяться.

Зрештою Гараган обірвав росіянина і серйозно запитав:

— За яких умов це станеться?

— Якщо розслідування катастрофи затягнеться або якщо… якщо… воно поверне в небажаному для нас напрямі.

Олігарх, як і раніше, не дивився на свого попутника. «Rolls-Royce» від’їхав кілометрів на двадцять від місця, де залишилась «Toyota» Авер’янова.

— Ти говориш, як політик, — з легким відтінком зневаги проказав Гараган. — Я тебе чую, але я тебе не розумію. Я не люблю людей, з якими доводиться напружуватись, щоб розуміти.

Авер’янов відчув, як між лопатками знову збираються холодні краплі. Він нервував. Розмова наближалась до ключового моменту, а йому так і не вдалось переконати Гарагана. Далі тягнути час не було сенсу, і Григорій відважився вальнути навпростець:

— Я не знаю, що скаже пілот, який вижив, коли опритомніє.

— Тобто ти не знаєш, що насправді відбулося під час катастрофи? — Ельдар Гараган уперше за час розмови повернув голову до пасажира. Авер’янов ще сильніше притиснувся спиною до дверцят, краплини поту виступили тепер не лише на спині, але й над куприком. Тільки зібравши в кулак рештки волі, він витримав погляд жовто-коричневих очей.

— На цей момент ніхто цього не знає. — «Цікаво, він десь навчився, розмовляючи, поглядом скручувати у вузол пряму кишку, чи це набутий атрибут, такий, що з’являється у всіх, хто заробив перший мільярд?» — І я сподіваюсь, не дізнається, але…

— Але ти боїшся… — Гараган прискалив око і, повернувши голову, глянув на дорогу попереду.

— Я боюсь, що пілот, не розуміючи, що робить, оприлюднить факти, які похоронять «ААРОН 44» і нас разом із ним.

Кілька секунд Ельдар Юліанович мовчав, туплячись крізь лобове скло «Фантома» на почорнілий від вологи асфальт і беззвучно ворушачи щелепою, а тоді пальнув:

— Чого прийшов?

Григорій Авер’янов розгубився:

— Я ж… я в… в-в…

— Ти ж для чогось забажав зустрітися? Викладай, що задумав!

Авер’янов знав, що хоче сказати, але язик наче всох, перетворившись на зашкарублий шматок мертвої плоті.

— Пілот… — він прошамкав так тихо, що сам не розчув своїх слів.

— Що? — Гараган театрально нахилив голову до росіянина.

— Я прийшов просити про допомогу, — слова виходили такими кволими, що танули в повітрі, щойно вилітали з рота. Задниця Авер’янова стала мокрою від поту.

Ельдар Гараган стуленими вказівним та середнім пальцями зобразив у повітрі коло, мовляв, продовжуй.

— Я у змозі владнати ситуацію, я гарантую це, але для цього… — Григорій прикусив язика, усвідомивши, що не може переступити невидиму межу.

Гараган по-панібратськи постукав його кулаком по нозі:

— Говори, не бійся, у цій машині, крім мене, тебе ніхто не почує.

І Авер’янов залпом випалив, вивергнувши фразу швидше, ніж устиг про неї подумати:

— Я хочу, щоб ви допомогли ліквідувати пілота! Ліквідувати так, щоб його смерть не викликала підозр, щоб, ну, виглядала природною.

Гараган забрав руку з коліна гостя й уперся долонею у шкіряне сидіння. Потім цілу хвилину мовчав. Витримавши паузу, олігарх указав долонею на таріль з виноградом, що стояла на спеціальній тумбі між передніми сидіннями, злегка виступаючи вглиб салону.

— Пригощайся.

Авер’янов збентежено зиркнув на грона білого винограду. Тоді глипнув на Гарагана, переконуючись, що олігарх не жартує, після чого несміливо простягнув руку і зірвав ягоду. Ельдар мовчав, дивлячись просто перед себе, здавалось, узагалі не зважаючи на пасажира; Авер’янов м’яв виноградину пальцями, наче не знаючи, що з нею робити. Зрештою, підніс до рота, намірившись проковтнути, коли зненацька Гараган різко повернувся на сидінні і ляснув Григорія по підборіддю, вибивши ягоду з рук.

— Поклади на місце і не простягай лапи, гандон! — рикнув олігарх.

Авер’янов потупився, ховаючи руки в складеному на колінах пальто.

Ельдар Гараган присунувся ближче до гостя і заговорив, дихаючи йому в обличчя:

— Хочеш, щоб я тобі допоміг? Допоміг ліквідувати пілота? Де ти таких слів набрався, «ліквідатор» хрінів?! — багатій розпалювався на очах. — І взагалі: як ти смієш звертатись до мене з таким проханням? Хто я по-твоєму? М’ясник? Чикатило за викликом? Чи, може, на моїй візитці написано «Ліквідатор занадто балакучих пілотів», га?!

Втиснувши голову в плечі, не сміючи підняти погляд, росіянин почервонів. Олігарх повернувся в попереднє положення, поклав голову на обтягнутий шкірою виступ сидіння і заплющив очі. Якийсь час обоє мовчали, «Фантом» від’їжджав усе далі від Києва, поки Гараган не підняв голову. Згаслі, матові очі, неначе вдавлені глибоко в пластилін камінці, нічого не виражали.

— Записуй номер телефону, — сказав він.

— Га? — скинув голову Авер’янов.

— Нуль-дев’ять-шість… — почав диктувати Гараган.

Григорій, струснувши заціпеніння, дістав із кишені жакета смартфон і тремтячими пальцями записав номер. Він зрозумів, що Гараган не відступається від АНТК. Ельдар, мляво водячи поглядом по даху салону, закінчив:

— Зателефонуєш завтра ввечері, не раніше. Карий допоможе тобі.

Останньої репліки Авер’янов не зрозумів. Він чекав, готовий зафіксовувати подальші інструкції, проте олігарх не вимовив ні слова.

— То мені, ну, сказати, що я від вас?

Гараган крутнув головою так різко, що Григорій здригнувся. На якусь мить росіянину здалось, що мільярдер кинеться на нього, наче кобра, що хоче вжалити жертву.

— Не смій згадувати про мене в жодній розмові — чи то приватній, чи то телефонній, — прошипів Гараган. — Просто зателефонуєш, і все. Розкажеш, що треба зробити і скільки на це є часу, після чого тобі озвучать, куди, коли і скільки