Читати книгу - "Першому гравцеві приготуватися"

гачки, поки переходив з однієї кімнати в іншу, вбиваючи кожного NPC на своєму шляху. Охоронці відстрілювались, але їхні кулі відстрибували від моєї броні. У мене ніколи не закінчувалися патрони, тому що після кожного ундпострілу новий переміщувався в магазин.

Мій рахунок за патрони цього місяця буде величезним.

Коли я нарешті досяг призначення, то ввів інший код і замкнув за собою двері. Я знав, що маю небагато часу. По всій будівлі гриміли клаксони, а тисячі NPC-охоронців з нижніх поверхів уже, мабуть, піднімалися по мене.

Кроки розійшлися луною, коли я увійшов до кімнати. Вона була порожньою, за винятком великої сови на золотому сідалі. Вона мовчки дивилася, як я перетнув величезну як собор кімнату. Вона була досконалим відтворенням офісу засновника корпорації «Тірелл» — Елдона Тірелла. Кожна деталь з фантастичного фільму була точно відтворена. Полірована кам’яна підлога. Гігантські мармурові колони. Уся західна стіна була масивним вікном від підлоги до стелі, звідки відкривався захоплюючий вид величезного міського пейзажу.

Біля вікна стояв довгий стіл для конференцій. На ньому стояв пристрій Войт-Кампф. Він був розміру портфеля з неміченими кнопками на передній панелі і трьома невеликими моніторами даних.

Коли я підійшов і сів перед пристроєм, він сам увімкнувся. Тонкий роботизований круглий пристрій, схожий на сканер сітківки ока, який стояв безпосередньо на одному рівні із зіницею мого правого ока. Вбудований збоку пристрою невеликий міх почав підніматися та опускатися, створюючи враження, що він дихає.

Я озирнувся, гадаючи, чи з’явиться NPC Гаррісона Форда, щоб поставити мені ті ж питання, що і Шоні Янг у фільмі. Я запам’ятав всі її відповіді, на всякий випадок. Але через кілька секунд нічого не сталося. Міх пристрою продовжував підніматись і спадати. Клаксони безпеки продовжували вити.

Я вийняв Нефритовий ключ. В той же момент панель на поверхні пристрою зсунулася, відкриваючи замкову шпарину. Я швидко вставив Нефритовий ключ і повернув його. Машина і ключ зникли, а на їхньому місці з’явилися Другі ворота — портал у формі дверей на поверхні відполірованого столу. Його краї світилися таким же молочним кольором нефриту, що й ключ. Як і Перші ворота, вони вели у безкрає поле зірок.

Я піднявся на стіл і стрибнув усередину.

* * *

Я опинився прямо біля входу до пошарпаного боулінг-залу з декором у стилі диско. Килим з яскравим візерунком із зелених та коричневих закруток, литі пластикові стільці блідо-оранжевого кольору. Доріжки боулінгу були пустими та неосвітленими. Місце порожнє. Не було навіть NPC за переднім прилавком або в барі. Я не мав певності, де опинився, поки не побачив над доріжками величезний напис «Мідлтаун-боулінг».

Спочатку я чув тільки низький гул флуоресцентних ламп над головою. Але потім розрізнив ряд слабких електронних писків зліва. Я подивився в ту сторону і побачив знаменитий закуток за баром. Над входом був знак. Тринадцять яскраво-червоних неонових літер — «Ігрова кімната».

Здійнявся сильний вітер і почувся рев, наче на залу налетів ураган. Ноги почали ковзати килимом, і я зрозумів, що аватара тягне до ігрової кімнати, наче там відкрилася чорна діра.

Коли вакуум засмоктав мене у вхід, я побачив усередині дюжину відеоігор, усі з середини-кінця вісімдесятих років. «Crime Fighters», «Heavy Barrel», «Vigilante», «Smash TV». Але я помітив, що мого аватара тягне до однієї конкретної гри, яка стояла на самоті в кінці ігрової кімнати.

«Black Tiger». Розроблено «Capcom», 1987.

У центрі монітора гри відкрилася воронка, яка почала засмоктувати сміття, паперові стаканчики, взуття для боулінгу — все, що не було прибито. Включаючи мене. Рефлексивно я схопився за джойстик автомата «Time Pilot». Ноги підняло в повітря, оскільки вихор невблаганно продовжував тягти мого аватара.

У цей момент я насправді посміхався в передчутті. Я був готовий, адже освоїв «Black Tiger» давно, ще під час першого року Полювання.

У роки перед смертю, коли Галлідей жив в ізоляції, він виставив на своєму веб-сайті тільки коротку анімацію. На ній був його аватар Анорак, що сидів у бібліотеці свого замку, змішуючи зілля і заглибившись в книжки. Ця анімація безперервно повторювалась протягом десяти років, поки її врешті не змінило Табло вранці після смерті Галлідея. На тій анімації, на стіні позаду Анорака можна було побачити велику картину з чорним драконом.

Мисливці списали не одну статтю на форумах, сперечаючись про значення картини, про те, що чорний дракон символізує та чи символізує він щось взагалі. Але я був упевнений у його значенні з самого початку.

В одному з найдавніших записів в «Альманасі Анорака» Галлідей писав, що кожного разу, коли його батьки починають кричати одне на одного, він утікав з дому і їхав на велосипеді в місцевий боулінг, щоб пограти у «Black Tiger». Тому що це була гра, яку він може пройти за один четвертак. «AA» 23:234: «За один четвертак, «Black Tiger» дозволяє мені втекти від гнилого існування на три славні години. Досить непогано».

«Black Tiger» вперше випустили в Японії під оригінальною назвою «Burakku Doragon». Чорний Дракон. Гра була перейменована для американського релізу. Я дійшов висновку, що картина чорного дракона на стіні кабінету Анорака була тонким натяком, що «Burakku Doragon» зіграє ключову роль у Полюванні. Тому вивчав гру доти, поки, як і Галлідей, не міг пройти її до кінця за один четвертак. Після цього я продовжував грати в неї кожні кілька місяців, просто щоб бути в формі.

Тепер, здається, моя передбачливість і старанність окупляться.

Я зміг втриматись за джойстик «Time Pilot» лише декілька секунд. Тоді мого аватара засмоктало прямо в монітор «Black Tiger».

На мить потемніло. Тоді я опинився в сюрреалістичній обстановці.

Я тепер стояв у вузькому коридорі підземелля. Зліва була висока стіна з сірого каменю з вбудованим черепом дракона. Стіна тягнулась вгору і вгору, зникаючи в тіні вище. Я не бачив стелі. Підлога підземелля складалася з літаючих круглих платформ, розташованих впритул одна до одної лінією, яка зникала в темряві попереду. Праворуч