Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потому взяв одну із сумок Мишка, так само поставив її на стіл перед ним і відкрив:
— Мільйон двісті двадцять.
Але в нас залишалася ще одна сумка. І вказавши на неї підборіддям, Аренський глумливо звів брови:
— Усе своє з собою?
— Ага, — сказав Мишко і поставив перед ним останню з наших сумок, а сам відійшов убік, даючи Аренському можливість самому перевірити її вміст.
І коли Аренський зробив це, то його хміль і веселощі відразу розвіялися:
— Усі на…!!! — закричав він і завмер з відкритим ротом, побачивши кнопковий детонатор у руці Мишка, який уже натис кнопку великим пальцем.
— Один постріл — і вибух, — озвався Мишко.
— Нікому не стріляти! — наказав Аренський.
4— Ви не зробите цього, — прошептав Аренський.
— Можемо перевірити, — запропонував я.
А Мишко додав:
— Нехай твої коні складуть усі пушки в той куток.
— Виконуйте, — мовив Аренський, і всі його охоронці покидали зброю на підлогу.
Тепер вони були шовковими і слухняними, як діти, які не звикли перечити батькам.
— Ви, четверо, — звернувся Мишко до охоронців, — перенесіть стіл на три метри до проходу.
Хлопці виконали його наказ. Взялися за край рулеткового столу, підняли його, звільнили від проводів, причеплених до ніжок і з’єднаних з комп’ютерами та педалями біля підлоги, і перенесли туди, куди вказав Мишко.
— А тепер усі до стіни, — завершив він.
Серед присутніх усі знали, що таке пластикова вибухівка, і що варто відпустити кнопку, як станеться вибух.
А відпустити кнопку не так уже й складно. Для цього досить убити того, хто тримає її, або необережно штовхнути його.
Знав це й Аренський, тому сказав:
— Біс із вами. Беріть гроші і забирайтеся звідси геть.
— Ні, — мовив я, — спершу ми з тобою зіграємо.
Тоді розкрутив рулетку, кинув кульку і сказав:
— Вибирай число.
— «Чотирнадцять», — мовив він.
— «Двадцять сім», — сказав я.
І ми почекали, поки вона зупинилася.
А вона ніяк не хотіла зупинятися, заскакувала в гнізда і вискакувала з них.
Збігло неймовірно довгих півтори хвилини, що видалися усім присутнім роком болісного чекання, поки нарешті вона зупинилася.
— Як ти… — мовив Аренський.
— Я професіонал, — відповів я.
Кулька зупинилася на «двадцяти сімох». Ми виграли.
5Ми доказали всім, що маємо право на всі наші перемоги, але Аренський спробував здивувати нас:
— Вам не вибратися звідси.
— Для початку накажи скласти гроші.
Охоронці виконали моє прохання.
— Ти, — сказав Мишко, звертаючись до одного з них, — нестимеш їх.
— Добре, — відповів той.
— Вам не вдасться вибратися звідси, — наполягав на своєму Аренський.
— Простягни руки, — мовив я і дістав із кишені наручники.
Коли Аренський виконав мій наказ, я надягнув йому наручники, але перед тим начепив на них сумку з вибухівкою.
— Ну як тобі такий обладунок?
Власник «Золотого Дракона» дивився на мене широко розкритими очима.
— Доведеться тобі вивести нас звідси.
Втративши контроль над собою, Аренський простогнав:
— Нікому не стріляти!
Ідучи до виходу, він безупинно повторював:
— Нікому не стріляти! Всі до стіни! Пропустіть їх! Нікому не стріляти!
А коли ми опинилися на ґанку казино, він закричав:
— Розступіться! Дайте їм виїхати!
— Накажи, щоб ніхто не їхав слідом, — попросив Мишко.
— Нікому не стріляти! Дайте їм виїхати! — закричав Аренський.
Я відкрив багажник, охоронці склали гроші, яких було задосить.
Ми посадили Аренського на заднє сидіння, і ніхто з його підлеглих навіть не подумав їхати за нами слідом.
— Йо-хо! — сказав Мишко, коли ми від’їхали на чималу відстань.
— Ми таки взули їх, — втішно мовив я, — ми це зробили.
Розділ 65«Післямова»
Ми відпустили Аренського, але не сказали йому, що в сумці, якої він так боявся, не було ніякої вибухівки. Не хотілося псувати йому настрій.
Ми висадили його на околиці, а далі, кілометрів через сто, підібрали Гошу, Тошу і Яну.
Наша радість була невимовною. Ми чесно поділили гроші. І святкували п’ять днів. Саме п’ять, бо, на нашу думку, цього часу було достатньо, щоб власники чотирьох казино перестали розшукувати нас.
Ми стояли на першому снігу, що засипав під’їзд дачі, і прощалися:
— Було класно, — сказав Гоша.
— Неймовірно, — погодився з ним Тоша.
Яна їхала зі мною. Лише зі мною, тому що я прощався не тільки з Георгієм і Анатолієм, але і з одним зі своїх найкращих друзів останніх років — Мишком.
— Я одержав майже три лимони, — сказав він. — Про яку гру може йти мова? При таких грошах будь-які ігри втрачають сенс.
Я не сперечався з ним.
Ми роз’їжджалися хто куди, і ніхто не знав планів інших. І це було логічно хоча б тому, що якщо одного спіймають, то він не зможе нікого видати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.