Читати книгу - "Списоносці"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 123
Перейти на сторінку:

Анна-Марія не сказала мені, хто її начальник. Але я догадувався, що з Титусом вона не має безпосереднього зв'язку. Правду кажучи, в мене виникла підозра, що Титус використовує її зовсім не в угорських розвідувальних органах, а як агента Ватікану.

Через Анну-Марію я познайомився з Ернестом Феттером, який працював бібліотекарем в університеті. Це був чоловік років під п'ятдесят, з довгим, як у митців, чорним волоссям. Він справляв враження дивака, така була про нього й загальна думка. Феттер і не намагався спростувати цю думку. Був він холостим і жив в університетському будинку. За містом бібліотекар мав невелику дачу з маленьким садом. Наприкінці тижня він приходив туди з мольбертом — малював для власної розваги. Я захоплювався його освіченістю і ерудицією. Ми швидко здружились. Феттер зовсім не цікавився політикою і, коли я спробував заговорити на політичні теми, обірвав мене:

— Облиште ці розмови, любий генерале, — так він мене назвав, — бо в житті мене цікавить тільки прекрасне, а політика — огидна річ.

— Ви, милий маестро, — так я жартівливо назвав його в свою чергу, — дуже підозріла людина. Той, у кого немає певних переконань у цій всесвітній бійні…

— Слухайте, генерале, я, вільний швейцарський громадянин, можу дозволити собі таку розкіш.

Феттер вивчав культурний розвиток Південно-Східної Європи і хвастався, мов хлопчак, своєю обізнаністю з питань культурно-історичного розвитку Угорщини. В цій галузі його знання були справді ґрунтовні. Я був цим приємно вражений. Особливо щиру симпатію відчув я до Феттера, коли він одного разу серйозно сказав:

— Угорщина, генерале, протягом довгих століть була культурним осередком Південно-Східної Європи, і саме німці винні в тому, що цю зростаючу, квітучу культуру свідомо й планово придушували. — Далі він почав докладно розповідати про культурні втрати Угорщини внаслідок німецької експансії.

— А ви були в Угорщині, дорогий маестро? — спитав я його.

— Ні. Але не втрачаю надії колись побувати в тій цікавій країні.

— Я вам у цьому допоможу, — галантно запропонував я йому.

Таким чином знайшлася тема, яка сприяла зміцненню моєї дружби з диваком-бібліотекарем.

Тим часом за вказівками начальника другого відділення генерального штабу я налагодив зв'язок з начальником німецького розвідувального органу і за союзницькою угодою виконував свої завдання, хоч вони були для мене принизливі. До цієї роботи я, звичайно, неохоче брався. Деякі зміни в моїй діяльності настали тільки після поразки німців на Волзі. Я, нарешті, одержав наказ з Будапешта розпочати самостійне зондування політики англо-саксів. За інструкцією, я мусив встановити зв'язок з Анною-Марією. Я посміхнувся, розшифрувавши закодований наказ: у Будапешті, Мабуть, забули про наші колишні стосунки з Анною-Марією. Але документ відкрив очі й на інше: Титус, очевидно, не тільки організатор руху списоносців, але й таємний агент другого відділення генерального штабу.

Ми обміркували з Анною-Марією всі наші можливості. Бідолашна моя подруга невимовно зраділа, почувши, що в майбутньому діятиме за моїми вказівками, Та раптом обличчя її похмурніло, і вона спитала:

— Ну, а як же пан вікарій?

— Хто? — здивувався я.

— Та ні… Нічого… Це я дурниці верзу, — схаменулась вона, нервово кусаючи губи. Щоб приховати своє замішання, жінка почала пудрити ніс, тримаючи пудреницю так, щоб я не міг бачити її обличчя.

— Слухай-но, Анно-Маріє, — сказав я, схопивши її за руку. — Ану, глянь на мене! Думаю, тобі зрозуміло, що наша дружба цілком залежить від взаємної щирості. Я не хочу, щоб ти розповідала про неприємні для тебе справи, але в інтересах нашого співробітництва мушу знати, з ким маю діло. Наше завдання небезпечне. Німці, я певен, не довіряють мені, а може, стежать за кожним моїм кроком. На жаль, я й досі не знаю, хто з співробітників посольства — агент гестапо. От в яких умовах треба налагоджувати зв'язки з англо-саксами. Якщо про це рознюхає гестапо, нам не минути лиха. Я розповів про це тобі відверто, щоб ти бачила: я цілком довіряю тобі, хоч, звичайно, припускаю, що саме ти, можливо, й працюєш на німців…

— Неправда! — заперечила вона.

— Я догадуюся, що ти працюєш не тільки для Будапешта, але й для Ватікану. Так? З паном вікарієм познайомив тебе Титус? Можеш не відповідати, мені й так ясно.

Анна-Марія мовчала. Отже, мої міркування правильні. Тепер, звичайно, було б добре довідатися, яку позицію займає Ватікан. Ясно, що він не підтримує Радянського Союзу, це не в його інтересах, швидше він бажає перемоги німцям. У такому разі вікарій мусить мати зв'язки з місцевим агентом гестапо — Шютцом. Становище досить складне, і, коли я все підсумував, мене охопила тривога. Звичайно, мої припущення цілком правильні. Це підтверджують і слова, які мимоволі вирвались у Анни-Марії. Я пригадав її розгубленість: «Ну, а як же пан вікарій?» Але чому ж тоді надійшла вказівка з Будапешта зв'язатися з Анною-Марією? Я глянув на жінку. Вона ласкаво, співчутливо посміхалась.

— Ти передаси нашу розмову вікарієві? — спитав я.

— Я зроблю так, Гашпаре, як ти накажеш… Немає підстав для занепокоєння. У вікарія такі ж хороші відносини з Купером і Пайпом, як і з професором Шютцом. Нарешті, мушу тобі сказати ще одну новину, про яку мене повідомив пан вікарій: професорові Шютцу подобається твоя дружина. А щодо твоєї надійності, то німці про тебе, Гашпаре, доброї думки. Вони захоплені тобою.

Слова Анни-Марії заспокоїли мене, і в моїй голові миттю виник чудовий план, про який, однак, я нічого не сказав жінці. Ми порадились, як прощупати англо-саксів.

— Я знайду шлях, тільки почекай трохи, — сказала Анна-Марія посміхаючись. — У мене таке передчуття, що вони теж шукатимуть зв'язків з тобою.

Анна-Марія просила почекати кілька днів. Цей час я використав для того, щоб надійно убезпечити себе з боку німців. Передусім я хотів довідатись, хто саме з працівників посольства — німецький агент. У цьому мені допоміг досить примітивний спосіб.

Я написав на своє ім'я листа, адресувавши його в наше посольство. Один кутик аркуша злегка приклеїв до внутрішнього боку конверта. Знаючи, що швейцарці перевіряють кореспонденцію, я найняв людину, котра віднесла лист у посольство. Я був певен, що одержу його через дві години. В посольстві пошту з

1 ... 83 84 85 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Списоносці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Списоносці"