Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

Розділ 18

Довічна посада

Навала кровопивць прокотилася вулицею, як хвиля туману. Як химерна ілюзорна магія, що захоплює тебе швидше, ніж ти розумієш, що відбувається. Спостерігаючи, як вони наближаються, Варта інстинктивно схопила однією рукою зап'ястя Златана, а іншою — павутину. Бентежні й панічні думки пробігли в голові й розчинилися в гулкому дзвоні, який ширився зсередини.

«Зірвати їхні тіні».

«Не гасити вогонь».

«Не дати торкнутися себе».

«Не випускати руку Златана».

Варта добре пам'ятала, як Дворжак, зачарований голосами кровопивць, сам пішов до них, ніби на спів сирен.

«Не випускати руку Златана».

Усі довкола завмерли теж — здавалося, заціпеніння нападає на кожного, хто зиркне в бік кровопивць. Варта хотіла закричати про світло й вогонь, хотіла покликати Амброза — третій Пожирач їм необхідний. А натомість долала тиск і боролася з власним тілом, бодай щоб дихати, бо повітря здавалося важким і густим.

Кровопивці ковзнули повз них зі Златаном, здіймаючи куряву. Кілька поглядів-голок впились у Вартову й суддю, але раптом створінь відволікло щось інше. Вони простували до палацу.

— Там... — Златанів голос нагадував тріск криги. — Там... із чеської фракції... хтось причетний...

Він схопився за груди, мовби теж не міг набрати вдосталь повітря.

Варта сіпнулася вперед, але кровопивці випередили всіх. Вони нечутно й легко обійшли угорців та барикади, ковзнули, невловимі для плетив алхіміків, і розчинилися всередині, не торкаючись ні дверей, ні палацових вікон.

— Стіни їх не стримують. Вони зараз знайдуть свою жертву. Когось із чехів, — зачаровано прошепотів Златан. — Магія спровокує вибух. Адже ті, хто всередині, не очікують нападу і захочуть захиститися. Навіть випадково. Навіть інстинктивно. Магія, і... — чех вибіг на площу перед палацом і заволав: — Кровопивці всередині! Якщо спалахне іскра, кранти нам усім! Негайно зніміть закляття! Іменем суду і здорового глузду, виродки!

Його крик привернув загальну увагу. Кілька угорців висунулися з-за барикад ні в сих ні в тих. Варта могла б посперечатися, що живих кровопивць їм бачити не доводилося.

— На це потрібен час... — озвалися правлінці.

— То починайте! — гаркнув Златан. — Це наказ.

Він шарпнув рукавиці, поправляючи їх, і напружено подивився в бік палацу.

— Усі, хто не знімає закляття — геть звідси! — крикнула Варта, розуміючи, що в них є хвилина-дві, не більше, перш ніж кровопивці знайдуть своїх жертв усередині.

— Аге-ей! Вартова, не здіймай стільки шуму. Бо в мене у вухах дзвенить! — знайомий голос змусив дівчину напружитися.

Віслав наближався до них, позіхаючи, мовби щойно прокинувся. Підійшовши до Златана й Варти, він широко всміхнувся.

— Я від Аланека почув, що у вас тут повний триндець. І прийшов із власними планами, але так уже й бути — допоможу задля наших численних непорозумінь у минулому, — світлий маг позіхнув іще раз, прикриваючи рота долонею, а тоді різко розвів руки, спалахом енергії відштовхуючи і Вартову, й суддю.

Чаклунці здалося, що світ репнув навпіл. Світляк застиг із розкинутими руками, як розп'яття людського святого. На палац упала ледь зрима тінь, що нагадувала повітря над вогнищем — вона так само дрібно тремтіла і викривляла все, змушуючи очі сльозитися.

— Хвилини півтори я вам гарантую, — кинув світляк до угорських правлінців. — Устигнете зняти свою вибухову шмагію?

Ті квапливо кивнули й заметушилися за барикадами.

— Я прийшов до Бертока. Поспілкуватися, так би мовити, — процідив крізь зціплені зуби Віслав. — Але як його тут нема, то зачекаю.

— Він уже нічого не зробить, — заперечив Златан. — Щойно закляття з палацу знімуть...

— Не бійсь, суддя, я триматиму його на контролі, хай хоч скисне.

— Добре, — кивнув Златан і покликав Амброза та Алебарду. — Слухайте. Щойно угорці знімуть закляття і час рвоне, ви повинні затримати їх. Коли судді безпечно покинуть палац, то вирішать, що робити.

— Діло кажеш, — погодився незвично похмурий Амброз. — Алю, збери всіх сюди.

Той помчав по периметру, де темні й світлі алхіміки креслили свої плетива. Амброз попрямував до кількох чеських правлінців, котрі похмуро позирали на палацові стіни.

— Златане, — Варта нетерпляче смикнула його за рукав. — Тепер ти розумієш, що час звалювати?

Дівчина помітила, що руки Віслава посмикуються і напруга, написана на його обличчі, зростає. Проте Златан не поворухнувся.

— Я люблю тебе, Аґато Станіславівно. Я пропав того ж дня, як зустрів тебе вперше. І я не шкодую про це ні краплі, — прошепотів чех у відповідь і подивився на неї очима з гіркими вогниками. — Хочу, аби ти пам'ятала це надалі, що б не сталося. А тепер — мені час до наших кривавих друзів. Складеш компанію? Твоя сила може знадобитися, — він не став чекати на відповідь, сховав руки в кишені, відвернувся від Варти і рішуче попрямував до головного входу в Чернінський палац, який посмикувався, наче ілюзія, що танула в передсвітанковому повітрі.

***

— Куди ти преш, придурку? — Варта кинулася за Златаном і разом із ним перетнула межу щитів Віслава, за якою завмер у часі палац.

— Я їй у коханні зізнаюсь, а вона мене придурком величає... Хіба не очевидно? Кровопивці прийшли вбити тих, хто зірвав тіні їхніх друзів, — відповів Златан на диво безтурботно. — Я — вбивця самого принца. Мені спасу від помсти не буде ніколи й ніде. Піду до них. Коли не вдасться домовитися, то краще йди геть: не думаю, що тобі треба на це дивитися. Я б хотів залишитися в твоїй пам'яті крутим магом, а не закривавленими шматками плоті.

— Отже, ти усвідомлюєш: якщо прийдеш сам, тебе однаково вб'ють, — відповіла Варта, відчуваючи всю холодну вагу цих слів, які відлунювали порожнім коридором.

— Так. А якщо не прийду, то скоро розвидниться. Кровопивцям доведеться відступити. Але вони з'являться наступної ночі — так казав Маріан. Дякую, мені вже вистачило постійного тікання від прокляття та демона. Не хочу ще й цих від кривавих монстрів шукати спасу. Мені осточортіло таке життя.

— Тут є я й Амброз. Разом ми можемо вбити кровопивць, — не здавалася Варта, хоча внутрішній голос твердив, що легше повіситися, ніж переконати в чомусь Златана Богуміна. — Я вже поновила сили. А ці почвари мають бути слабшими за своїх очільників.

— Убити? Так, можемо. Троє чародіїв зі здатністю здирати тіні повинні пересилити це збіговисько. Тим паче, на нашому боці їхня непоінформованість про те, що