Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

— Слухай, Ведмідь, на початку битви з Нодіусом я застосував споглядання та отримав певну інформацію про монгра, хотів розповісти, але він мене одразу атакував.

— Тан, ну чому ти такий ініціативний саме тоді, коли це геть непотрібно? — замість здорованя, втомленим голосом промовила  Алія, — якщо шукач за допомогою споглядання отримує інформацію про властивості монгра, той у відповідь, практично всю свою увагу концентрує на ньому. І коли, вступивши в бій, шукач зрозуміє, що переоцінив свої сили та спробує втекти, монгр переслідуватиме його, допоки не наздожене. Сьогодні тебе від смерті врятували танці та неймовірні кульбіти, помилися ти, хоч раз і тварюка б не випустила твоє тіло з пащі.

— Тоді, може, варто було розповісти про це ще в підземеллі ристалища? — здивовано питаю я.

— Звісно, варто було, — зло прошипіла маґеса, — але в тебе має бути  своя голова на плечах, не маленький уже. Он із «проколом буття» чудово впорався, ще Луарі життя врятував.

— Ага, і при цьому мене мало не задушив у своїх міцних обіймах, — лукаво пробасив Ведмідь. — Врахуй, між нами нічого бути не може, я не такий, мені дівчата подобаються.

— Тоді, чому я тебе з ними ні разу не бачив? Хоча б одну на танок запросив. Ти впевнений, що тобі подобаються саме дівчата?

— Звісно, впевнений. Мені не потрібні вертихвістки, у яких тільки вітер у голові. Я шукаю саме ту, єдину й не повторну.

— Ну так придивився б до місцевих кумась, вони вже точно зголодніли за світлим коханням.

— Е ні, я свободу люблю, а там враз захомутають і більше за стіну ні ногою. До того ж я їх боюся, обернутися не встигнеш, як на твоїй шиї вже пара-трійка спиногризів сидить.

На цих його словах, Алія, гнівно прошипівши, розвернулася до нас спиною і стала удавати, що уважно спостерігає за табором шаргів.

Ведмідь одразу прикусив язик, його обличчя зблідло і він став невдоволено бурчати, поминаючи незлим, тихим словом, мій невгамовний язик, що тільки й може, що збивати з пантелику порядних людей.

Якщо з Ведмедем давно вже все було зрозуміло, то така відверта реакція дівчини давала привід серйозно задуматися. І щось мені підказує, що в цей момент у нашому командирі говорило аж ніяк не загострене почуття материнства й солідарність з усім жіночим панством.

Утім, пауза, що повисла в повітрі, тривала недовго, оскільки з-за дерев показалися воїни основного загону, і маґеса одразу ж попрямувала до Леворда.

Як і припускала Алія, весь наступний шлях наші батьки-командири обговорювали план нападу на лігво супротивника, ґрунтуючись на інформації, яку надав Тозгальд. Причому, шанси схопити гнорла були досить високі. На крайній випадок його смерть теж усіх влаштує.

План виходив доволі простий. Військо аймаларців розбивалося на дві частини, перша становила основну ударну силу й мала атакувати в лоб болото народження.

Друга — ділилася на чотири групи. Три мали чисельність у п’ятнадцять досвідчених воїнів, а четвертою був наш загін на чолі з Левордом. Ми мали оточити болото народження із чотирьох боків і, якщо гнорл спробує втекти, перехопити та нав’язавши бій, затримати до підходу основних сил.

За роки війни аймаларці помітили, що в місцях, де вдавалося вбити гнорла, на довгий час наставало затишшя. Шарги, якщо і приходили під стіни фортець, то поодинокими бандами, а в разі, коли під уже обложену фортецю підходила ще одна банда на чолі зі своргом, між ними одразу виникав конфлікт, що переростав у різанину.

Тож відпускати живим гнорла ніхто не збирався, хоча, в ідеалі, краще було б захопити його в полон. На що недвозначно натякнув Леворд під час інструктажу перед боєм:

— Друзі, гнорл це небезпечна й могутня тварюка, його сила полягає не тільки в умінні впливати на розум людини, а й у наявності досить великого арсеналу всіляких навичок. Та й без них ця тварюка залишається сильним бійцем. Загалом, неможливого від вас вимагати не буду, головне — вбийте цю гидоту. Але, якщо нам вдасться зловити його живцем, — і на цих словах погляд Леворда став жорстким і холодним, то після повернення до Загрії, з мене тиждень відпочинку в імперській столиці. Звісно, усе моїм коштом.

— І що, можна буде, навіть відвідати будинок вишуканих нарядів, розташований на головній торговій площі? — мрійливо запитала Алія, на мить перетворившись на звичайнісіньке дівчисько.

Від цих її слів усіх присутніх почав давити сміх і вони пирхаючи, докладали максимум зусиль, аби не почати відверто реготати, а от Леворд, чомусь, не поділив загального запалу, і, як виявилося, у нього на це були вагомі причини.

— Особисто тобі, Алія, без мого супроводу, вхід на площу суворо заборонений. Головний скарбник сім’ї досі зі мною не розмовляє, через отриманий рахунок від торговців Граду Золотих Купців. Це ж треба було, з усіх наявних у столиці крамниць, вибрати саме ту, яку тримають ці скнари, готові вдавитися, навіть за тінь, що відкидається їхніми будинками. А тут така сума. Придбані тобою вбрання та цяцьки, за ціною, коштували стільки ж роулінгів, скільки минулорічна морська кампанія проти флоту Вільних Капітанів, що піратствують в Південних морях.

— Ну хіба я винна? — поглядом, сповненим каяття, дівчина спробувала обеззброїти Леворда. — Це все ваша кузина, саме вона порадила мені цю крамницю, як єдине місце у всій Імперії, здатне гідно задовольнити запит справжньої жінки. А ще вона говорила, що неправильно, якщо на світських заходах вас буде супроводжувати супутниця, вбрана, як простолюдинка, що живе на задвірках ремісничих кварталів.

— Алія, — тон Леворда став суворим. — Ти ж знаєш, що на мене не діють ваші жіночі хитрощі, і за придбані цяцьки, ти будеш ще довго розплачуватися своєю часткою зі здобутих трофеїв.

— Знаю, — одразу посерйознішала дівчина. — Такого більше не повториться, я пам’ятаю про свій борг і виплачу все до останнього роулінга.

— Вірю, але простежу, аби ти нових боргів на себе не навішала, — уже по-батьківськи промовив Леворд.