Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Іди порозкладай

Скарби всі влад! Небачену пишноту

Яви очам! Щоб замкове склепіння

Заграло чистим небом, щоб чудовно

І неживе в тім раї ожило!

Щоб їй під ноги славсь квітчастий килим,

Щоб їй долівка скрізь пушилась пухом,

Щоб їй усе промінним сяйвом сяло,

Таким, що не засліпить лиш богів!

Л і н к е й

Зайвий, пане, твій наказ —

Все слуга влаштує враз:

Тій красі добро й життя —

Все віддам без вороття…

Присмирніли вояки,

Притупилися клинки;

Взрівши той чудовний вид,

Сонця лик — і той поблід…

Проти кращої з богинь

Все на світі — прах і тлінь!

(Виходить).

Г е л е н а

(до Фауста)

Бажаю я розмовиться з тобою;

Сядь при мені! Займи порожнє місце

І воднораз мені моє вбезпеч.

Ф а у с т

Ні, перш дозволь навколішки упасти,

Зложити клятву вірности і руку,

Що підійма мене, поцілувати!

Хай буду я співвладником твоїм

В безмежній, неоміряній державі,

Приклонником, слугою, оборонцем!

Г е л е н а

Я бачу й чую тут немало див,

Хотілося б спитать не про одне.

Скажи, чому слугú твойого мова

Бриніла так незвично й милозвучно?

До звука звук пристроювався влад,

До слова слово ніби пригорталось,

Голубилось, голублячи мій слух.

Ф а у с т

Коли тобі злюбилась наша мова,

То, певно, й спів сподобається теж

І зглибока схвилює, пройме душу…

Найкраще ми ту музику спізнаєм,

Обоє розмовляючи навзáєм.

Г е л е н а

Хотіла б я навчитись тої мови.

Ф а у с т

То мова серця й щирої любови.

Як серце, мріючи, радіє і болить,

Тоді шукаємо…

Г е л е н а

                  …з ким мрію поділить.

Ф а у с т

В минулім чи вдалось, в майбутньому чи вдасться,

Лише в теперішнім…

Г е л е н а

                         …знаходимо ми щастя.

Ф а у с т

У нім одрада, влада в нім тривка,

Зарукою тому…

Г е л е н а

                     …моя рука.

Х о р

Хто закине щось цариці,

Що приймає так прихильно

Пана цього замку?

Вже ж нам правди ніде діти:

Всі ми бранки, ще й не вперше,

З часу Трої загибелі,

З часу мандрів тривожних

Та безвихідних злигоднів.

Жони, звичні до кохання,

Добре знають, хто що варт,

А не вибирають;

Пастухам золотокудрим

А чи й фавнам чорношерстим —

Як кому коли випаде —

На принадливе тіло

Рівне право дають вони.

Ближче й ближче зсуваються

Вже цариця та лицар, —

Коліно в коліно, плече в плече,

Рука в руці гойдаються

На подушках

Свого трону препишного.

Бо ж не бояться величні царі —

Тайнії радощі

Сміливо виявить

Перед очі народу.

Г е л е н а

Далеко десь і близько разом я,

І світ увесь по-новому сія.

Ф а у с т

Душа в мені огнем жаги взялась;

Я мов у сні — зникає місце й час.

Г е л е н а

Я віджила й відмолоділа знов;

Це все дала мені твоя любов.

Ф а у с т

Як зрозуміть цю долю пречудну?

Ми мусим жить — бодай лиш мить одну…

Ф о р к і а д а

(увіходить прожогом)

Киньте читанку кохання,

Пустотливе воркування,

Воркітливе пустування, —

Розважатися не час.

Чуйте — віє даль грозою,

Сурми грають десь до бою,

Згуба близиться до вас.

Менелай шикує лави

Змити в битві бруд неслави,

Загасити пал образ!

Переможця взнаєш злобу —

Буде те, що й Деїфобу,

За жіночий любий лас.

На гілках повиснуть зайди,

А на зрадну жінку, знай ти,

Жрець сокиру вже припас.

Ф а у с т

Ізнов завада, знову неприємності!

І в небезпеці не люблю я кваплення.

Зла вість гінця й найкращого обриджує,

А ти, найбридша, в злих вістях кохаєшся.

Але у нас тобі не пощасливиться —

Пусті слова! Немає небезпеки тут,

А якщо й є — то нам до неї байдуже.

Сигнали, постріли з веж, сурми й жоломійки, військова музика, похід потужного війська.

Дивись, як одіб'ють удар той

Хоробрі витязі мої:

Лиш той любови жінки вартий,

Хто вміє захистить її.

(До ватажків, що вирізняються із лав і підходять до нього).

В них погляд стримано-жагучий;

І переможна в них хода;

Це — порив півночі могучий,

Це — сила сходу молода.

Одіті в сталь, повиті в грози,

Де йдуть вони — усе паде,

І скрізь по тій жахній дорозі

Земля гуде — луна іде…

Перехопились через Пілос, —

І Нестор[233] здержать не здолав,

Царків рушення розчепилось

Під ярим тиском буйних лав.