Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дезінформувати слідчого може особа, що причетна до злочину. Тому до слідчого висуваються підвищені вимоги щодо перевірки і встановлення особи “інформатора”. Адже цей обман має активний характер, а це дає певні можливості отримати нову правдиву інформацію. Слідчий повинен зіставити отриману інформацію з тією, що є у нього, особливу увагу звернути на випадкові висловлювання “інформатора”, що може свідчити про його причетність до злочину.
Також можливе настання такої ситуації, коли після поширення розшукової інформації вона стала відома розшукуваному, і той, аби себе не викривати, переховується в якійсь схованці. При цьому слідчому важко розраховувати на отримання важливої інформації від громадян. У такому разі можна стимулювати активність злочинця за допомогою розміщення в ЗМІ тривожної для нього або потрібної слідчому інформації. При цьому її зміст залежить від знання слідчим особистості розшукуваного, географічних, демографічних та інших чинників місцевості, від прогнозування поведінки розшукуваного. Наприклад, розміщення в спеціалізованих ЗМІ повідомлення про бажання купити якесь майно, якщо злочинець викрав відповідні матеріальні цінності (комп’ютерна, аудіо-, відеотехніка); або відповідне рекламне оголошення, якщо вкрадене майно потребує специфічного ремонту, тощо. Отже, важливого значення в розшуковій діяльності слідчого набуває рефлексія — вміння поставити себе на місце розшукуваного і подивитися на себе його очима, уявити собі його дії у відповідь, а також вміння переграти його.
Для підвищення ефективності розшукової діяльності здійснюють тактичні операції, в тому числі з розміщенням у ЗМІ повідомлень, зміст яких залежить від завдань такої операції. Вони можуть різнитися залежно від етапу розслідування та слідчої ситуації. На початковому етапі розслідування тактичні операції виконують з метою розшуку злочинця у місцях вірогідної його появи, оперативного перекриття можливих місць збуту вкраденого, орієнтування громадян, працівників підприємств, організацій та установ на можливу появу злочинців і спробу вчинення ними нових злочинів. На наступному етапі розслідування здійснення слідчих дій, оперативно-розшукових, технічних, організаційних заходів під час проведення тактичних операцій передбачає вирішення такого комплексу розшукових завдань:
• встановити час і місце реалізації вкраденого, маршрут пересування у разі зміни місця схованки;
• встановити осіб, які знають місцезнаходження розшукуваного; створити умови, що спонукають розшукуваного діяти в ускладненій для нього обстановці, приймати рішення про реалізацію вкраденого, зміну місця або умов його схову;
• створити умови, через які розшукуваний змушений вдаватися до конкретних дій;
• створити умови для хибного уявлення розшукуваної особи та його близького оточення відносно району, часу, характеру розшукових заходів;
• створити умови для хибного уявлення розшукуваної особи та її близького оточення відносно характеру інформації, якою володіє слідчий;
• створити умови, через які розшукувана особа змушена з’явитися до органу внутрішніх справ тощо.
Також важливого значення в розшуковій роботі слідчого набуває поряд з масовою комунікацією і буденна — міжособистісна, усна. Кожне повідомлення розшукового змісту, що міститься в ЗМІ, ефективніше вплине на свідомість пересічних громадян, якщо його буде підтримано в межах міжособистісного спілкування. У зв’язку з цим нового значення набуває взаємодія слідчого з іншими підрозділами правоохоронних органів, що тісно співпрацюють з населенням (ДАІ, ППС, служба охорони, паспортні столи тощо).
Використання повідомлень засобів масової інформації для виявлення злочинів. Важливим елементом роботи правоохоронних органів, які покликані розкривати та розслідувати злочини, є діяльність з виявлення злочинів, що дає можливість ефективно протидіяти сучасній злочинності, швидко і повно розкривати злочини, викривати винних, а також припиняти і попереджати протиправні дії. Під виявленням злочинів, на думку І. Герасимова, потрібно розуміти поінформованість компетентних органів про вчинення протиправного діяння, В. Ледащев вважає, що це виявлення ознак злочину в результаті пізнавальної діяльності органів дізнання та досудового слідства, що здійснюється криміналістичними методами і документально зафіксована. У криміналістиці цей напрям діяльності органів дізнання та досудового слідства ще називають пошуковим. Так, Н. Шурухнов зазначає, що пошукова діяльність слідчого — це комплекс процесуальних і непроцесуальних засобів, які реалізовує слідчий при розслідуванні злочину з метою забезпечення збирання доказів і пізнання всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. В. Васильєв вважає, що основна сутність пошукової діяльності полягає у виявленні із зовнішнього середовища інформації, яка є значущою для розкриття злочинів певної категорії.
Про важливість виявлення злочинів у діяльності правоохоронних органів зазначається у положеннях ряду нормативно-правових актів. Так, про виявлення злочинів як обов’язок ОВС, що випливає з основних завдань міліції, йдеться у Законі України “Про міліцію” (ст. 10), як обов’язок СБУ — у Законі України “Про Службу безпеки України” (ст. 24). У ст. 6 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” серед основних напрямів діяльності спеціалізованих підрозділів ОВС України названо виявлення учасників організованих злочинних угруповань. Безпосередні вказівки на вжиття органами дізнання необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, містить ст. 103 КПК України. Про пошук і фіксацію фактичних даних щодо протиправної діяльності окремих осіб і груп як завдання оперативно-розшукової діяльності йдеться в ст. 1 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”. І хоча згідно з положеннями нормативно-правових актів виявлення злочинів є складовою загальної діяльності правоохоронних органів з розкриття та розслідування злочинів, це питання не достатньо повно висвітлене в юридичній літературі. Тому В. Степанов справедливо зазначає, що виявленню злочинів у криміналістиці приділялося недостатньо уваги, незважаючи на те, що своєчасна поінформованість компетентних органів про скоєний злочин дає змогу ефективно організувати роботу з його розкриття.
Форми виявлення злочинів правоохоронними органами такі: розгляд заяв і повідомлень про злочини; безпосереднє виявлення ознак злочину. Слід зазначити, що наприкінці ХХ — на початку XXI ст. з’явилися чималі можливості використання в діяльності з виявлення злочинів повідомлень сучасних ЗМІ. При цьому повідомлення ЗМІ можуть використовуватися правоохоронними органами для обох зазначених форм виявлення злочинів. Розглянемо ці можливості.
Засоби масової інформації можуть повідомляти про скоєння злочину, його обставини, учасників, здійснювати власне розслідування. Як показує практика, після повідомлення в ЗМІ про явища кримінального характеру правоохоронні органи перевіряють цю інформацію, відбирають пояснення, витребують документи про результати перевірок тощо. Прикладом реагування правоохоронних органів на повідомлення ЗМІ може слугувати випадок, що стався в липні 2001 року. Так, 30 липня в “ТСН” телеканалу “1 + 1” у репортажі К. Грубича було повідомлено про те, що фонд “Діти Батьківщини” направив групу дітей на відпочинок у Миргород до санаторію “Зелений гай”, сплативши за це кошти, хоча насправді такого
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів», після закриття браузера.